Аденовірусна хвороба (Morbus adenoviralis)

Аденовірусна хвороба (син.: фарингокон’юнктивальна гаряч­ка) — гостра інфекційна хвороба, яка спричиняється аденовіруса­ми з повітряно-краплинним шляхом передачі, характеризується переважним ураженням слизової оболонки органів дихання, кон’­юнктив і склер, лімфаденопатією. Найбільш типовою формою хво­роби є фарингокон’юнктивальна гарячка.

Історичні дані. Збудник відкритий групою американських вірусологів — W, Rowe, R. Huebner, L. Gilmore, R. Parrot, T. Ward, M. Hilleman, J. Werner (1953-—1954), які шляхом тривалого культивування тканин гіпертрофованих аденоїдів і мигдаликів, вилучених від здорових дітей, виявили невідомі рані­ше віруси. Дещо пізніше подібні агенти виділили із змивів носоглотки від хворих на фарингіт, атипову пневмонію, кон’юнктивіт.

Етіологія. До численної родини Adenoviridae, (від Mammalia- denovirus), патогенної для тварин, птахів, плазунів, належить 41 серотип, патогенний для людини. Віріон містить двониткову ДНК, реплікація якої відбувається в ядрах чутливих клітин. Мож­лива інтеграція генома, що супроводжується носійством, потенцій­ною онкогенністю, яка доведена в експерименті. Аденовіруси ма­ють як групоспецифічні, так і типоспецифічні (гемаглютинуючі) антигени. За гемаглютинуючою активністю до еритроцитів макак- резусів, щурів аденовіруси поділяються на три підгрупи (А, В, С), що використовується для ідентифікації в РГГА. Аденовіруси реп­родукуються в первинних культурах нирки ембріона людини або диплоїдних ембріональних культурах, а також перещеплюваних культурах клітин. Порівняно з іншими збудниками ГРВІ адено­віруси достатньо стійкі щодо факторів зовнішнього середовища — витримують зміни pH від 5,0 до 9,0, нагрівання до температури 56 °С протягом ЗО хв, стійкі до дії низьких температур, ефіру, де­тергентів.

Епідеміологія. Джерело інфекції — хвора людина або вірусоно­сій. Механізм передачі переважно повітряно-краплинний, можливі також аліментарний і повітряно-пиловий. Захворюваність спосте­рігається цілорічно, але спалахи частіші взимку. Переважно хво­ріють діти у віці від шести місяців до трьох років. Дорослі хворі­ють у 5—6 разів рідше. Є певна закономірність поширення окре­мих серотипів вірусів у певних місцевостях і вікових групах. В Україні поширені 3, 4, 7 і 14-й серотипи.

Патогенез і патоморфологія. Вірус первинно локалізується в епітелії верхніх дихальних шляхів, кон’юнктиві і, можливо, в сли­зовій оболонці тонкої кишки та регіонарних лімфатичних вузлах. Репродукція збудника відбувається в ядрах клітин, де реплікує- ться і ДНК вірусу. Внаслідок інгібіції активності системи моно- нуклеарних фагоцитів виникає вірусемія і генералізація процесу, що збігається з початком клінічних проявів. Особливості'патоге­незу аденовірусної хвороби, на відміну від інших ГРВІ, полягають у значно ширшому первинному ураженні органів, різноманітних клінічних проявах. Крім ф<узднгіту, кон’юнктивіту, риніту, як най­більш частих форм хвороби^ cnocTepTraSTEü?r і иневмонГя, мезаденіт, гепатомегалія. Можливі, особливо у маленьких дітей, менінгіт, енцефаліт, ’екзантема, іноді з розвитком тяжкого геморагічного синдрому. А

Патоморфологічні зміни вивчені недостатньо. Спостерігається десквамація епітелію, що поєднується з ексудативнимй і запально- пролТферативними змінами слизової оболонки гЛОтки; кон'юнктив, склер з можливим розвитком тяжкого кератиту з помутнінням рогівки. У летальних випадках виявляють перебронхіальну пнев­монію з вираженим набряком і некрозом стінки альвеол і бронхів, гломерулонефрит, міокардит, перикардит, обов’язкове збільшення і запальні зміни тканин аденоїдів і мигдаликів та іноді зміни брижових лімфатичних вузлів.

Клініка. Інкубаційний період триває 1—13 днів (найчастіше — 4—7 днів). Початок хвороби гострий, але клінічні прояви мають тенденцію до поступового поширення та поглиблення. Скарги на загальну слабість, озноб, помірний головний біль, іноді біль у суг­лобах і м’язах. Температура тіла підвищується протягом 3—4 днів і рідко досягає 39 °С. Суттєвою ознакою є помірна загальна інток­сикація на тлі досить значних місцевих симптомів гострого тонзи- літу, фарингіту, плівчастого_кон’юнктивіту тощо. У деяких хворих у перші дні спостерігається пом'їрна діарея і біль у надчеревній ділянці. На шкірі іноді з’являється розеольозний або папульозний (у тяжких випадках — петехіальний), який не має чіткої локалізації, етапності й швидко, через 1—2 дні, зникає. Характер­ною ознакою є помірна поліаденопатія. Можливе збільшення пе- чідки і селезінки. При дЇЇслЩкенні крові — звичайно нормоцитоз, інодїлімфопенія; ШОЕ може незначно збільшуватись.

Аденовірусна хвороба чітко поділяється на окремі клінічні фор­ми, але зміни в ротовій частині глотки спостерігаються при всіх формах хвороби.

Найбільш типовою вважається фарингокон’юнктивальна га­рячка (рис. 8). Для цієї форми характерні помірні катаральнТоз⁷ наки — нежить зі слизовими, рідше гнійно-слизовими виділеннями, набряк лиця і повік, сльозотеча, гіперемія склер і кон’юнктив. У зіві — незначна гіперемія піднебінних дужок, мигдаликів, на тлі якої спостерігається значний набряк тканин, можливий крапчас­тий, іноді плівчастий наліт на мигдаликах, а також гіпертрофія фолікулів задньої стінкиТлотки з незначною гіперемією. Помірний біль у горлі, іноді гавкаючий кашель з болем за грудиною. На З—4-й день хвороби, рідше в перші дні, на кон’юнктиві з’являю­ться шільні жовтувато-білі плівки, зростає набряк і почервоніння повік. Характерна яскрава значна ін’єкція судин склер. Частіше ознаки фарингіту є першими, але в деяких випадках риніт, кон’­юнктивіт і фарингіт з’являються ніби окремо, без певної черговос­ті. Можливе ураження рогівки. Спочатку уражується одне око, а через 1—4 дні іноді і друге. Перебіг цієї форми хвороби може бути тривалим.

Плівчастий кон’юнктивіт іноді спостерігається як самостійна форма хвороби.

Найпоширенішою формою є гостра ое&пиштопна хвороба (ри- нофарингіт, ринофаринготонзиліт, ринофарингобронхіт). У біль­шості випадків вона починається поступово, температура тіла не­висока, у дорослих може бути нормальною. Основні симптоми — це нежить, кашель, незначний біль і почервоніння в горлі, у де­яких хворих — катаральний кон’юнктивіт, ознаки" тралшїщонхіту. Іноді можливий розвиток синдрому крупу, астматичного бронхіту, спостерігається помірне збільшешйґшийних лі'мфЗтичних вузлів. Перебіг — іноді хвилеподібний.

Однією з клінічних форм є гострий гарячковий тонзилофарин- гіт. Незначний біль у горлі, нежить і кашель, субфеВрильна тем­пература тіла спостерігаються протягом 5—7 днів.

Адйнлвітсш пневмонія відзначається атиповим, тривалим (до 3—6 тижнів) перебігом, доволі слабкою загальною інтоксикацією на тлі досить значної дихальної недостатності. Пневмонія має вог­нищевий «повзучий» характер. У легенях вислуховується багато різнокаліберних хрипів з чітким вкороченням перкуторного звуку над окремими ділянками. Задишка, ціаноз значні. У маленьких ді­тей (особливо до року) прогноз дуже серйозний. Рецидивуючий характер пневмонії з тенденцією до поширення вогнищ призво­дить до високої летальності, особливо у випадках епідемічних спалахів у дитячих закладах.

Як окремі клінічні форми описують мезаденіт. аденовіоисни діарею, лімфаденппатію. Насправді вони є лише додатковими сим­птомами (синдромами) основних клінічних форм. Аденовірусна діарея спостерігається переважно у дітей першого року життя. На в’йсоті ознак катарального запалення з бсЖу "верхніх дихальних шляхів (2—3-й день хвороби) розвивається пронос (до 4—5, іноді 8—-10 разів на добу), можливо з домішкою слизу в калі (крові не­має). У разі згасання катарального запалення дихальних шляхів зменшується і діарея, що вказує на їх спільну природу.

Тяжкість перебігу аденовірусної хвороби залежить від віку. Найбільш тяжкі форми спостерігаються в ранньому дитячому віці. У дорослих рідко виникає маніфестна форма, що, мабуть, пов’яза­но з фоновим типосгіецифічним імунітетом.

Ускладнення зумовлені, головним чином, вторинною бактеріаль­ною інфекцією або загостренням хронічних захворювань (пневмо­нія, синусит, отит).

Прогноз сприятливий.

Діагноз. Опорними симптомами клінічної діагностики аденові­русної хвороби є характерне поєднання катаральних ознак із сим­птомами плівчастого тонзиліту і кон’юнктивіту. Стерті, малосимп- томні форми хвороби діагностуються практично тільки при епіде­мічних спалахах.

Специфічна діагностика. Для вірусологічного підтвердження діагнозу матеріалом від хворих (змиви з носоглотки, виділення кдн’юнктиви, іноді кал) інфікують культури клітин. За характером ЦПД і на підставі РН ЦПД типують збудника. Із серологічних методів застосовують РН, РГГА, але найбільшого поширення здо­була РЗК. Значне зростання титру антитіл спостерігається протя­гом двох тижнів. Перевага РЗК полягає в тому, що один антиген­ний варіант діагностикуму дає можливість виявити антитіла до групоспецифічного антигена. У дітей наростання титру антитіл в РЗК спостерігається рідше. Підтвердженням діагнозу є наростання титру антитіл у парних сироватках не менш як у 4 рази.

Диференціальний діагноз. При загальних проявах ГРВІ різної етіології (гострий початок, катаральні ознаки, кашель, підвищення температури тіла, прояви, загальної інтоксикації) для аденовірус­ної хвороби характерний відносно триваліший перебіг з елемен­тами рецидивування. Важливим для диференціації*є вік хворих — переважають діти до 3—5 років і підлітки. У типових випадках (фа-рингокон’юнктивальна гарячка) діагноз не спричиняє трудно­щів. Слід пам'ятати про можливість бактерійної інфекції. Діагноз аденовірусної пневмонії грунтується, на відміну від пневмоній іншоі етіології, на поєднанні з характерними для аденовірусної хво­роби фарингітом, кон’юнктивітом, діареєю. Важливою діагностич­ною ознакою є також «повзучість» пневмонії, значні дихальна недостатність при слабій загальній інтоксикації. Аденовірусну хво­робу треба диференціювати з інфекційним мононуклеозом, дифте­рією.

Лікування. Основні заходи спрямовані на зменшення катараль­них проявів, що поліпшує самопочуття хворого. Добре допомага­ють полоскання горла і промивання носа розчинами фурациліну, натрію гідрокарбонату, УВЧ та УФ-опромінення на лице. Призна­чають промивання очей і аплікації настоєм ча'ю, закапування в очі 15—ЗО % розчину натрію, сульфацилу, в ніс 0,05 % розчину дезоксирибонуклеази по 3—4 краплі кожні 3 год. У разі тяжкого кератокон’юнктивіту рекомендується закладання за повіки гідро- кортизонової мазі, застосування ДНК-ази. При наявності бактері­альних ускладнень комплексна терапія передбачає застосування антибіотиків. Призначаються десенсибілізуючі, симптоматичні за­соби, полівітаміни.

Профілактика. До засобів індивідуального захисту належить інтраназальне введення лейкоцитарного інтерферону, оксолінової мазі протягом 3—4 днів з моменту контакту. Загальнопрофілак- тичні заходи такі ж, як і при грипі та інших гострих респіраторних захворюваннях. Специфічні засоби профілактики не розроблені.