5.3. Техніка викладання

5.3.1. Мовна комунікація

Мистецтво усного мовлення полягає в тому, щоб слухачам можна було легко сприймати сказане. Для цього необхідно враховувати такі чинники.

Темп промови, що відповідає темпераменту викладача, не є причиною того, щоб принципово змінювати його звички. Проте необхідно пам’ятати, що на заняттях варто намагатися говорити скоріше повільно, чим швидко – занадто швидкий темп промови виробляє враження квапливості та утрудняє її розуміння.

Постійний темп робить промову монотонною. Повільно необхідно говорити про найбільше важливі речі. За необхідністю щось підкреслити також варто говорити повільно.

Сила звуку та висота тону повинні відповідати умовам приміщення. Тихе звучання спонукає слухачів до підвищеної концентрації уваги, але занадто тиха промова утрудняє розуміння. Тому доцільно говорити скоріше голосно, чим занадто тихо. Вимовлене слово не є лише сумою букв – воно звучить.

Паузи. Під час проголошення промови доводиться водночас думати про те, що треба сказати в наступний момент. Полегшують це завдання паузи. Слухачам також потрібні паузи. Під час пауз вони мають можливість переробити інформацію.

Виступ доцільно починати з паузи. Вона створює ситуацію напруженого чекання. Але й під час промови за допомогою пауз можна домогтися особливого впливу на слухачів. До та після повідомлення важливої інформації необхідні паузи. Паузи розставляють акценти.

Подих, особливо видих, забезпечують можливість говорити – вимовлене слово є звучним видихом. Тому добре відпрацьований подих дуже важливий для викладача. Необхідно дихати ритмічно, глибоко й спокійно. Перед тим як сказати перше слово, необхідно декілька разів спокійно вдихнути. Доцільно будувати короткі речення, щоб у середині речення робити вдих не було потрібно.

Наголос. За допомогою різноманітного наголосу на окремі слова можна сильно змінити зміст речення.

Наприклад, речення «Ви вважаєте, що цього достатньо?» може мати чотири різноманітні сенси у залежності від того, на яке слово ставлять наголос:

• ВИ вважаєте, що цього достатньо?

• Ви ВВАЖАЄТЕ, що цього достатньо?

• Ви вважаєте, що ЦЬОГО достатньо?

• Ви вважаєте, що цього ДОСТАТНЬО?

Діалект. Деякі звички, обумовлені походженням, рідною мовою тощо, властиві будь–якому викладачеві. У більшості випадків діалект не створює негативного враження. Навпаки викладач, який має діалектно пофарбовану промову, може бути набагато більш людяним і буде сприйматися краще, чим той, хто намагається говорити літературною мовою.

Стиль промови. Типовий стильовий засіб виступаючого – це риторичне повторення. Багато лекторів використовують цей засіб, щоб слухачі краще запам’ятали навчальний матеріал. Можливість того, що відповідна інформація потрапить у довгострокову пам’ять, підвищується завдяки її повторенню.

Іншим стильовим засобом є риторичне запитання. Це запитання потребує очевидної відповіді, на яку має відповідати не лектор, а кожний студент сам собі. За допомогою таких запитань можна домогтися активізації роботи слухачів.

Використання заперечень може бути аргументом і переконувати слухачів. Воно є методом «так, але ...». При цьому спочатку щось стверджують, а потім знову обмежують, наприклад, такий вислів: «Ви, може бути, праві, але ми також повинні врахувати ще ...». Це засіб еластичного ведення дискусії.

Названі, а також інші стильові методи повинні використовуватися в міру. Викладач найбільш впливає на слухачів, насамперед, своїм професіоналізмом і логікою.

Для початку та кінця виступу рекомендуються спеціальні прийоми.

Перші речення промови повинні впливати на слухачів як «реклама». Лекцію доцільно починати з:

• актуальної події або ситуації, з якою зіткнувся багато хто із слухачів;

• несподіваних (але стосовних до теми виступу) речей;

• виразного прислів’я або цитати.

У висновку виступу доцільно:

• узагальнити центральну ідею;

• показати її взаємозв’язок з більш широкою проблематикою;

• уявити тенденцію розвитку обговорюваної теми та погляд на її розвиток;

• показати зв’язок між початком і кінцем виступу.