5.Класифікація управлінських працівників

Існуючий розподіл управлінської праці в організації служить основою класифікації управлінського персоналу. В залежності від функціональної ролі в процесі управління управлінський персонал поділяють на керівників, спеціалістів, службовців (технічних виконавців).

Центральне місце в управлінні організацією займає керівник, який очолює певний колектив наділений необхідними повноваженнями приймати рішення з конкретних видів діяльності організації і несе відповідальність за результати роботи очолюваного ним колективу.

Спеціалісти - це працівники, що виконують певні функції управління Вони аналізують зібрану інформацію і готують варіанти рішень для керівників відповідного рівня. До них відносяться економісти, бухгалтери, технологи, маркетологи, юристи тощо. Головна особливість їхньої діяльності полягає в тому, що вони працюють в умовах жорстких обмежень: наказів і розпоряджень керівників організаційних регламентів діяльності, чітких кваліфікаційних вимог щодо фахових знань. У їхній діяльності переважають логічні операції.

Службовці (технічні виконавці) - це працівники, що обслуговують діяльність спеціалістів керівників, виконують інформаційно-технічні операції, звільняючи керівників і спеціалістів від рутинної роботи.

Крім того, в теорії і практиці управління розрізняють лінійних і функціональних менеджерів

Лінійні діють на основі єдиновладдя, відповідають за стан і розвиток організації чи її підрозділів (директори, начальники цехів, майстри, бригадири). Функціональні - відповідають за певну сферу управління і очолюють функціональні підрозділи (головний економіст, начальник відділу кадрів тощо).

За місцем у системі управління організацією виділяють керівників трьох рівнів: вищого, середнього нижчого.

Керівники вищої ланки - це представники вищого рівня управління, які мають найбільшу владу несуть відповідальність за діяльність всієї компанії. Це директори та їх заступники. Вони визначають загальні напрямки діяльності підприємства, приймають ключові рішення щодо поточних справ розробляють стратегію, формують політику і представляють компанію за її межами. Від них залежать цілі фірми і способи їх досягнення.

Керівники середньої ланки - розробляють плани для здійснення загальних завдань, що встановлені вищим керівництвом, вносять пропозиції щодо поліпшення роботи очолюваного ними підрозділу та організації в цілому, координують роботу керівників нижчої ланки. У їхній діяльності переважає вирішення тактичних задач.

Керівники низової ланки (менеджери-контролери) відповідають за виконання виробничих завдань, за безпосереднє використання виділених ресурсів, контролюють роботу виконавців реалізують плани, розроблені на вищих рівнях управління. Вирішують переважно оперативні задачі.

6.Фактори, що забезпечують успіх організації

Досягнення цих показників є результатом складної управлінської та виробничої діяльності людей -членів організації. Великою мірою успішність організації залежить від її керівників. При цьому слід враховувати, що управлінська праця має характерні особливості:

• успішна діяльність керівника вимагає більших і різноманітніших знань у порівнянні з іншими видами діяльності;

• праця керівника характеризується більшою організаційною свободою і самостійністю, високою складністю і нестабільністю, а тому її важко оцінювати і нормувати;

• втрати від низької якості праці керівника набагато більші, ніж у простого робітника, вони можуть зростати, якщо розглядати ієрархічну піраміду управління знизу вверх;

• висока відповідальність, імовірнісний характер праці і часті стресові ситуації вимагають віднесення роботи керівника до категорії важких видів діяльності.

Отже, ефективне управління передбачає наявність у керівника цілої низки певних якостей інтелектуального і морального порядку. М. Армстронг наводить результати досліджень рис характеру, що притаманні найбільш успішним американським керівникам, серед них, зокрема:

• бажання багато працювати;

• наполегливість і рішучість;

• бажання ризикувати;

• здатність викликати ентузіазм;

- витривалість.

Причин неефективної роботи менеджерів є досить багато, вони мають різноманітний характер і в неоднаковій мірі впливають на результати діяльності організацій. Поряд із відсутністю чисто професійних управлінських якостей, до яких можна віднести невміння визначати чіткі цілі і орієнтири в роботі; слабку регламентацію роботи персоналу, а звідси - нечіткий розподіл обов'язків, прав відповідальності працівників; невміння забезпечити належний рівень трудової і виконавчо дисципліни; надмірне втручання в роботу підлеглих, або ж, навпаки, слабкий контроль за їх роботою; невміння забезпечувати свою діяльність необхідною інформацією; недостатня увага налагоджуванню зворотного зв'язку тощо, можна вказати і на так звані причини інституційного характеру, що обумовлюють неможливість простого перенесення управлінських прийомів і методів напрацьованих західною управлінською теорією і практикою на український ґрунт. Через відмінності у менталітеті, через відсутність належної організаційної культури і однакових правил гри для всіх суб'єктів господарювання рекомендації, що сприяють успішній діяльності західних підприємств часто є неефективними в Україні. Тому треба напрацьовувати власний досвід управління і, що не менш важливо, прагнути, ведучи власний бізнес, бути чесними із партнерами, діяти на етичних засадах, враховувати не лише юридичні аспекти діяльності, але і бути при цьому соціально відповідальними.