2. Вимоги до усного професійного мовлення

Усне професійне мовлення  і міжперсональне, і публічне  повинно відповідати певним вимогам, найголовнішими серед яких є такі:

чіткість, недвозначність формулювання думки;

логічність, смислова точність, звідси  небагатослівність мовлення;

відповідність між змістом мовлення, ситуацією мовлення і використаними мовними засобами (Могутнім засобом поліпшення повітряного середовища в приміщеннях є їх аерація шляхом відкривання фрамуг за допомогою спеціального пристрою  і це про звичайне провітрювання!);

укладання природних, узвичаєних словосполучень; вдалий порядок слів у реченнях;

різноманітність мовних засобів, багатство лексики в активному словнику людини (за підрахунками науковців, у повсякденному спілкуванні люди послуговуються 23ма тисячами найуживаніших слів; активний словник освіченої людини (слова, які людина використовує, а не просто знає)  це 1012 тисяч слів; для порівняння: найбільший “Словник української мови” в 11ти томах містить понад 136 тисяч слів);

самобутність, нешаблонність в оцінках, порівняннях, у побудові висловлювань;

переконливість мовлення;

милозвучність мовлення;

виразність дикції;

відповідність між темпом мовлення, силою голосу, з одного боку, і ситуацією мовлення  з другого.

3. Особливості публічного мовлення. Жанри публічних виступів

Риторика (красномовність), або ораторське мистецтво, виникла в Стародавній Греції. Вона вважалася мистецтвом і була вагомою частиною суспільного життя. Греки поділяли риторику на три галузі: судову, політичну й урочисту. До нашого часу дійшли імена відомих античних ораторів Сократа, Платона, Аристотеля, Демосфена, Цицерона.

Найвідомішими ораторами Київської Русі були митрополит Іларіон (його найвідоміша проповідь  “Слово про закон і благодать”) та Кирило Туровський.

У 1718 столітті курс риторики викладався в КиєвоМогилянській академії, яка, будучи національним закладом, орієнтувалася на найпрогресивніші здобутки європейських університетів. Ім’я академії пославили такі видатні ритори, як Григорій Сковорода, Феофан Прокопович, Михайло Ломоносов.

Зараз в Україні існує нагальна потреба відновлення національних риторичних традицій  традицій публічного мовлення  в суспільнополітичній, науковій, професійній та інших сферах.

Особливості публічного мовлення пов’язані насамперед з тим, що звернення до великої аудиторії створює специфічну атмосферу  атмосферу офіційності й особливої відповідальності за сказане.

Промовець повинен дотримуватися ряду вимог, зокрема пов’язаних із його поведінкою:

 природність, позбавлена штучності;

 доброзичливість, повага, теплота у ставленні до слухачів;

 зосередженість, серйозність оратора;

 глибока внутрішня переконаність;

 відповідна інтонація, міміка, жести.

Жанри публічного виступу

В усі часи людство обережно і уважно ставилося до формування інтелекту і душі людини, розвитку її творчих здібностей. 

Наш час - час активних і ділових людей. В країні створені умови для розвитку творчої ініціативи, ділових пропозицій. Все це вимагає розвитку комунікативних можливостей сучасної людини. 

Важливим засобом комунікації є слово. "Словом можна убити - і оживити, поранити - і вилікувати, посіяти збентеженість і безнадію - і сповнити високих прагнень", - писав В.О. Сухомлинський.

Яскраве і пристрасне слово в усі часи, як свідчить історія розвитку суспільства, мало великий вплив на людей, їх погляди і переконання, справи і вчинки, тому так важливе підвищення риторичної культури людей, особливо тих, хто активно спілкується, користуючись засобами усного переконуючого слова.

Спілкування - складний процес, досконалий і загадковий, на який впливає загальна культура людини. За різних ознак виділяють побутове і ділове спілкування і розрізняють такі їх види: 

     контактне і дистантне (за станом комунікантів у просторі і часу); 

     безпосереднє і опосередковане (за наявністю або відсутністю опосередкованого "апарату"); 

     усне і писемне (з точки зору форми мови); 

     діалогічне і монологічне; 

     міжособисте і публічне (з точки зору кількості учасників). 

Кожна людина може оволодіти умінням говорити перед аудиторією переконливо і з натхненням, тобто оволодіти мистецтвом публічного виступу, яке ще називають ораторським мистецтвом або риторикою, або красномовством.

Красномовство - це високий ступінь майстерності публічного виступу, якісна характеристика мови, віртуозне володіння живим словом, це мистецтво побудови і публічної промови виступу.

М.М. Сперанський у праці "Правила найвищого красномовства" радив: "Хто має справу з людьми, той повинен мислити добре, але говорити ще краще".  

Жанри публічного мовлення впливають на побудову промови і її мовні особливості.