Засоби, що впливають на ренін-ангіотензинову систему

Ангіотензини – пептиди, що утворюються в організмі із білка плазми

(β-глобуліна) – ангіотензиногена.

Ренін – фермент, що утворюється у спеціалізованій тканині нирок (юкстагломеру-лярному апараті).

Під впливом реніну поліпептид ангіотензиноген, який не володіє пресорною активністю, перетворюється у декапептид ангіотензин І, який також не проявляє пресорної дії. Однак під впливом ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ) ангіотензин І перетворюється в октапептид – ангіотензин ІІ, який є найбільш активною ендогенню пресорною (судинозвужувальною) речовиною. Окрім того він підвищує периферичний судинний опір, викликає швидке і тривале підвищення АТ, також він стимулює секрецію альдостерона, а у великих концентраціях секрецію антидіуретичного гормону (вазопресин), що супроводжується підвищенням реабсорбції натрію і води.

В останні часи були створені синтетичні препарати, які специфічно блокують ангіотензинові рецептори і інгібітори АПФ.

Інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту (апф)

Клас І – ліпофільні ліки: каптоприл, алацеприл, фентіаприл.

Клас ІІ – ліпофільні проліки.

Підклас ІІА – препарати, активні метаболіти яких виділяються переважно нирками: беназеприл,квінаприл, периндоприл, еналаприл.

Підклас ІІБ – засоби, активні метаболіти яких мають два шляхи елімінації – через нирки і з жовчю та калом: моексиприл, раміприл, спіраприл, трандолаприл, фозиноприл.

Клас ІІІ – гідрофільні ліки: лізиноприл, лібензаприл, церонаприл.

Механізм дії: пригнічують АПФ і блокують перетворення ангіотензину І в ангіотензин ІІ, який є активною ендогенною вазопресорною речовиною (звужує судини, підвищує продукцію альдостерону, стимулює адренергічну інервацію). Викликають розширення периферичних судин, зниження АТ, зменшення пред- і постнавантаження на міокард, покращують кровообіг в малому колі і функції дихання, знижують опір ниркових судин і покращують кровообіг нирок.

Фармакодинаміка. Зниження загального периферичного опору судин і системного артеріального тиску. Виявлено, що інгібітори АПФ істотно гальмують агрегаційну активність тромбоцитів, процеси згортання крові і окисний стрес. Ці препарати здатні гальмувати процеси патологічної гіпертрофії стінок судин і серця, зменшувати дилатацію серця після інфаркту міокарда і при серцевій недостатності.

Інгібітори АПФ чинять антиішемічну дію, зумовлену нормалізацією функції ендотелію, підсиленням коронародилатації, стимулюванням синтезу оксиду азоту і простацикліну, зменшенням потреби міокарда в кисні, мають антиоксидантну дію.

Фармакокінетика. Препарати цієї групи неоднорідні за фармакокінетичними властивостями, і залежно від цих властивостей серед них виділяють різні підгрупи: активні лікарські форми і проліки; ліпофільні та гідрофільні; препарати, які виділяються нирками, і препарати з подвійним шляхом елімінації – через нирки і печінку; препарати короткої дії, середньої та тривалої дії.

Всі інгібітори АПФ добре всмоктуються в шлунково-кишковому тракті, але найбільш висока біодоступність характерна ліпофільним інгібіторам і активним лікарським формам (до 50-80%). Активні лікарські форми (каптоприл, лізиноприл) виявляють безпосередню біологічну активність, а проліки є неактивними речовинами і тільки після всмоктування в шлунково-кишковому тракті в результаті гідролізу перетворюються на активні метаболіти.

Пік концентрації в плазмі крові найшвидше досягається після прийому лікарських засобів короткої дії (каптоприлу). Найбільший період напіввиведення у препаратів тривалої дії (периндоприлу, раміприлу, спіраприлу, беназеприлу).

Всі інгібітори АПФ випускають в таблетках, а еналаприл і каптоприл – також у формі розчину для парентерального введення.

Застосування: лікування гіпертонічної хвороби різних форм, застійної серцевої недостатності (комплексна терапія з одночасним застосуванням серцевих глікозидів, діуретиків).

Побічна дія: зазвичай добре переноситься. Рідко можуть виникати головний біль, слабкість, нудота, зниження апетиту. Однак, при застосуванні препарату в максимальних дозах можливий розвиток побічних ефектів з боку ССС – артеріальна гіпотензія аж до виникнення колапсу; з боку органів дихання – сухий кашель (не усувається протикашльовими засобами), з боку нервової системи – депресія, порушення сну, зниження слуху, порушення зору, алергічні реакції, ангіоневротичний набряк.

Протипоказання: вагітність (ризик виникнення пороків розвитку плода), лактація, дитячий вік, гіперкаліємія (не призначають з калійзберігаючими діуретиками), цироз печінки або хронічний активний гепатит. Інгібітори АПФ та антагоністи ангіотензинових ІІ рецепторів не слід одночасно приймати з калійзберігаючими діуретинами. Раміприл несумісний з наркотичними анальгетиками, місцевими анестетиками.