Усі жанри красномовства реалізуються у таких видах публічного мовлення, як доповідь, промова, лекція, огляд, бесіда.

1. Доповідь - документ для публічного прочитання і обговорення, у якому викладаються певні питання, пропозиції, даються висновки.

2. Промова - агітаційний виступ на мітингах або зборах, присвячений темі, важливій для слухачів. 

3. Лекція - викладення загальних проблем з елементами академічного характеру. 

4. Огляд - публічний виступ інформаційного характеру з певної проблеми. 

5. Бесіда - публічний виступ з елементами діалогу, в якому викладаються основні положення якоїсь проблеми з відповідями на питання.

6. Виступ у дискусії  це лаконічний (до 25 хв), чітко аргументований виклад певного погляду на проблему

Доповідь  це значний за обсягом документ, призначений для усного виголошення, який обов’язково містить певні висновки і пропозиції. У доповіді наявний значний фактичний матеріал (тому її тези часто пропонують слухачам заздалегідь); вона, як правило, розрахована на підготовлену аудиторію. Текст доповіді може бути предметом обговорення, зазнавати критики, доповнюватися новими положеннями тощо. Різновиди доповіді: ділова, політична, звітна, наукова.

Промова  це невеликий (до 1015 хв) усний виступ, що має на меті висвітлення певної інформації, вплив не тільки на розум, а й на волю й почуття слухачів. Давньоримська схема: що, для чого, у який спосіб  і зараз актуальна для промовця. Промова повинна бути логічно струнка, переконлива, емоційно насичена. Основні різновиди промов: ділова, ювілейна, святкова, агітаційна, мітингова.

Лекція  це публічний виступ, основним призначенням якого є пропаганда наукових знань. Лекція містить науково доведену й перевірену інформацію, визнану в науковому світі. Лекції різноманітні за своїм змістом і формою викладу. Залежно від слухацької аудиторії розрізняють два основні типи лекцій: популярні (розраховані на непідготовленого слухача) й академічні (розраховані на слухача, який має певний рівень знань).

Виступ у дискусії  це лаконічний (до 25 хв), чітко аргументований виклад певного погляду на проблему. Виступ найчастіше не готується завчасно і є спонтанною мовною реакцією на щойно почуте на зборах, нараді, семінарі, науковій конференції тощо. Полемічність, стислість, точність і чіткість формулювань  основні риси виступу.

4 Інтонація

Інтонація виконує в мові не лише смислорозрізнювальну функцію, а і художньо-естетичну, бо у текст за допомогою інтонації вносяться різні смислові емоційні відтінки, виявляючи той душевний стан, у якому перебуває промовець. Завдання інтонації - різними засобами відтворювати почуття, настрої і наміри людей. Разом з мімікою і жестикуляцією, а також засобами милозвучності інтонація до невпізнання змінює написаний текст при його усному виголошенні. "На слухача впливають, - писав К.С. Станіславський, - не тільки думки, уявлення, образи, пов'язані із словами, а і звукове забарвлення слів - інтонація і красномовне мовчання, яке договорює недоказане словами. Інтонація і пауза самі по собі, без слів, мають силу емоційного впливу на слухачів".

Вимоги до інтонації при виступі: 

     постійне поєднання правильно дібраних засобів інтонування з наголошенням;

     використання при інтонуванні фрази всіх трьох типів наголосу: словесного; логічного, за яким виділяються слова, важливі у смисловому плані; емфатичного (виразного), який підкреслює емоційне значення слова;

     правдивість та природність (промовець, який володіє секретами інтонування, легко переходить від однієї тональності до іншої, тонко відтворюючи цими переходами різні настрої).

Характер інтонації визначається автором, і при всій різноманітності інтонацій їх можна поєднати в найбільш характерні для української мови типи. Для цього потрібно знайти в реченні центр (основне ударне слово), передцентрову частину, і постцентрову, які і складуть інтонаційну конструкцію (ІК). В українській мові виділяють сім типів інтонаційних конструкцій ІК. Розглянемо їх.

1. ІК - 1 виражає завершеність думки у різновідному реченні. У центрі і постцентровій частинах відбувається спокійне пониження тону нижче середнього.

2. ІК - 2  вживається в питальних реченнях з питальними словами. Передцентрова частина вимовляється середнім тоном, постцентрова - тоном нижче середнього, а центр - рівним тоном з посиленим словесним наголосом.

3. ІК - 3  вживається в питальному реченні без питальних слів. Передцентрова частина вимовляється середнім тоном, постцентрова - тоном нижче середнього, а при вимові центральної частини тон різко підвищується.

4. ІК - 4  вживається при визначенні питання з відтінком вимоги: на центрі тон знижується, передцентрова частина вимовляється середнім тоном, а постцентрова високим тоном.

5. ІК - 5  вживається в експресивних реченнях, різновідних та питальних, має два центри; у першому йде підвищення тону, у другому - зниження, між центрами тон вище середнього, а у постцентровій частині - нижче середнього. 

6. ІК - 6  вживається у реченнях з високим ступенем дії, стану, тоді на центрі тон підвищується, і його високий рівень зберігається до кінця конструкції.

7. ІК - 7  вживається у реченнях, коли на центрі тон різко підвищується і закінчується змичкою голосових зв'язок, а постцентрова частина вимовляється середнім тоном.

Фраза з однаковою синтаксичною будовою і лексичним складом завдяки інтонації передає багато різноманітних відтінків думки. А якщо врахувати, що речення можна вимовити з різною емоційною забарвленістю (жалкуючи, співчуваючи, захоплюючись), то кількість варіантів вимовлення збільшується. 

Інтонація - складне явище, вона має такі компоненти: тон голосу, сила і інтенсивність голосу, тембр, темп.

Тон голосу - це висота голосних і дзвінких приголосних звуків. В результаті коливання голосових зв'язок виникає основний тон звуку, найважливіший компонент мовної інтонації. Підраховано, що чоловіки говорять на частоті 85- 200 Гц, а жінки - 160-340 Гц, це середній тон мови.

За допомогою зміни тону утворюється мелодійний малюнок мови. Дуже низький або дуже високий тон не прикрашає мову, тому слід визначити діапазон свого голосу і намагатися зробити його тональність різноманітною.

Інтенсивність звучання голосу залежить від напруги і амплітуди коливання голосових зв'язок. Розрізняють такі рівні інтенсивності звучання голосу: низький, середній, високий. Взаємодія тону і інтенсивності посилює голосність мови.

Темп мови - це швидкість вимови мовних елементів. Нормальний темп мови людини - близько 120 слів за хвилину. Темп мови може змінюватися, це залежить від змісту промови, емоційного стану, життєвої ситуації. Почуття захопленості, радості, гніву прискорює темп мови, а інертність, байдужість, пригніченість уповільнюють його.

Темп мови має велике значення для успіху виступу. І швидка мова, і повільна негативно впливають на аудиторію, послаблюють увагу, стомлюють слухачів. Під час виступу важливо змінювати темп мови: висновки, докази, визначення промовляти повільно, а деякі частини виступу залежно від змісту - швидко. 

Тембр голосу - це додаткове, артикуляційно-акустичне забарвлення голосу, його колорит. 

При вимові відбувається напруженість органів мови, при якому утворюються основний тон и обертони, тобто додаткові тони, що надають основному тону особливий відтінок, особливу забарвленість, тому тембр називають барвою голосу. 

За тембром голосу установлюють його тип: бас, баритон, тенор, сопрано, колоратурне сопрано та ін. 

Тип голосу може бути загальним, але у кожної людини свій тембр голосу, який може змінюватися залежно від емоційного стану. Тому тембром називають також специфічну забарвленість мови, яка надає їй ті чи інші експресивно-емоційні відтінки. 

Під час публічного виступу важливо не тільки говорити, а і бути почутим, тому уміння користуватися своїми голосовими даними - запорука успіху. Правильне, красиве звучання голосу підкреслює чіткість побудови виступу, ясність викладу, яскравість слова. Дуже важливо вміти, залишаючись у межах певного вимовного тону, непомітно переходити з одного голосового регістру на інший, змінювати темп и силу вимови відповідно до логічного та емоційного змісту тієї чи іншої частини виступу. 

Роль паузи у публічний промові дуже важлива. На початку промови пауза потрібна і для промовця, щоб зібратися з думками, і для аудиторії, щоб настроїтися на слухання; в процесі промови пауза вживається для відмежування частин промови, для переходу від однієї думки до іншої. 

Пауза - це тимчасова зупинка звучання, під час якої мовні органи не артикулюють і яка розриває мову. Пауза - це мовчання. Але і мовчання може бути виразним і значним. Навіть наука така є - паузологія. Перший паузолог США професор О'Коннор вважає, що паузи можуть сказати про людину не менше, ніж слова, бо у розмові на них приходиться близько 40-50% часу.

Кожен текст поділяється на мовні такти. Паузи, що відокремлюють один мовний такт від іншого, називаються інтонаційно-логічними. 

У публічному виступі виділяють ще і психологічну паузу. 

Логічна пауза служить розуму, а психологічна - почуттям. "Психологічна пауза не підкоряється ніяким законам, а їй підкоряються всі без винятку закони мови", - писав К.С. Станіславський. 

Пауза хезитації - пауза міркування. У непідготовленому усному мовленні, яке виникає в процесі народження думки, вживається пауза хезітації.

Інтонаційно-синтаксична пауза відповідає розділовим знакам у тексті. Найкоротша пауза вживається на місці коми, а найдовша пауза - на місце крапки. 

Пауза, визвана тією чи іншою ситуацією, називається ситуативною. 

Фізіологічна пауза - пауза, що визивається фізіологічним станом промовця.