1. Банківська система України.

Істотні зміни у відносинах між банками та підприємст­вами вносить кредитна реформа 1990-1991 рр., згідно з якою сформувалася двохрівнева банківська система: на першому рівні — Центральний банк, що обслуговує широ­ку мережу кредитних установ, на другому — комерційні, як правило, акціонерні банки, які обслуговують підриємства незалежно від форм власності. За таких умов відносини між підприємствами та банками переносяться з адміні­стративної в економічну «площину». Банк і підприємство стають взаємно зацікавленими партнерами.

1.1. Кредитні відносини банків і підприємств.

Банки нада­ють кредити підприємствам незалежно від форми власно­сті, які перебувають на господарському рахунку, мають самостійний баланс і власні оборотні кошти.

За сучасних умов центр ваги у кредитних стосунках банків і підприємств переноситься з об'єктів на суб'єкти кредитування.

При утворенні різних банків підприємство має право кредитуватись у тому банку, який його більше влаштовує оперативністю обслуговування, рівнем процентної ставки тощо.

Відносини між підприємствами та відділеннями банку з питань кредитування регулюються кредитним договором, який укладається між ними переважно на рік, але при регулярних стосунках може бути укладений і на тривалий строк, а в окремих випадках, при тимчасовій потребі у кредитних ресурсах — на строк менше року. Конкретний зміст договору і перелік умов визначається за згодою сторін. При цьому одне із завдань банку — підтримувати ініціативу та самостійність підприємств, не допускати дріб'язкового втручання у виробничу діяльність підприємства. Водночас банк ретельно вивчає фінансовий стан підприємств, стан оборотних коштів, інвестиційні плани і можливості, організацію роботи щодо підвищення фондовіддачі та рентабельності — виконує свого роду ауди­торські функції на прохання клієнта.

Кредити надаються підприємствам на виробничі та соціальні цілі відповідно до принципів кредитування: за­безпеченості, цільового характеру, терміновості, поворотності та платіжності. Забезпеченням поворотності кредиту служать застава товаро-матеріальних цінностей або про­дукція в міру її випуску, а також гарантії банків, інших кредитних установ, страхові поліси.

Крім банківського кредиту, що його надають підприєм­ствам комерційні банки, широко практикується комерційний кредит, який, з одного боку, істотно зменшує потребу в банківському кредиті, а з іншого — служить його забез­печенням на основі обліку векселів. За деякими даними 2/3 кредитного обігу здійснюється у вигляді комерційного кредиту. Суть його полягає в тому, що одне підприємство надає кредит іншому з оформленням його векселем. Най­частіше такий кредит супроводжує поставку товарів.[2]

Вексель часто використовується для розрахунків з ін­шими підприємствами шляхом індосамента — передатного напису. Це істотно зменшує потребу у грошовій масі і має антиінфляційне значення. Японія у 50-ті роки перейшла на емісію під комерційні векселі, що сприяло стабілізації цін.

У колишньому СРСР комерційний кредит був ліквідований у ході кредитної реформи 1930 р., оскільки він не відповідав тотальному державному контролю за умов адміністративно-командної системи. За сучасних умов демократизації господарського життя і переходу до змішаної економіки (регульованих ринкових відносин) від­новлюється комерційний кредит і швидко зростає кількість різних комерційних банків, що утворюються як товариства з обмеженою відповідальністю або як акціонерні товарист­ва. Їх засновниками виступають інші банки і різні держав­ні та корпоративні підприємства. Приватні капітали для заснування банків поки що використовуються мало.[9]

Найбільшим серед комерційних банків в Україні є акціонерний агропромбанк «Україна», створений на базі державного спеціалізованого Агропромбанку. За обсягом статутного капіталу та прибутків це один з найбільших банків на території колишнього СРСР. На початок 1992 р. в ньому вже було понад 5 тис. акціонерів.

У кожному адміністративному районі України є відділення Укрощадбанку, до складу яких входять ощадкаси. Це один з найбільших банків України, який має найрозгалуженішу мережу.[2,9]

Комерційні банки самостійно встановлюють процентні ставки на свої кредити та комісійні винагороди за послуги.

Національний банк регулює процентні ставки за кредит не прямим диктатом, а рівнем процента за кредитні ресур­си, які він передає комерційним банкам. У період промислового піднесення і особливо за умов економічної кризи різко зростає попит на кредитні ресурси, а отже, підвищується процентна ставка. Найбільше впливає на її зростан­ня інфляція. Щоб хоч дещо компенсувати та зменшити ризик знецінення грошей, наданих у кредит, банки підви­щують процентну ставку до 100—200 % і навіть вище. Саме такий рівень ставки склався в Україні на початку 1993 р., хоча за нормальних умов процентна ставка стано­вить 5—10 %.[4]

Конкуренція між комерційними банками — явище позитивне, але наявність багатьох дрібних банків веде до розпорошення кредитних ресурсів і загрожує «ланцюговою реакцією» банкрутств дрібних банків, а разом з ними і дрібних підприємств. Тому Центральний банк піднімає межу мінімального розміру статутного фонду комерційних банків при їх перереєстрації.

Конкуренція між комерційними банками за клієнтів є впливовим фактором розвитку банківської справи, але у розвинутій ринковій економіці її не залишають без «пильного ока» центрального (національного) банку: конт­роль за законністю діяльності комерційних банків, коригу­вання кредитної політики за допомогою облікової процентної ставки та нормування резервів. В Україні На ціональний банк настільки слабкий,'що він не має ніякого впливу на комерційні банки, не надає їм інструктивної та контрольної допомоги, і розвиток банківського кредиту має стихійний характер з усіма його негативними наслідками, а комерційний кредит підмінюється бартером. Досі не впроваджено вексельних розрахунків. Це породжує недові ру вкладників до банків і недостатню мобілізацію кредит них ресурсів. Навпаки, Національний банк фактично без поворотне кредитуючи бюджетний дефіцит (з дозволу Верховної Ради), провокує підвищення процентних ставок у комерційних банках, що ставить у скрутне становище підприємства, особливо малі, пригнічує ділову активність, без якої неможливий вихід з економічної кризи, і стримує подолання інфляції. Отже, зміцнення позицій Національно­го банку як основного регулюючого грошову і кредитну політику центру — невід'ємна складова економічного від­родження України.