38. Можливість і дійсність.

„Можливість” і „дійсність” виводяться з принципу руху й розвитку матеріального світу, оскільки в ньому завжди щось виникає, розривається, а щось відживає свій вік і відмирає. Звідси логічно припустити, що нове спочатку виступає в зародковій, недосконалій формі як можливість. Тому розвиток і є, власне, процесом перетворення можливості в дійсність. Отже, категорії „можливість” і „дійсність” є відображенням у нашій свідомості цих сторін об’єктивного процесу.

У перетворенні можливості в дійсність важливу роль відіграють умови. Саме вони й спричиняють можливість, тобто роблять те чи інше явище можливим або неможливим. Отже, можливості можуть бути реальними й нереальними.

Реальною можливістю називають те, що випливає з внутрішніх законів розвитку предмета, явища чи сукупності певних конкретно-історичних явищ. Реальна можливість — це те, що може за наявності певних умов перетворитися в дійсність.

Проте є й абстрактна (формальна) можливість. Вона теж має об’єктивну природу, оскільки випливає із загальних умов розвитку об’єктивного світу. Коли відсутні необхідні конкретні умови, ця можливість залишається лише абстрактною.

Якщо можливість існує в своїх умовах, через них, то дійсність існує безпосередньо, як самі явища зовнішнього світу, що нас оточує. Іншими словами, дійсність є реалізованою можливістю.

Діалектичний метод не лише встановив зв’язок категорій можливості й дійсності, а й розв’язав питання про те, як і за яких умов, яким чином відбувається перетворення можливості в дійсність. Таке перетворення потребує певних умов. Умови — це зв’язок явищ, які дають простір, сприяють дії тих сил, що перебувають всередині конкретного процесу.

38. Одиничне, особливе, загальне.

Кожна річ, явище, з одного боку, має якісь строго індивідуальні ознаки, завдяки яким ми і розрізняємо ці речі, з іншого — кожне окреме, індивідуальне явище має в собі і деякі загальні ознаки, характерні для багатьох явищ. Ці об'єктивні ознаки речей і явищ відображаються в мисленні з допомогою категорій одиничного і загального. Одиничне—це окремий предмет, річ, явище, подія, факт, які характеризуються відповідними просторовими і часовими межами, відповідною визначеністю. Загальне — це об'єктивно існуюча тотожність між предметами, речами, явищами, що властива багатьом предметам і явищам у рамках конкретної якісної визначеності. Одиничне існує як таке, окремо. Загальне ж не існує як таке, окремо. Всяке загальне є частинкою, елементом, стороною окремого, оскільки воно відображає останнє не повністю, не цілком, а частково — в тому, що є тотожним у предметах. Особливе — це певна сукупність властивостей, притаманних лише даному предмету. Відмінність між загальним, особливим і одиничним відносна. Кожний предмет, річ, явище являють собою єдність одиничного, загального і особливого.

38. Частина і ціле, структура, система, елемент.

Завжди вважалося, що для того, аби пізнати, зрозуміти той чи інший предмет, потрібно дізнатись, з чого він складається. Для здійснення цього у філософії використовувалися поняття „частина — ціле”. Частинами називали ті предмети, з яких могли утворюватися складніші предмети. У свою чергу під цілим розуміли поєднання частин, тобто просту їх суму.

На певному історичному етапі було встановлено, що ціле — це дещо інше, ніж сума його частин. Тобто набір деталей будь-якого об’єкта — це ще не сам об’єкт..

За допомогою діалектики було встановлено, що таємниця цілісності полягає у зв’язках, які об’єднують предмети в складні комплекси, у взаємодії їх частин.

Цілісність виступає як узагальнена характеристика об’єктів, як єдність частин у різноманітних їх зв’язках.

Дослідження цих категорій сприяло розвиткові системного підходу до пізнання різних об’єктів, відкрило шлях до формування категорій „елемент”, „структура”, „система”. Поняття зв’язку сприяло розвитку уявлень про способи впорядкованості різних об’єктів.

Система — це впорядкована множина взаємопов’язаних елементів, якій притаманна певна структура й організація.

Елемент — це нерозчленований (в наявній системі, за наявних можливостей) компонент складних предметів, процесів, явищ. Як свідчать сучасні наука і практика, просте й складне має відносний характер.

Структура — відносно стійкий спосіб зв’язку елементів того чи іншого складного цілого. Вона являє собою впорядкованість внутрішніх і зовнішніх зв’язків об’єкта, які сприяють її стабільності, стійкості та якісній визначеності. Структурні зв’язки пронизують усі процеси, що відбуваються в об’єктах.