Запитання для самоперевірки

1. У чому особливість суспільно-політичних обставин Західної України до 1939 р.

2. Які письменники старої формації працювали на даній території в цей період?

3. Які літературні течії та угруповання діяли в Західній Україні до 1939 р.?

4. Коротка характеристика творчості молодих письменників

(Ю. Опільського, Т. Осьмачки, Б. Лепкого, Ю. Липи, Ірини Вільде) – письмово.

4. «То в чому ж безсмертя? — в творіннях духу. Мої пісні — над рікою часу калиновий міст».— Так пише про себе у вірші «Автобіографія» Б.-І. Антонич.

Б.-І. Антонич належав до тих діячів культури, які в основу творчої праці покладали освіту та культуру. І всім своїм життям поет утверджував цей принцип. Завдяки лише одній мистецтвознавчій статті «Національне мистецтво» він став членом АНУМ (Асоціація Незалежних Українських Митців), яка діяла у Львові й була осередком культурного життя. У статті поет робить висновок, що «мистецтво само по собі є суспільною вартістю, а нація, очевидно,— суспільство; отже, мистецтво само по собі є також і національною вартістю. Митець тоді є національним, коли визнає свою приналежність до даної нації та відчуває співзвучність своєї психіки зі збірною психікою свого народу».

Поезія ввійшла в його душу, мабуть, із народженням — світ йому відкрився 5 жовтня 1909 року в с. Новиці Горлицького повіту (тепер Польща) в родині сільського священика Василя Кота, який перед народженням сина прибрав прізвище Антонич. Доглядала, пестила, оповідала казки, вірші, легенди, співала народні пісні сільська дівчина-няня. Хлопець уважно слухав, якщо подобалося, просив повторити. Завчав напам’ять, іноді віршував щось своє, вимислене, спонукане оповідями і підсилене враженнями від великого, неосяжного світу темного лісу і світлої місячної ночі.

Грамоти навчався приватно, згодом батьки віддали Богдана до польської гімназії в Сяноці. Вчився він добре, відзначався постійно, ще з першого класу, за успіхи, бо рано припав до книжки. Любив збирати книги — витрачав на них усі гроші, надіслані батьками. Цікавився не лише літературою, мистецтвом, а й технікою, медициною, спортом. Особливо його вабила музика. Навчився грати на скрипці, навіть виступав на концертах. Хоча любив більше слухати, ніж говорити — часто загортав себе в задуму, проте товариство любив, радо спілкувався на різні теми, віддаючи перевагу студентству українського походження.

Зі своїм лемківським діалектом Б.-І. Антоничу — студенту Львівського університету відділення слов’янської філології з 1928 року — було нелегко зблизитися з радикальними студентами-українцями, бо декотрі, особливо дівчата, за спогадом Ірини Вільде, «бокували зразу від нього, вважаючи його за поляка, що робиться «приємним» для нас, українок». Та він уперто й послідовно, з особливою жадобою пізнання вивчав українську літературну мову, українську і світову літератури, слов’янські мови, мову англійську, німецьку, іспанську. Виписує незнайомі слова, синоніми, метафори, конспектує праці з історії, літератури, філософії, мистецтва, перекладає і пише вірші.

Праця над словом захоплює юного Антонича. На картки він записує фрази із творів українських письменників, розставляє наголоси, складає словнички болгарської, білоруської, чеської, словацької, російської та давньоруської мов, старанно поглиблює знання польської.

Антонич відвідує гурток студентів-україністів при науковій секції товариства «Прихильники освіти», вступає до товариства «Любителі польської мови».

Заглиблений у себе, нерідко замкнутий, наїжачений, гордовитий, самовпевнений і водночас — зніяковіло усміхнений, сором’язливий. Ті, хто із захопленням і подивом читали його перші поезії, що з’являлися в журналах «Вогонь», «Вісник», «Студентський шлях», «Дажбог», «Дзвони», з деяким розчаруванням дивилися на білявого, невисокого на зріст юнака, тисли мляву руку молодого поета, розглядаючи його обважнілу, схильну до товстіння постать, а отже, з драматичним «натяком» на слабосиле серце, велику, з полисінням голову, яку обважнювали масивні рогові окуляри. Невже це той «хлопчина з сонцем на плечах», «п’яний дітвак із сонцем у кишені»? Невже це той, що казав про себе: «Я є рушниця, радістю набита, якою вистрілю на честь життя», «Я не людина, я рослина, а часом я мале лися», «звір’я сумне і кучеряве»? Невже це він написав такі гарячі, гострі, мов промені сонця, рядки:

Я, сонцеві життя продавши За сто червінців божевілля, Захоплений поганин завжди, Поет весняного похмілля?

Життя відміряло Б.-І. Антоничу всього 28 років (помер 1937 року від запалення легенів). Але яскрава зоря його творчості не втомлюється вабити нові й нові покоління, відкривати красу поетичного слова й самого буття у всіх його виявах.

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ

1. Де і чому здобував освіту Антонич?

2. Ким був батько майбутнього поета?

3. Що вас здивувало у біографії письменника?

4. Як ви думаєте, чи завжди співпадає зовнішній вигляд людини з її духовним наповненням, душевними якостями?

5. Коли було засновано премію імені Антонича, як вона називається і за що присуджується?

6. Як ви розумієте ці слова поета?

Мої пісні – над рікою часу калиновий міст.

Я – закоханий в життя поганин.

Б.-І.Антонич

«Мистецтво не відтворює дійсності, ані її не перетворює, як хочуть інші, а лише створює окрему дійсність».

7. Як ви розумієте цей вислів поета?

8. Які збірки Б.-І. Антонича вийшли за життя поета, а які – після смерті?

9. Чому творчість поета була заборонена?