- •1. Предмет і функції філософії.
- •2. Співвідношення філософських категорій і понять спеціальних наук.
- •3. Філософія та світогляд.
- •4. Методи в філософії. Діалектика та метафізика.
- •5. Антична філософія.
- •6. Філософія Стародавньої Індії.
- •7. Філософія Древнього Китаю.
- •8. Філософія Середньовіччя та Відродження.
- •9. Філософія Нового Часу.
- •10. Класична німецька філософія.
- •11. Філософія і. Канта.
- •12. Метод і система Гегеля.
- •13. Філософія Шеллінга.
- •14. Ідеалістична філософія Берклі і Юма.
- •16. Сенсуалізм і раціоналізм у філософії.
- •17. Філософія Росії хіх ст..
- •18. Сусп.-істор. Та наук.-теорет. Причини виникнення марксистської філософії.
- •19. Розв. Маркс. Філософії Плехановим та Леніним.
- •20. Філософська думка кр іх-хііі ст..
- •22. Філософія в Києво-Могилянській академії.
- •23. Філософія Сковороди.
- •24. Філософія Кирило-Мефодіївського братства.
- •25. Українська філософія 19-20 ст.
- •26. Філософія Бердяєва.
- •27. Філ. Та сусп-політичні погляди представників Закарпаття.
- •28. Філософія Лодія.
- •29. Філософські та суспільно-політичні погляди Духновича.
- •30. Філософія Потушняка.
- •32. Критич. Раціоналізм і теорія Трьох світів Поппера.
- •33. Фрейдизм, неофрейдизм.
- •34. Філософія екзистенціалізму.
- •35. Проблема свободи в екзистенціоналізмі.
- •36. Релігійна філософія хх ст..
- •37. Проблема буття в філософії. Основні форми буття.
- •Формування філософського поняття матерії.
- •Ф. Про єдність матерії, руху, простору і часу.
- •Поняття руху, суперечність руху. Оснонві форми руху матерії.
- •Поняття природи; жива і нежива природа; філософське осмислення проблеми життя.
- •Проблема свідомості у філософії. Свідомість як відображення.
- •Суспільно-історична сутність свідомості і її структура.
- •Діяльність як відношення людини до світу, роль свідомості в діяльності людини.
- •Актуальність філософського осмислення людини. Людина, як найвища цінність. Еволюціоністська і креаціоністська концепції природи і людини.
- •Людина як біологічна і соціальна істота.
- •Біологічне і соціальне в людині; суспільне буття людини.
- •Проблема людини в філософії і її значення для сучасної практики.
- •Людина, індивід та індивідуальність. Особа і особистість.
- •Взаємозв’язок суспільства і природи.
- •Філософський аналіз суспільства як системи.
- •Соціально-етнічні форми спільності людей.
- •Суспільство як система соціальних відносин.
- •Сусп. Прогрес, крит, суч конц. Сусп-істор. Розв..
- •Поняття суспільства. Рушійні сили розвитку суспільства.
- •Природа і сусп. Природне і штучне середовище.
- •Філ. Поняття культури, культура і цивілізація.
- •Філософський смисл глобальних проблем.
- •Єдність чуттєвого і раціонального у пізнанні.
- •Проблема істини у філософії і науці.
- •Аналіз та синтез, індукція та дедукція, абстрагування, моделювання, ідеалізація і формалізація як методи наукового пізнання.
- •Форми наукового пізнання.
- •Проблеми пізнання в історії філософії.
- •Раціональне пізнання, як якісно новий ступінь відображення дійсності. Форми мислення.
- •Діалектичний характер пізнання.
- •Історичне і логічне як методи соціального пізнання. Сутність соціального прогнозування.
- •Практика як основа пізнання і критерій істини, суб’єкт і об’єкт пізнання.
- •Суспільство і людина як об’єкти соціального пізнання.
- •Емпіричний і теоретичний рівні пізнання.
- •Діалектика як вчення про загальний зв’язок і розвиток. Категорії діалектики.
- •Діалектика кількісних і якісних змін.
- •Поняття діалектичного заперечення. Заперечення заперечення.
- •Поняття розвитку. Розвиток і прогрес.
- •Єдність і бор. Протилеж.. Основні типи суперечн.
- •Принцип причинн. Прич. Зв’язки, прич. І наслідок.
- •Методологічна та світоглядна роль категорії і законів діалектики.
- •Необхідність і випадковість.
- •Можливість і дійсність.
- •Одиничне, особливе, загальне.
- •Частина і ціле, структура, система, елемент.
- •Форма і зміст. Сутність і явище.
- •Філософська герменевтика.
- •86) Суспільна свідомість та її форми.
- •87) Ідея Вернадського про ноосферу. Проблеми формування екологічної свідомості і збереження життя на землі.
Сусп. Прогрес, крит, суч конц. Сусп-істор. Розв..
Уявлення про те, що зміни в світі відбуваються в певному напрямку, виникло в глибокій старовині і спочатку було чисто оціночним. Соціальна філософія буржуазії, що відображала реальне прискорення суспільного розвитку, була овіяна оптимізмом, упевненістю в тому, що "царство розуму" лежить не в минулому, а в майбутньому . Перш за все був помічений прогрес у сфері наукового пізнання: вже Ф. Бекон і Р. Декарт вчили, що не потрібно озиратися на древніх, що наукове пізнання світу йде вперед. Потім ідея прогресу поширюється і на сферу соціальних відносин.
Прогрес суспільства в теоріях просвітителів мав телеологічний характер. Романтична історіографія початку XIX століття висунула ідею повільної органічної еволюції, що не допускає втручання ззовні, і тезу про індивідуальність і непорівнянність історичних епох. Більш глибоку трактування прогресу дав Гегель, виступивши як проти просвітницького зневаги до минулого, так і проти помилкового історизму романтичної "історичної школи". Однак, розуміючи історичний прогрес як саморозвиток світового духу, Гегель не міг пояснити перехід від однієї ступені суспільного розвитку до іншої. Його філософія історії перетворюється на виправдання бога в історії.
Діалектичний матеріалізм виробив принципово інший підхід до цієї проблеми, висунув і обгрунтував об'єктивний критерій прогресу. Прогрес не є якась самостійна сутність або мета історичного розвитку. Поняття прогресу має сенс лише стосовно до певного історичного процесу або явища в строго певній системі відліку. Ступінь оволодіння суспільством стихійними силами природи, що виражається у зростанні продуктивності праці, і ступінь звільнення людей з-під гніту стихійних громадських сил, соціально-політичної нерівності та духовної нерозвиненості - ось найбільш загальні критерії історичного прогресу. Численні філософські та соціологічні теорії ХХ ст. , заперечують прогрес і пропонують замінити це поняття поняттям "соціальної зміни". Широке поширення отримують також різні концепції "кінця історії" і песимістичні антиутопії.
Суспільне виробництво; діалектика продуктивних сил та виробничих відносин. Матеріальне та духовне виробництво.
Виробництво — процес, за допомогою якого люди, використовуючи речовини і сили природи та власні сили й здібності, цілеспрямовано створюють матеріальні й духовні цінності, здатні задовольняти їхні життєві потреби.
Нестабільний процес задоволення потреби в їжі за простого її добування стає стабільним внаслідок її виробництва. Процес виробництва неоднорідний, вимагає чіткої організації: спеціалізації, упорядкування, регулювання. Тому виробництво поступово набуває суспільного характеру.
Суспільне виробництво — процес, завдяки якому люди, використовуючи речовини і сили природи, суспільні відносини і соціальні сили, свої духовні багатства та здібності, відтворюють власне і суспільне життя.
Суспільне виробництво існує на всіх етапах розвитку людської спільноти. Воно є розгалудженою системою, що передбачає наявність таких елементів:
— матеріальне виробництво;— виробництво необхідних соціальних умов існування людей;— духовне виробництво, яке є основою формування власне людського в людині — духовності, її шляху до самовдосконалення і саморозвитку.
Спосіб виробництва представляють дві сторони: продуктивні сили та виробничі відносини. У трудовій діяльності розрізняють, по-перше, саму працю, по-друге, знаряддя праці та, по-третє, предмети праці.
Предмети праці — це те, на що спрямована діяльність людини, що добувається працею з природи. Знаряддя праці — це все те, що людина використовує у процесі взаємодії між собою та природою. Окрім знарядь праці, для успішного здійснення процесу виробництва необхідні певні умови праці.Основним елементом виробництва виступає сама людина, яка, використовуючи в процесі виробництва свої знання, виробничі навички та досвід, приводить у дію знаряддя праці. Засоби виробництва, що створюються суспільством, разом з людьми, що володіють знаннями та навичками до праці, методи та форми організації виробництва становлять у сукупності продуктивні сили суспільства.
Продуктивні сили становлять лише одну сторону суспільного виробництва. Адже в процесі виробництва люди вступають у певні відносини не тільки з природою, а й один з одним. Ці взаємовідносини людей у процесі виробництва дістали назву "виробничі відносини". У виробничі відносини входять насамперед виробничо-технічні відносини, тобто взаємини між виробниками безпосередньо на конкретному підприємстві. Але для успішного функціонування підприємства необхідні зв'язки його з іншими підприємствами і навіть галузями виробництва. Отже, у виробничі відносини входять також відносини між людьми різних підприємств чи галузей виробництва, а також відносини в процесі розподілу, обміну та -споживання суспільного продукту.
Матеріальне виробництво - це спосіб добування матеріальних благ, необхідних для виробничого і особистісного споживання. Матеріально - виробнича діяльність направлена на задоволення матеріальних потреб людей: потреб в їжі, одежі, житлі і т.д.
Сутністю духовного виробництва є виробництво духовних цінностей, тобто ідей, наукових знань, ідеалів, уявлень. Духовне виробництво, як і матеріальне, здійснюється в межах конкретних соціальних інститутів, сюди ж відноситься вся діяльність людей з виробництва, обміну, розподілу і споживання духовних цінностей. Матеріальне і духовне виробництво зв'язані в одне ціле.
