19. Поняття та структура адміністративно-правових норм

Адміністративно-правові норми — це встановлені та захищені державою обов’язкові правила поведінки, що регулюють відносини у сфері державного управління, а також відносини управлінського характеру, які виникають у процесі здійснення державної влади.

Особливості:

• виражають сутність виконавчої влади;

• мають власні засоби захисту від посягань у формі адміністративних стягнень;

• за певних умов регулюють суспільні відносини, що становлять предмет інших галузей права

• установлюються суб’єктами виконавчої влади в процесі її реалі­зації, для яких ці норми в подальшому є також обов’язковими;

• забезпечують застосування законодавства в цілому.

Адміністративно-правова норма традиційно складається з трьох елементів: гіпотези, диспозиції і санкції. Для адміністративно-правових норм характерним є наявність в їх структурі поряд із санкцією як елемента — заохочення.

Гіпотеза адміністративно-правових норм визначає умови, за яких можуть виникати у громадян і організацій передбачені нормою суб’єк­тивні права та юридичні обов’язки у сфері державно-управлінської діяльності. Ці умови можуть бути конкретно визначені, або відносно визначені, тобто містити елементи адміністративного розсуду.

Основою норми є диспозиція, яка вказує, якою повинна бути поведінка учасників адміністративно-правових відносин за наявності передбачених гіпотезою фактичних обставин. Вона містить вимоги норми, а також у вигляді приписів, заборон і дозволів встановлює права і обов’язки суб’єктів правовідносин.

Санкція — це частина адміністративно-правової норми, що містить вказівки стосовно юридичних наслідків порушення правила, зафіксованого в диспозиції, або умов, визначених в гіпотезі. Метою санкції є створення тих чи інших несприятливих наслідків для правопорушника.

Заохочення — це публічне визнання заслуг юридичної чи фізичної особи за виконання адміністративно-правових або громадських обов’язків. Такі заслуги формулюються (перелічуються), як правило, в диспозиції норми, а підставою для заохочення є визначені норми права дії (поведінки), що стимулюються державою.

20. Організація управління державною службою

Управління державною службою — це практична діяльність відповідних державних органів щодо визначення основних напрямів розвитку і забезпечення реального функціонування усіх елементів інституту державної служби. Це управління грунтується на принципах законності; гласності; підпорядкованості вищестоящим державним органам і посадовим особам вищого рівня; єдності основних вимог, що висуваються до державних службовців; стабільності державної служби.    Органи управління державною службою — це спеціальні державні органи або підрозділи державних органів, до компетенції яких належать забезпечення і розвиток системи державної служби.    Зокрема, загальне керівництво державною службою здійснює Президент України. Безпосередньо підконтрольним і підзвітним йому провідним органом управління державною службою виступає Головне управління державної служби України (Головдержслужба), правове становище якого визначено законами України, актами Президента України, постановами Кабінету Міністрів України та Положенням про Головне управління державної служби України (затвердженим Указом Президента від 02.10.1999 р.). Згідно з Указом Президента “Про підвищення ефективності системи державної служби” від 11.02.2000 р. Головдержслужба України є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, підконтрольним і підзвітним Президентові України.    Одним з важливих напрямів діяльності Головдержслужби є проведення нею перевірок, порядок якого регламентується Положенням про порядок проведення Головдержслужбою перевірок (затвердженим Головдержслужбою від 18.05.2000 р.). Такі перевірки проводяться щодо державних органів та органів місцевого самоврядування з метою: встановлення фактичного стану справ щодо дотримання єдиної державної політики у сфері державної служби, підвищення її ефективності, дотримання зазначеними органами правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу та участь у місцевому самоврядуванні; встановлення фактичного стану справ щодо виконання законодавчих та інших нормативно-правових актів з питань боротьби з корупцією та запобігання її проявам в органах державної влади та місцевого самоврядування тощо.    Постійно діючим консультативно-дорадчим органом, утвореним Президентом України, є Координаційна рада з питань державної служби при Президентові України (далі — Рада), яка у своїй діяльності керується Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України та Положенням про Координаційну раду з питань державної служби при Президентові України (затвердженим Указом Президента від 21.03.2000 p.).