2.2 Послідовники батьківських традицій Павло Андрійович Гердт і Єлизавета Павлівна Гердт

Павло Андрійович Гердт з'явився на світ 22 листопада ( 4 грудня ) 1844 року. Закінчивши в 1864 році Петербурзьке театральне училище, де його педагогами були М. Петіпа і Х. Йогансон, П. Гердт вступив на театральну сцену Петербурга.

У пору своєї творчої зрілості П. Гердт прославився виконанням головних партій в балетах Чайковського. Принц Дезіре в «Сплячої красуні» (1890), Зігфрід в «Лебединому озері» (1895) – два образи, які зобов'язані своїм чудовим сценічним втіленням таланту Гердта. Але манера виконання, закладена ним ще наприкінці дев'ятнадцятого століття, стала зразком танцювального стилю для багатьох «титанів» балету в наступні десятиліття і залишається таким аж до наших днів.

Пробував сили П. Гердт і як балетмейстер. У 1901 році він закінчив постановку балету Деліба «Сільвія», розпочату Л. Івановим, а в 1902 році здійснив самостійну постановку балету К. Сен-Санса «Жавотта». Правда, балетмейстерська діяльність П. Гердта не до порівняння з артистичною та педагогічною – він наслідував хореографію М. Петіпа.

Окрема сторінка творчості П. Гердта – його педагогічна діяльність. У нього не було чітко розробленої системи викладання хореографічної техніки. М. Фокін, закінчивши клас П. Гердта, завжди говорив про свого вчителя з захопленням. Він стверджував, що П. Гердт не був педантом, не дотримався строгих правил навчання, враховував особливості дарування кожного. П. Андрійович охоче показував, як виконати ту чи іншу комбінацію рухів. І артисти і глядачі відзначали неповторну ходу П. Гердта, вона доставляла всім естетичне задоволення. У цього педагога можна було багато чому навчитися, якщо учень хотів вчитися.

Він прищеплював своїм вихованцям художній смак, артистизм, почуття поезії в танці – саме ті якості, які були найбільш привабливими в російських танцівницях. Ученицями П. Гердта були прославлена А. Павлова, зірка «Російських сезонів» Т. Карсавіна, талановиті танцівниці Л. Кякшт, В. Петіпа [10], М. Фокін, А. Ваганова [15] і багато інших. Улюбленицею його була А. Павлова, неповторну своєрідність таланту якої П. Гердт зумів побачити раніше неї самої. Саме П. Гердт вчив А. Павлову не наслідувати інших, а неухильно розвивати власну індивідуальність.

Виконавська діяльність П. Гердта, як не дивно, тривала довше, ніж педагогічна. Він залишив викладацьку терені в 1904 році, продовжуючи залишатися актором. Правда, з віком йому довелося перейти на мімічне амплуа. Востаннє П. Гердт вийшов на сцену в 1916 році, виконавши роль Гамаша в балеті «Дон Кіхот», причому партію Кітрі виконувала його учениця Т. Карсавіна.

П. Гердт помер 12 серпня 1917 року. Танцівник, що володів рідкісним артистизмом, енергією, художнім смаком, чистотою виконання, передав ці якості своєї дочці, Є. Гердт, яка продовжила традиції свого батька на петербурзької сцені [10].

Єлизавета Гердт народилася 17 квітня 1891 року [30]. Закінчила училище в 1908 році по класу М. Фокіна. Хореограф, зайнятий у ту пору своїми новаторськими дослідами, приділяв мало уваги академічному тренаж учениць. Але балетні критики недарма порівнювали Є. Гердт з танцівницею А. Йогансон. Зразком для юної вихованки була школа Х. Йогансона, М. Петіпа і її власного батька [14]. Відразу після випуску була прийнята в балетну трупу Маріїнського театру. Виконувала партії Аврори, Одетти – Оділлії, Раймонди, Арміди («Павільйон Арміди») та інші. Є. Гердт була яскравою представницею академічної школи класичного танцю. Залишила сцену в 1928 році і присвятила себе цілком педагогічній діяльності. У 1917–1934 роках викладала в Ленінградському хореографічному училищі (1930–1932 – художній керівник). У 1934 році переїхала до Москви, де викладала в Московському хореографічному училищі (1936–1937 – художній керівник). Працювала педагогом у балетній трупі Большого театру. З 1960 року викладає тільки в трупі Большого театру. Її педагогічний метод ґрунтується на розвитку природних даних артистів, вона домагається від своїх учениць ретельної обробки кожного руху, стриманою благородної манери виконання, чистоти танцювальної форми, виховує музикальність. Серед учениць Є. Гердт: А. Шелест, М. Плісецька, В. Бовт, Р. Стручкова, Є. Максимова та інші. Померла 5 листопада 1975 року [30].