2.3 Віртуоз дуетного танцю Микола Легат

Микола Легат народився 15 (27) грудня 1869 року. Його дід, швед за національністю, був театральним машиністом. Мати, М. Семенівна, уроджена Гранкен, і батько, Густав Іванович, – випускники Петербурзького театрального училища, вони займали провідне становище в петербурзькій і московської трупах: мати як характерна танцівниця і пантомімні актриса, батько – як перший танцівник і балетмейстер. Своїх п'ятьох дітей батьки також віддали вчитися балету.

Коли М. Легату виповнилося вісім років, він вже почав освоювати ази балетної техніки під керівництвом батька, в той час викладача класичного танцю в Московському театральному училищі (ці домашні уроки тривали у М. Легата до двадцяти років). У віці одинадцяти років М. Легат поступив в Петербурзьке хореографічне училище. Деякий час по тому він став улюбленим учнем Х. Йогансона. Саме під його керівництвом М. Легат усвідомив, у чому полягає його покликання і чим є для нього класичний танець.

Дебют М. Легата у сольній партії Генія лісу в па д’аксьон балету Л. Іванова «Зачарований ліс» відбувся на сцені Маріїнського театру в 1887 році. Учень блиснув у складних силових підтримках, що пояснювалося гарною атлетичною підготовкою. У 1888 році він був прийнятий в трупу Маріїнського театру відразу корифеєм.

М. Петіпа потроху вводив М. Легата в сферу своєї балетмейстерської діяльності, звернувши увагу на перші спроби – зокрема, для 25-річного бенефісу М. Петіпа, цивільної дружини С. Легата, М. Легат склав і виконав з О. Преображенської «Вальс-каприз» А. Рубінштейна, а для М. Кшесинской поставив па-де-де.

Одним з його перших хореографічних дослідів стала постановка танцю ельфів з балету «Сон в літню ніч», прем'єра якої відбулася в 1901 році. Через деякий час, у вересні 1902 року, М. Легат був призначений офіційним помічником М. Петіпа в постановці балету «Дон Кіхот». Однак помічник відразу проявив себе як талановитий і здібний конкурент.

Запросивши в помічники молодшого брата, М. Легат поставив балет «Фея ляльок» в оформленні Л. Бакста, який публіка відразу полюбила, і він багато років протримався на сцені. Прем'єра відбулася 16 лютого 1903 року.

Наказом від 25 листопада 1905 року М. Легат був призначений другим балетмейстером трупи, а оскільки місце першого балетмейстера залишалося незайнятим, то фактично він став господарем становища в театрі. Легат прагнув до того, щоб здійснити свої ідеї на сцені, але зробити це було непросто: переворот, здійснений М. Фокіним в російській балеті, сильно ускладнював ситуацію, і прихильність М. Легата до класики виглядала пережитком минулого.

В грудні 1906 року відбулася прем'єра балету «Кіт у чоботях», цей балет став першою самостійною роботою М. Легата. Постановка мала успіх і віддалено нагадувала «Фею ляльок», хоча, безумовно, не мала всіх достоїнств своєї попередниці. Однак життя цього балету було недовгим. Другим великим досвідом і другою невдачею М. Легата – балетмейстера став одноактний балет «Пори року». Третій спектакль, «Червоненька квіточка», його сварили всі – прихильники традиціоналізму звинувачували його в уявному новаторстві, авангардисти – у відсутності фантазії. Те ж відбулося і з балетом «Талісман».

Боротьба старого і нового в петербурзькому балеті була в той час протистоянням двох балетмейстерів – М. Легата та М. Фокіна. У М. Фокіна було набагато більше прихильників, однак М. Легат мав і свою незаперечну перевагу, а саме: підтримку М. Кшесинской, що в той час означало ні більше ні менше як підтримку двору. Саме тому дирекція театру не могла навіть мови вести про те, щоб замінити М. Легата на посту театрального балетмейстера.

Останньою великою роботою М. Легата в Маріїнському театрі стала постановка балету «Синя борода», яку він підготував спеціально до п'ятдесятирічного ювілею П. Гердта. Поступово М. Легат починав перейматися посадою головного балетмейстера, поступаючись своєю позицією М. Фокіну. У лютому 1914 року він був нагороджений званням заслуженого артиста імператорських театрів. Нагородження було приурочене до двадцятип'ятиріччя його сценічної діяльності. Проте контракт з ним продовжений не був. З Маріїнським театром довелося розпрощатися.

Тоді М. Легат всю свою енергію переніс на педагогічну діяльність. Досвід його в цій області був величезний. Знахідки батька, педагогів, з якими М. Легат працював в училищі, пізніше доповнилися уроками Х. Йогансона в театрі. Сам він спочатку викладав у театральному училищі, потім вів клас удосконалення в Маріїнському театрі. У числі учнів М. Легата були В. Трефилова, Т. Карсавіна, А. Ваганова, М. Фокін, М. Сєдова, В. Ніжинський, Ф. Лопухов [10]. З М. Кшесинскою педагогічна практика М. Легата була найпродуктивнішою, завдяки М. Легату, який підмітив, що секрет крутіння 32 фуете на одному місці залежить від правильного тримання спини та голови [1, с. 205]. За його ініціативою був вперше створений клас підтримки в Маріїнській трупі, в якому він передавав власний багатющий досвід дуетного танцю іншим артистам.

У той час, коли увага публіки привертали новатори і авангардисти, М. Легат намагався зберегти традиції балету і багато працював над методикою викладання класичного танцю і підтримки.

Незабаром після революційних подій М. Легат залишив Петербург, переїхавши до Москви. Але тут йому не вдалося знайти спільної мови з «академістами» московської школи. Восени 1922 року М. Легат покинув батьківщину, переселившись в Лондон, де в 1923 році відкрив власну балетну студію, а в 1925–1926 роках викладав в дягілевської трупі, змінивши на цій посаді прославленого Е. Чекетті.

Студія, яку відкрив у Лондоні М. Легат, з часом переросла рамки простої лондонській балетної школи, ставши «академічним центром балетного світу». В школу з'їжджалися танцівники з різних країн. У різний час тут вдосконалювали свою майстерність Н. де Валуа, М. Фонтейн і багато інших танцівники зі світовим ім'ям.

Микола Легат помер у Лондоні 24 січня 1937 року [10].