11. Ознайомтесь із фрагментом літопису Самійла Величка. Які наслідки мала дана битва в історії національно-визвольної війни?

«Поляки тоді налічували добірної кінної воєнної шляхти, в багатих і знаменних уборах, із численними скарбами… тридцять тисяч. Людей ободових при валках та обозах, озброєних мушкетами, було сто тисяч із лишком.

Тим часом поляки одержали звістку, що Хмельницький з усім військом потягся під Пиляву, сподіваючись узяти шляхетський скарб. Коли поляки дійшли до Пиляви, то застали вже тут, на другому березі річки Пиляви, багнистої і важкої до здобуття, Хмельницького. Той стояв зі своїми обозами на тамтешніх великих горбах і пагорбках. Поляки тут належно не влаштовувалися і після однієї та другої військових спроб проти Хмельницького втратили смітливість та військову вигадку. А в четвер 14 вересня, після удару Хмельницького, майнули навтьоки. Вони тікали без пам’яті, як хто міг і куди міг, кинувши їх на користь Хмельницькому. Вони втратили тоді й кільканадцять тисяч свого війська, хоч Хмельницький на пострах полякам перебрав багатьох козаків по-татарському в бурнуси й вивернуті кожухи. Тим він одурив поляків і, наповнивши їхні серця страхом, примусив… тікати без пам’яті».

12. Прочитайте уривок з літопису гадяцького полковника Григорія Грабянки. Визначте, які події характеризує автор.

Після того як під Білою Церквою було підписано мир з ляхами, Хмельницький дозволив війську польському стати на постій за Дніпром та у Брацлавському воєводстві. В цих краях розташувався коронний гетьман Калиновський (він став гетьманом тієї ж осені після смерті гетьмана Потоцького, того, що повернувся з татарського полону). На Брацлавщину він прийшов, маючи універсал Хмельницького, з військом коронним притаскався зимувати у Ніжин. Дорогою, - йдучи від Сули на Стародубщину за Мглин аж до литовського кордону, - вони скрізь по містах чинили суд та розправу. І цій розправі, скоряючись повелінню Хмельницького, жодне місто не могло противитись. А ляхи почали утискувати люд убогий, почали порядкувати, немов у своїх володіннях – за щонайменшу провину (і потай, і відкрито) нелюдськи катували і вимагали приховані пожитки віддати. Вогнем мучили. І запанували посеред народу туга та горе, і росло невдоволення на гетьмана Хмельницького, який, після того як Господь подарував козакам перемогу над ляхами, знову віддав Україну ляхам у неволю і змусив народ український отаку наругу від ляхів терпіти. Чув про все те й Хмельницький, чув і мовчав, ждав на слушну годину, коли можна буде за все те поквитатися, а народу наказав іти з

міст, наказав кидати все нажите й рушати на Полтавщину, а також за кордон у Велику Росію і там селитися містами. Ото відтоді і беруть свій початок Суми,

Лебедин, Харків, Охтирка і всі слободи аж до Дону. Заселяли їх козаки. А сам

Хмельницький всю ту зиму терпляче чекав, оскільки в зимову годину несила була зібрати військо проти розквартированої у козацькому краї сили польської. До того ж і татари замирилися з ляхами, а до Москви ставилися з неприязню.

13

А потім гетьман, хоч і змирився з татарами, та все ж про їхню зраду пам’ятаючи і знаючи, що вони тільки й помишляють, як би вчинити посеред християн велике кровопролиття, все ж побоювався, аби вони у ту лиху годину чого доброго ще й його ляхам не видали, побоювався, бо й своїм не зовсім довіряв. Тому й видавав себе польським зич ливцем і не одного козака по неправедній скарзі шляхетській наказав у кайдани кувати та до рук ляхів віддати, а й кого й на горло карав і все те робив, аби лиху годину переждати та шляхетську удачу спіймати. І дочекався таки жаданого славного часу. Пустив поголос, що з наказу султана скоро накаже війську на Москву вирушати. Ляхам, що не розуміли його хитрості, це було на руку. Та, коли до Хмельницького підійшли татарські загони, він, замість рушати війною на Москву, послав до молдавського воєводи гінця з вимогою віддати дочку за сина Тимора, як вже було домовлено. А якщо ж той не схоче віддати, то він, Хмельницький, з стотисячним військом завітає до нього у гості.