- •1. Предмет і функції філософії.
- •2. Співвідношення філософських категорій і понять спеціальних наук.
- •3. Філософія та світогляд.
- •4. Методи в філософії. Діалектика та метафізика.
- •5. Антична філософія.
- •6. Філософія Стародавньої Індії.
- •7. Філософія Древнього Китаю.
- •8. Філософія Середньовіччя та Відродження.
- •9. Філософія Нового Часу.
- •10. Класична німецька філософія.
- •11. Філософія і. Канта.
- •12. Метод і система Гегеля.
- •13. Філософія Шеллінга.
- •14. Ідеалістична філософія Берклі і Юма.
- •16. Сенсуалізм і раціоналізм у філософії.
- •17. Філософія Росії хіх ст..
- •18. Сусп.-істор. Та наук.-теорет. Причини виникнення марксистської філософії.
- •19. Розв. Маркс. Філософії Плехановим та Леніним.
- •20. Філософська думка кр іх-хііі ст..
- •22. Філософія в Києво-Могилянській академії.
- •23. Філософія Сковороди.
- •24. Філософія Кирило-Мефодіївського братства.
- •25. Українська філософія 19-20 ст.
- •26. Філософія Бердяєва.
- •27. Філ. Та сусп-політичні погляди представників Закарпаття.
- •28. Філософія Лодія.
- •29. Філософські та суспільно-політичні погляди Духновича.
- •30. Філософія Потушняка.
- •32. Критич. Раціоналізм і теорія Трьох світів Поппера.
- •33. Фрейдизм, неофрейдизм.
- •34. Філософія екзистенціалізму.
- •35. Проблема свободи в екзистенціоналізмі.
- •36. Релігійна філософія хх ст..
- •37. Проблема буття в філософії. Основні форми буття.
- •Формування філософського поняття матерії.
- •Ф. Про єдність матерії, руху, простору і часу.
- •Поняття руху, суперечність руху. Оснонві форми руху матерії.
- •Поняття природи; жива і нежива природа; філософське осмислення проблеми життя.
- •Проблема свідомості у філософії. Свідомість як відображення.
- •Суспільно-історична сутність свідомості і її структура.
- •Діяльність як відношення людини до світу, роль свідомості в діяльності людини.
- •Актуальність філософського осмислення людини. Людина, як найвища цінність. Еволюціоністська і креаціоністська концепції природи і людини.
- •Людина як біологічна і соціальна істота.
- •Біологічне і соціальне в людині; суспільне буття людини.
- •Проблема людини в філософії і її значення для сучасної практики.
- •Людина, індивід та індивідуальність. Особа і особистість.
- •Взаємозв’язок суспільства і природи.
- •Філософський аналіз суспільства як системи.
- •Соціально-етнічні форми спільності людей.
- •Суспільство як система соціальних відносин.
- •Сусп. Прогрес, крит, суч конц. Сусп-істор. Розв..
- •Поняття суспільства. Рушійні сили розвитку суспільства.
- •Природа і сусп. Природне і штучне середовище.
- •Філ. Поняття культури, культура і цивілізація.
- •Філософський смисл глобальних проблем.
- •Єдність чуттєвого і раціонального у пізнанні.
- •Проблема істини у філософії і науці.
- •Аналіз та синтез, індукція та дедукція, абстрагування, моделювання, ідеалізація і формалізація як методи наукового пізнання.
- •Форми наукового пізнання.
- •Проблеми пізнання в історії філософії.
- •Раціональне пізнання, як якісно новий ступінь відображення дійсності. Форми мислення.
- •Діалектичний характер пізнання.
- •Історичне і логічне як методи соціального пізнання. Сутність соціального прогнозування.
- •Практика як основа пізнання і критерій істини, суб’єкт і об’єкт пізнання.
- •Суспільство і людина як об’єкти соціального пізнання.
- •Емпіричний і теоретичний рівні пізнання.
- •Діалектика як вчення про загальний зв’язок і розвиток. Категорії діалектики.
- •Діалектика кількісних і якісних змін.
- •Поняття діалектичного заперечення. Заперечення заперечення.
- •Поняття розвитку. Розвиток і прогрес.
- •Єдність і бор. Протилеж.. Основні типи суперечн.
- •Принцип причинн. Прич. Зв’язки, прич. І наслідок.
- •Методологічна та світоглядна роль категорії і законів діалектики.
- •Необхідність і випадковість.
- •Можливість і дійсність.
- •Одиничне, особливе, загальне.
- •Частина і ціле, структура, система, елемент.
- •Форма і зміст. Сутність і явище.
- •Філософська герменевтика.
- •86) Суспільна свідомість та її форми.
- •87) Ідея Вернадського про ноосферу. Проблеми формування екологічної свідомості і збереження життя на землі.
Поняття розвитку. Розвиток і прогрес.
Розвиток не можна вважати простим синонімом зміни або прирівнювати його до прогресу. Розвиток - процес більш складний, ніж зміна або сукупність змін. Розвиток - це особливий тип зміни. Розвиток передбачає народження нового, зміни якісні. Поняття розвитку виділяє із загальної маси змін такі, які пов'язані з оновленням системи, з її внутрішнім структурним і функціональним зміною, перетворенням в щось нове, інше. Розвиток - процес тривалих, що накопичуються, необоротних, поступальних змін складних системних об'єктів у досить великі інтервали часу. Розвиток не можна розуміти як лінійний процес.
Найбільш складним типом розвитку є історія суспільства, що включає в себе, крім об'єктивних, також суб'єктивні чинники: погляди, цілі, інтереси людей. У процесах розвитку складно проявляє себе суперечливий характер змін. Двома найбільш загальними протилежними за своїми характеристиками, різноспрямованими один від одного, діалектично пов'язаними тенденціями розвитку є прогрес і регрес.
Прогрес - тип, напрям розвитку, що характеризується переходом від нижчого до вищого , від менш досконалого до більш досконалого. Про прогрес можна говорити стосовно до системи в цілому, до окремих її елементів, до структури та ін параметрами розвивається об'єкта. Прогрес припускає таку диференціацію та інтеграцію елементів і зв'язків системи, яка підвищує ступінь її цілісності, її пристосованість до середовища, функціональну ефективність, стійкість, надійність і забезпечує високий потенціал подальшого розвитку. Якщо ж в результаті процесу розвитку зменшується набір корисних для системи функцій, розпадаються, що існували раніше структури, зменшується число підсистем, елементів і зв'язків, що забезпечують існування, стійкість і життєдіяльність даної системи, то такий процес називають регресом.
Єдність і бор. Протилеж.. Основні типи суперечн.
Ще Геракліт помітив, що все в світі складається з протилежностей, їхня боротьба і визначає сенс будь-якої речі, процесу. Діючи одночасно, ці протилежності утворюють напружений стан, котрим і визначається внутрішня гармонія речі.
Закон єдності та боротьби протилежностей відображає фундаментальну особливість об'єктивної дійсності, котра полягає в тому, що всі її предмети, явища і процеси мають суперечливі моменти тенденції, сторони, що борються і взаємодіють між собою. Тотожність — це рівність предмета самому собі. У реальній дійсності предмет завжди виступає як єдність тотожності й відмінності, які взаємодіють, даючи поштовх рухові. У будь-якому конкретному предметі тотожність і відмінність є протилежностями, які, взаємодіючи, зумовлюють одна одну. Взаємодія цих протилежностей є суперечністю. Уявлення про джерело розвитку виходить із визнання самосуперечливості усього сутнього. Суперечності не є стабільними, їхні зміни пов'язані з набуттям у процесі свого розвитку певної специфіки. У зв'язку з цим розрізняють такі форми суперечностей: 1) тотожність-відмінність; 2) відмінність; 3) суттєва відмінність; 4) протилежність тотожність-відмінність як зародкова "ембріональна" суперечність; відмінність як щось; суттєва відмінність як відмінність по суті; протилежність як нетотожність. Такі форми суперечностей притаманні усім процесам розвитку.
Соціальний конфлікт — це взаємодія різних соціальних груп, спільнот, інтереси яких взаємно протилежні і не знаходять розв'язання на спільній основі. Поняття "антагонізм" дає уявлення про одну з форм суперечностей, котра характеризується гострою, непримиренною боротьбою ворогуючих сил, тенденцій, напрямів. Ним позначають суперечності, котрі не можуть бути розв'язані в рамках того процесу, де вони виникли і розвиваються. Антагонізм у суспільстві означає нерозв'язуваність соціальних суперечностей у межах старої якості. Соціальні антагонізми в процесі свого розвитку проходять відповідні фази: виникнення, розгортання, загострення, розв'язання на іншій якісній основі. У природі відбувається процес взаємознищення. Соціальні антагонізми не є стабільними. За певних умов вони перетворюються на такі, що розв'язуються. Соціальні антагонізми — явище унікальне, неповторне, притаманне лише суспільству.
