Форма правління та її види.

Форма правління відображає порядок організації вищої державної влади у країні. Яка відмінність між республікою і монархією: а) порядок заміщення керівних посад; б) обсяг повноважень, зосереджений у глави держави; в) розподіл повноважень між представницькими і виконавчими органами; г) відповідальність вищих посадових осіб, її повнота.

Монархія – держава, главою якої є монарх – суверенна, політична і юридично невідповідальна особа, здійснює свою владу по життєво і передає у спадок (Норвегія, Бельгія, Данія, Іспанія).

Абсолютна монархія - єдиний суб’єкт суверенітету; відсутні або заборонені політичні партії; піддані не повинні мати політичних прав; у монарха вся влада; він видає закони або делегує це право (ОАЕ, Катар, Саудівська Аравія, Оман). В останній відсутня конституція і парламент. У парламента декоративні функції. У Бахрейні парламент розпущений через 1,5 року післ скликання.

Обмежена монархія – форма правління, що характеризується існуванням разом з монархом парламенту і конституції. Межі сувернітету кожного із них визначають норми конституційного права – їх називають конституційними. Серед них можна виділити дуалістичні і парламентські.

У парламентарній (Великобританія, Іспанія, Швеція, Бельгія, Данія) глава держави номінально бере участь у прийнятті політичних рішень („царствує, але не править”), тобто основні повноваження закріплюються за парламентом, а формально – юридичні – за монархом. Щоправда, в разі конфлікту між законодавчою і виконавчою владою, може відправити у відставку або одних, або інших. Уряд очолює прем’єр-міністр, а не монарх. Ця система отримала назву система кабінету.

Вперше запроваджена у 17 ст. після реставрації Стюартів (Англія). Монарх не відповідає за свої акти, оскільки існує інститут контрасигнатури, який покладає відповідальність на міністра чи прем’єра, що скріпив акт своїм підписом. Утримання символа нації Єлизавети ІІ Віндзор платникам податків обходиться у 170 тис. фунтів щоденно.

Дуалістична монархія - це перехідна форма від абсолютної до парламентської. Основна відмінна риса – монарх очолює виконавчу владу, тобто уряд. Він же очолює державу і має значні повноваження перед парламентом, наділений правом його розпуску. Члени уряду призначаються монархом і відповідальні перед ним (Австро-Угорщина з 1867 р.).

Республіка – така форма правління, за якою глава держави і інші вищі державні органи обираються у ході вільних виборів.

Республіканська форма правління поділяється на безпосередню і представницьку. Безпосередня – це держава, де закони ухвалюються за рішенням більшості громадян республіки, тобто участь громадян в управління законів є регулярною і являє собою основну форму законодавчої діяльності. Так, у Швейцарії кантон (Аппенцель) – загальні збори громадян, де народ реально здійснює законодавчу владу). Швейцарія через референдум у 1993 р. вийшла зі складу ООН, але скоро повернулася.

Однак, у світі найширше представлені республіки, де народний суверенітет здійснюється у формі діяльності парламентських органів влади. Усі вищі органи державної влади можуть бути прямо чи опосередковано обрані громадянами. Інші інститути держави формуються і призначаються виборними органами.

Залежно від статусу глави держави і правового становища парламенту представницькі республіки поділяються на президентські, парламентські, змішані.

Президентська – вперше з’являється у США, у Європі - Білорусь характеризується такими рисами:

а) в руках президента функції глави держави і глави уряду, посада прем’єр-міністра відсутня;

б) три гілки влади роз’єднані;

в) позапарламентські методи обрання президента;

г) позапарламентські методи формування уряду;

д) відсутність інституту права розпуску парламенту;

е) має право вето;

є) має право законодавчої ініціативи;

ж) може оспорити рішення парламенту в Конституційному чи Верховному суді.

Парламентська республіка має свої особливості, а саме:

– верховенство парламенту, перед яким уряд несе політичну відповідальність за свої дії;

– наявність посади прем’єр-міністра;

– уряд формується лиш парламентським шляхом із числа лідерів партій чи партій, що мають більшість у парламенті;

– уряд перебуває біля влади до того часу, поки має підтримку парламентської більшості і його правління носить більшою мірою партійний характер: вотум недовіри, ухвалений парламентом зобов’язує уряд піти у відставку;

– глава держави, як правило, обирається парламентом;

– усі свої дії президент зобов’язаний узгоджувати з урядом. Нормативні акти президента вимагають контрасигнації відповідного міністра, який і відповідає за них.

Парламентарні республіки – Італія, ФРН.

Змішані республіки – це республіки, у яких парламент має право висловлювати недовіру уряду, а президент – на розпуск нижньої палати. У цих республіках влада рівномірно розподілена між президентом і парламентом. Існує прем’єр-міністр, який призначається як парламентом, так і президентом і відповідає як перед одним, так і перед іншим (може відправити у відставку уряд), – президент, (вотум недовіри) – парламент. У певних випадках парламент може бути розпущений, як правило, це пов’язано з діяльністю уряду. Таким чином, виконавча влада потрапляє під вплив двох самостійних органів і несе перед ними політичну відповідальність (Болгарія, Греція, Ісландія, Польща, Фінляндія, Португалія).