Тема 10

1 Сутність та функції інвестиційних банків

Інвестиційний банк (англ. Investment bank) - фінансовий інститут, який організовує для великих компаній і урядів залучення капіталу на світових фінансових ринках, а також надає консультаційні послуги при купівлі і продажу бізнесу, брокерські послуги, будучи провідним посередником при торгівлі акціями та облігаціями, похідними фінансовими інструментами, валютами та сировинними товарами, а також випускає аналітичні звіти по всіх ринках, на яких він оперує.

Характерні риси інвестиційних банків:

 -Відмінна риса – можливість здійснення операцій, які спеціалізовані інститути не здатні проводити у комплексі в силу як економічних так і юридичних обмежень;

 -Організація – велика універсальна комерційна організація;

 -Сфера діяльності – виконують більшість видів допустимих операцій на ринку цінних паперів і на деяких інших фінансових ринках;

 -Основний напрям - залучення фінансування за допомогою цінних паперів;

 -Масштаб діяльності - оптові фінансові ринки;

 -Терміновість угод - пріоритет середньо-і довгострокових вкладень;

 -Вибір об’єкту інвестування - орієнтуються на недержавні цінні папери.

Основною функцією інвестиційних банків, що визначає їх сутність, є посередницька функція на ринку капіталів - мобілізація довгострокового позичкового капіталу і надання його позичальникам шляхом випуску і розміщення цінних паперів.

Основними функціями інвестиційного банку є

з'ясування характеру і розміру фінансових потреб позичальників,

узгодження умов позички, вибір виду цінних паперів,

визначення термінів їх емісії та розміщення серед інвесторів.

Інвестиційний банк є не просто посередником між інвестором і позичальником, а й гарантом емісії та організатором ринку.

2.Облігації як об’єкт інвестицій банку

Облігації - найнадійніший об'єкт інвестування. Не дивлячись на специфіку емісії та характеристики кожного виду облігацій всі вони є борговими зобов'язаннями, свідченням про кредит, наданому інвестором (власником облігації) позичальникові (емітенту). За користування зайнятими грішми емітент облігацій повинен виплачувати їх власникові винагороду у вигляді відсотка протягом усього терміну володіння облігаціями. Загальна сума, що підлягає поверненню, називається номінальною вартістю. Дату повернення суми позики прийнято називати датою погашення облігації, ставку відсотка - купоном, час ходіння облігації - терміном обігу. Облігації мають номінальної (база для перерахунків та нарахування відсотків, друкується на облігації), викупної (за якою емітент викуповує облігацію після закінчення терміну позики) і курсової (складається в залежності від попиту і пропозиції на ринку цінних паперів) вартістю.

3ВплмвДкцпфр на інвестиційну діяльність банків, її роль та функції….Тупе!!!!!!!!

Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку відповідно до покладених на неї завдань виконує такі основні функції:

1) визначає вимоги щодо випуску (емісії) й обігу цінних паперів та їхніх похідних, інформації про випуск і розміщення цінних паперів, встановлює порядок реєстрації випуску цінних паперів та інформації про випуск цінних паперів;

2) видає дозволи на обіг цінних паперів українських емітентів за межами України;

3) здійснює реєстрацію випуску цінних паперів та інформації стосовно випуску цінних паперів, зокрема цінних паперів іноземних емітентів, які перебувають в обігу на території України;

4) визначає вимоги стосовно допуску цінних паперів іноземних емітентів та обігу їх на території України;

5) встановлює порядок і видає дозволи на здійснення окремих видів професійної діяльності на ринку цінних паперів, а також анулює ці дозволи (ліцензії) у разі порушення вимог законодавства про цінні папери;

6) встановлює вимоги й стандарти щодо обов’язкового надання інформації емітентами та особами, які здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів, забезпечує створення інформаційної бази даних про ринок цінних паперів відповідно до чинного законодавства;

7) бере участь у розробленні та вносить на розгляд у встановленому порядку проекти актів законодавства, що регулюють питання розвитку ринку цінних паперів України;

8) координує роботу з підготовки фахівців з питань ринку цінних паперів, установлює кваліфікаційні вимоги щодо осіб, які здійснюють професійну діяльність із цінними паперами, проводить сертифікацію фахівців;

9) розробляє й організовує виконання заходів, спрямованих на запобігання порушенням законодавства України про цінні папери;

10) встановлює порядок здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів іноземними юридичними особами та підприємствами з іноземними інвестиціями;

11) роз’яснює порядок застосування чинного законодавства про цінні папери, має деякі інші функції.

Комісія під час виконання покладених на неї завдань взаємодіє з іншими центральними органами виконавчої влади, відповідними органами Автономної Республіки Крим, місцевими органами виконавчої влади й відповідними органами самоврядування.

Для виконання окреслених завдань Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку надаються відповідні повноваження. Комісія має такі основні права:

1) встановлювати обов’язкові нормативи достатності власних коштів та інші показники і вимоги, що обмежують ризики з операцій із цінними паперами під час діяльності з випуску та обігу цінних паперів, інших видів професійної діяльності на ринку цінних паперів (за винятком банківських операцій);

2) становлювати обмеження щодо суміщення видів професійної діяльності на ринку цінних паперів;

3) у разі порушення законодавства про цінні папери, нормативних актів Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку попереджати, зупиняти на термін до року розміщення (продаж) та обіг цінних паперів того чи іншого емітента, дію спеціальних дозволів (ліцензій), виданих Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, анулювати дію таких дозволів (ліцензій);

4) здійснювати контроль за достовірністю інформації, що надається емітентами й особами, які здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів, та її відповідністю до встановлених стандартів;

5) проводити самостійно чи спільно з іншими відповідними органами перевірки та ревізії фінансово-господарської діяльності емітентів, осіб, які здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів, фондових бірж та саморегуівних організацій;

6) розробляти й затверджувати коло питань, що належать до її компетенції, обов’язкові для виконання нормативні акти;

7) накладати адміністративні стягнення, штрафні та інші санкції за порушення чинного законодавства на юридичних осіб та їхніх співробітників, аж до анулювання дозволів на здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів;

8) здійснювати моніторинг руху інвестицій в Україну та за її межі через ринок цінних паперів;

9) здійснювати сертифікацію програмного забезпечення й встановлювати вимоги до програмних продуктів на фондовому ринку, а також інші права.

ДКЦПФР також має значні повноваження щодо застосування санкцій до учасників ринку цінних паперів за порушення чинного законодавства України. Комісія може накладати адміністративні стягнення на посадових осіб — учасників ринку цінних паперів.

1. Характеристика банківських рахунків в іноземній валюті

Уповноважені банки для формування кредитного потенціалу в іноземній валюті відкривають юридичним і фізичним особам (резидентам і нерезидентам) такі банківські рахунки:

■ поточні;

■ розподільчі;

■ кредитні;

■ депозитні (вкладні).

Поточний валютний рахунок призначений для розрахунків клієнтів банку в межах чинного законодавства в безготівковій та готівковій іноземній валюті при здійсненні поточних операцій та для погашення заборгованості за кредитами в іноземній валюті .поділяються на поточні торгівельні і поточні неторгівельні

Розподільчий рахунок призначений для попереднього зарахування коштів у іноземній валюті, що надійшли на адресу юридичної особи-резидента, та обов'язкового продажу частини цієї інвалюти на міжбанківському валютному ринку України. Кошти, які були зараховані на розподільчий рахунок і не підлягають продажу на міжбанківському валютному ринку України, розподіляються за призначенням згідно з дорученням юридичної особи-резидента.Підприємцям - фізичним особам-резидентам, які здійснюють свою діяльність без створення юридичної особи, відкривають розподільчий і поточний рахунки за режимом, який призначений для юридичних осіб-резидентів.

Кредитні рахунки в інвалюті відкривають особам, що одержують кредит в іноземній валюті.

Депозитні валютні рахунки призначені для збереження коштів і одержання доходу.

Для обліку операцій на поточних, кредитних і депозитних рахунках використовуються ті ж самі рахунки другого класу Плану бухгалтерського обліку, що й для обліку операцій у національній валюті.Розподільчі рахунки суб'єктів господарської діяльності обліковуються на рахунку 260-ї групи «Кошти до запитання суб'єктів господарської діяльності»:

 За кредитом рахунку проводяться суми всіх надходжень на рахунок.

За дебетом рахунку проводяться суми коштів, які підлягають:

•    продажу в повному обсязі відповідно до нормативних документів НБУ. Гривневии еквівалент проданої валюти повинен бути зарахований на поточний рахунок власника валюти;

•    зарахуванню на поточні рахунки власників іноземної валюти.

2. Відкриття і ведення поточних валютних рахунків та облік операцій за ними

Для відкриття поточного рахунку в іноземній валюті юридична особа-резидент подає уповноваженому банку такі документи:

■ заяву на відкриття рахунку, яку підписують керівник і головний бухгалтер та скріплюють гербовою печаткою;

■   картку із зразками підписів осіб, яким надано право розпоряджатися рахунком і підписувати платіжні та інші розрахункові документи, засвідчену відповідно до вимог;

■   копію свідоцтва про державну реєстрацію в органі державної виконавчої влади, засвідчену нотаріально чи органом, який видав це свідоцтво;

■   копію належним чином зареєстрованого статуту (положення), засвідчену нотаріально чи реєструючим органом;

■   копію документа, що підтверджує взяття підприємства на податковий облік, засвідчену податковим органом, нотаріально або уповноваженим банком;

■   копію документа про реєстрацію в органах Пенсійного фонду України, засвідчену нотаріально або органом, що видав цей документ.

У разі, якщо поточний рахунок в іноземній валюті відкривають у тому ж банку, де відкрито поточний рахунок у національній валюті, надання повного пакета документів не обов'язкове, а тільки подають:

■  заяву про відкриття рахунку в іноземній валюті;

■   картку із зразками підписів та відбитком печатки.

Банк з власником рахунку укладає договір на розрахунково-касове валютне обслуговування поточного рахунку.

Відокремленим підрозділам підприємств поточні рахунки в іноземній валюті відкриваються за згодою головного підприємства, що має право використовувати іноземну валюту у своїх розрахунках.

Документи для відкриття таких рахунків відокремлені підрозділи подають такі ж, що й при відкритті поточних рахунків у національній валюті.

На поточні рахунки в інвалюті юридичних осіб-резидентів зарахування можуть проводитися через розподільчі рахунки і безпосередньо.

Облік операцій на поточних валютних рахунках клієнта ведеться за загальними правилами

 На поточний інвалютний рахунок відокремленого підрозділу юридичної особи-резидента можуть зараховувати валютні кошти за реалізовані товари та надані послуги у випадках, передбачених чинним законодавством України, а також перераховані головним підприємством чи придбані на міжбанківському валютному ринку України.

Виторг за реалізовані товари та надані послуги після зарахування на поточний рахунок відокремленого

підрозділу перераховують на поточний рахунок юридичної особи-резидента в повному обсязі.

Кошти з поточного рахунку відокремленого підрозділу (в межах перерахованих головним підприємством чи придбаних на міжбанківському валютному ринку України) можуть бути використані відокремленим підрозділом для здійснення таких операцій:

■   на оплату витрат на службові відрядження за кордон своїм працівникам, а також для забезпечення експлуатаційних потреб власних транспортних засобів під час їх перебування за межами України;

■   на оплату праці працівників-нерезидентів, які згідно з укладеними трудовими угодами працюють у зазначених підрозділах і здійснення оплати праці яких передбачено в іноземній валюті;

■   на придбання для власних потреб підрозділу обладнання, меблів тощо за контрактами з нерезидентами.

Особливості відкриття і ведення поточних рахунків в іноземній валюті іноземним представництвам та інвесторам-нерезидентам

Відповідно до чинного законодавства України юридичним особам-нерезидентам поточні рахунки в іноземній валюті в уповноважених банках України не відкривають, однак такі рахунки мають право відкривати їх представництва, які займаються підприємницькою діяльністю на території України.

Для відкриття цього рахунку представництво юридичної особи-нерезидента подає до уповноваженого банку такі документи:

■   заяву про відкриття рахунку від свого імені;

■   копію свідоцтва про реєстрацію представництва в уповноважених органах України, засвідчену нотаріально;

■   копію легалізованого витягу з торговельного, банківського чи судового реєстру або реєстраційного посвідчення місцевого органу влади іноземної держави про реєстрацію юридичної особи-нерезидента, засвідчену нотаріально;

■   копію легалізованого статуту (положення) юридичної особи, яка засновує представництво в Україні, засвідчену нотаріально;

■   копію легалізованої довіреності юридичної особи-нерезидента її офіційному представникові на ведення справ в Україні, засвідчену нотаріально;

■   картку із зразками підписів та відбитком печатки, засвідчену нотаріально.

Для відкриття поточного рахунку в іноземній валюті дипломатичним, консульським, торговельним та іншим офіційним представництвам іноземних держав, що розташовані на території України, до уповноваженого банку подають такі документи:

■   заяву про відкриття рахунку;

■  копію посвідчення Міністерства закордонних справ України про акредитацію посольства (представництва) на території України, засвідчену нотаріально або органом, що видав посвідчення;

■   картку із зразками підписів та відбитком печатки, засвідчену Міністерством закордонних справ України.

Для відкриття поточного рахунку в іноземній валюті представництву іноземного банку до уповноваженого банку України подають такі документи:

■   заяву представництва про відкриття рахунку;

■   копію легалізованого Положення про представництво іноземного банку, засвідчену нотаріально;

■   копію легалізованої довіреності на виконання представницьких функцій, засвідчену нотаріально;

■  картку із зразками підписів та відбитками печатки, засвідчену нотаріально.

 Облік операцій за цими рахунками ведеться за загальними правилами.

Для відкриття поточного валютного рахунку нерези-дентові-інвестору - юридичній особі до банку подають такі документи:

■   заяву на відкриття рахунку;

■   картку із зразками підписів осіб, уповноважених розпоряджатися рахунком, засвідчену нотаріально;

■  копію легалізованого витягу з торговельного, банківського чи судового реєстру або реєстраційне посвідчення місцевого органу влади іноземної держави про реєстрацію юридичної особи, засвідчену нотаріально;

■   копію легалізованої довіреності на ім'я особи, яка має право відкривати та розпоряджатися рахунком, засвідчену нотаріально.

На поточний рахунок в іноземній валюті нерези-дента-інвестора зараховуються кошти:

■   перераховані з-за кордону для здійснення інвестицій в Україну;

■  доходи (дивіденди), одержані нерезидентом-інвес-тором від інвестиційної діяльності на території України;

■   повернуті в результаті припинення ним інвестиційної діяльності.

Списуються кошти з цього рахунку для таких операцій:

■   інвестицій і реінвестицій в Україні;

■   розрахунків з митними органами;

■   перерахувань за кордон доходів від інвестицій;

■   сплати послуг уповноваженому банкові, який обслуговує цей рахунок.

У разі, якщо іноземним інвестором виступає фізична особа, в уповноважений банк подаються такі ж документи, що й юридичною особою, крім легалізованого витягу з відповідного реєстру, однак подається підтвердження іноземного банку про відкритий у ньому рахунок фізичної особи інвестора.

Для забезпечення таких видів діяльності, як виробнича кооперація, спільне виробництво та інші види спільної діяльності, за участю іноземних інвесторів без утворення юридичної особи в уповноваженому банку відкривається поточний рахунок у національній валюті України.

Операції за рахунком нерезидента-інвестора, що відкритий у національній валюті України, здійснюються за нормативними актами Національного банку України й обліковуються за загальними правилами.

Порядок відкриття і ведення поточних валютних рахунків фізичним особам — резидентам і нерезидентам та облік операцій за цими рахунками

Для відкриття поточного валютного рахунку фізична особа-резидент подає до уповноваженого банку такі документи:

■  заяву встановленого зразка;

■  паспорт чи інший документ, що посвідчує особу;

■   картку із зразком підпису, який проставляється в присутності працівника банку, що відкриває рахунок (картка засвідчується цим працівником);

■ ідентифікаційний код.

Між клієнтом і банком укладається договір на відкриття поточного рахунку в іноземній валюті.

Фізичній особі-резидентові - суб'єкту підприємницької діяльності для відкриття відповідного рахунку, крім документів, перерахованих вище, необхідно подати до уповноваженого банку копію свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи як суб'єкта підприємницької діяльності, засвідчену нотаріально чи органом, що видав свідоцтво.

Рахунок також відкривають на підставі договору.

Поточний рахунок в іноземній валюті фізичній особі-нерезидентові відкривають на підставі договору за умови пред'явлення паспорта чи іншого документа, що посвідчує особу, та подання до уповноваженого банку таких же документів, як і в попередньому випадку, і, крім того, копії легалізованого дозволу центрального банку іноземної країни на відкриття рахунку в разі, якщо це передбачено угодами між центральними банками, засвідчених нотаріально.

Операції на рахунках фізичних осіб в іноземній валюті обліковуються так, як і на рахунках у національній валюті (Табл. 6.3).

 

Банки, які одержали ліцензію Національного банку України на проведення операцій з іноземною валютою, здійснюють міжнародні розрахунки за дорученням своїх клієнтів у трьох загальноприйнятих формах: банківський переказ, інкасо та акредитив. Форми розрахунків — це способи оформлення, передавання та оплати платіжних та товаросупроводжувальних документів, які склалися в міжнародній банківській та комерційній практиці. Вибір конкретної форми розрахунків визначається за погодженням сторін і фіксується в розділі “Умови платежу” зовнішньоторговельної угоди.    3. Банківський переказ. Банківський переказ являє собою просте доручення банку своєму банку-кореспонденту виплатити певну суму грошей за дорученням та за рахунок переказодавця іноземному одержувачу (бенефіціару) з вказівкою способу відшкодування виплаченої суми. Банківський переказ здійснюється безготівковим способом за допомогою платіжних доручень, адресованих одним банком іншому.    Переказні операції банки виконують тільки після подання платником у банк платіжного доручення на оплату контракту. За даної форми розрахунків в обов’язки банку входить лише переказ платежу з рахунку переказодавця на рахунок переказоодержувача в момент подання платіжного доручення

   Після укладення контракту (1) між імпортером та експортером імпортер направляє в банк заяву на переказ (2). Поставка товару (3) може передувати переказу або відбуватися за ним, що визначається контрактом та валютним законодавством країн.    Банк імпортера, прийнявши платіжне доручення від імпортера, направляє від свого імені платіжне доручення (4) у відповідний банк експортера. Одержавши платіжне доручення, банк експортера перевіряє його справжність та завершує операцію щодо зарахування коштів (5) на рахунок експортера.    Інкасо — це доручення експортера (кредитора) до свого банку одержати від імпортера (платника, боржника) безпосередньо або через інший банк певну суму або підтвердження (акцепт) того, що ця сума буде виплачена у встановлений термін.    Базою для проведення операцій документарного інкасо є “Уніфіковані правила по інкасо” (УПІ), розроблені Міжнародною Торговельною Палатою і визнані банками.    Згідно з УПІ інкасо — це операція, яка здійснюється банком на підставі одержаних інструкцій з документами з метою: - одержання акцепту та/або платежу; - видачі комерційних документів проти акцепту та/або платежу; - видачі документів на інших умовах.    Залежно від видів документів, за якими здійснюється інкасова операція, визначають два види інкасо: - чисте інкасо, тобто інкасо тільки фінансових документів; - документарне інкасо — інкасо комерційних документів, які іноді супроводжуються фінансовими документами, або інкасо тільки комерційних документів. Учасниками інкасової операції є:    довіритель — клієнт, який доручає операцію з інкасування своєму банку;    банк-ремітент — банк, якому довіритель доручає операцію з інкасування;    банк-інкасатор — будь-який банк, що не є банком-ремітентом, котрий бере участь в операції з виконання інкасового доручення;    репрезентуючий банк — банк, який безпосередньо одержує платіж або акцепт та подає документи платнику.

   Акредитив — це умовне грошове зобов’язання банку, яке виставляється на підставі доручення його клієнта-імпортера провести платіж на користь експортера (акцептувати його тратти) або забезпечити платіж (акцепт тратт) іншим банком у межах певної суми та у встановлені терміни проти документів, указаних в акредитиві.    У розрахунках за зовнішньоторговельними операціями використовуються документарні акредитиви (платежі здійснюються за умови подання в банк комерційних документів).    Застосування акредитивів у міжнародних розрахунках регулюється спеціальним документом — “Уніфікованими правилами і звичаями для документарних акредитивів” (УПДА).    Учасниками акредитивних операцій є:    покупець (імпортер), який звертається до банку з проханням відкрити акредитив;    бенефіціар (експортер) — сторона, якій адресується акредитив і на користь якої буде виконано платіж за умови подання документів, указаних в акредитиві;    банк-емітент — банк, який відкриває акредитив на прохання клієнта або просить інший банк відкрити акредитив за його рахунок та за його дорученням;    авізуючий банк — банк, який повідомляє бенефіціара про відкриття на його ім’я акредитива. Авізуючим банком може бути банк-емітент, виконуючий банк або ж будь-який третій банк;    підтверджуючий банк — банк, який бере на себе зобов’язання в доповнення до обов’язків банку-емітента здійснити платіж (акцепт тратт) бенефіціару при додержанні ним умов акредитива. Підтверджуючим може бути авізуючий банк або будь-який третій банк, але він має бути добре відомим, великим банком, бажано першокласним;    банк-платник (виконуючий банк) — банк, указаний в акредитиві як виконуючий платіж бенефіціару проти документів, передбачених акредитивом; ним може бути банк-емітент, підтверджуючий, авізуючий банк або будь-який інший банк, уповноважений банком-емітентом;    негоціюючий банк — банк, який виконує платіж проти документів та бере на себе ризик, якщо навіть цей банк не має відношення до акредитива. Негоціюючим банком може бути банк, який здійснює платіж, або підтверджуючий банк.    Окрім банків, в акредитивній операції беруть участь інші небанківські установи: транспортні компанії, митні брокери, страхові компанії..    За ступенем банківського забезпечення платежу для продавця акредитиви поділяються на:    підтверджені — тверде зобов’язання двох банків (один з яких, як правило, розташований у країні експортера, а другий — у країні покупця);    непідтверджені — банк експортера обмежується лише повідомленням експортера про відкриття акредитива і платить тільки у випадку, якщо банк імпортера перераховує йому відповідну суму.

   Все частіше в міжнародній банківській практиці застосовується трансферабельний (переказний) акредитив. Він дає змогу здійснювати платежі не тільки на користь бенефіціара, а й третіх осіб.    Якщо умовами акредитива не передбачена можливість його переказування, а бенефіціар за акредитивом не є постачальником товару, в розрахунках може бути використано компенсаційний акредитив.    При постійних поставках товару рівними партіями в розрахунках може бути використано револьверний (поновлювальний) акредитив. Револьверний акредитив передбачає поповнення акредитива на певну суму (квоту) або до початкової величини у міру використання. При відкритті револьверного акредитива, як правило, вказується загальна сума акредитива, розмір однієї квоти та кількість квот, а також термін використання квот.    Для забезпечення платежу за акредитивом може відкриватись акредитив з валютним покриттям. При відкритті покритих акредитивів банк-емітент подає в розпорядження іноземного банку, виконуючого акредитив, валютні кошти на суму відкритого акредитива на строк його дії з умовою використання цих коштів для виплат за акредитивом  

Валютне кредитування

Бурхливий розвиток валютного кредитування в країнах з перехідною економікою у зв’язку з настанням фінансової кризи призвів до погіршення стану банківських установ через знецінення місцевих валют та виникнення прострочених позик. Для подолання негативних наслідків важливо знати причини їх виникнення та враховувати світовий досвід розв’язання проблем валютного кредитування.

До кризи мало хто усвідомлював повною мірою ризики валютного кредитування

У багатьох країнах з перехідною економікою кредити в іноземних валютах є значно дешевшими, ніж у національній валюті. За таких обставин позичальник постає перед наступним варіантом дій: залучити ресурси, припустимо, в євро під 5% річних, перевести їх у гривню та покласти на депозит під 12% річних. Потім отримати дохід, повернувши вклад, та прибуток на чистому процентному доході. Можливість таких дій зумовлена тим, що в різних країнах діють різні валютні режими та по-різному змінюються процентні ставки за депозитами в національних валютах. Це дозволяє здійснювати запозичення коштів у валюті тієї країни, яка встановила низькі процентні ставки з наступною їх конвертацією та інвестуванням у валютах тих країн, які встановили високі процентні ставки.

Ризиками такої стратегії є можлива несприятлива зміна обмінного курсу використаних валют та ускладнення або унеможливлення їх трансферту.

Негативні наслідки застосування цієї стратегії інвесторами мають враховувати центральні банки держав при управлінні ставкою рефінансування. Її підвищення без врахування ситуації на світових ринках може викликати масований приток в країну спекулятивного капіталу.

До запозичення коштів у низькодохідних валютах зверталися корпоративні та роздрібні клієнти казахських, російських, українських, прибалтійських банків та банків країн Центральної і Східної Європи, щоб придбати активи у валюті, яка, ймовірно, забезпечить більш високу прибутковість. Для покупців житла це здавалося вдвічі гарною ставкою, а перспектива входження в єврозону викликало бум ринку житла і зміцнення місцевих валют. Однак фінансова криза перетворила ці добрі наміри на протилежне, знецінюючи вартість кредитів в іноземній валюти, виражену в злотих, форинтах, кронах, леях або гривнях, навіть вартість застави.

Валютне кредитування в країнах, що розвивалися, активно просували іноземні банки та їхні дочірні структури для того, щоб скористатися своєю конкурентною перевагою дешевих ресурсів в відповідних валютах. Іноді банки аргументували надання кредитів в іноземній валюті фізичним особам тим, що прийнятними позичальниками в такому разі виступають дуже заможні особи. Однак масштабне валютне кредитування спростовує цей аргумент, оскільки неможливо забезпечити високу частку заможних осіб серед клієнтів банківських установ.

Банки виправдовують валютне кредитування бажанням збалансувати свої пасиви і активи за видами валют. Деякі аналітики схильні вважати, що саме пропозиція валютних ресурсів провокує збільшення валютних кредитів. Взагалі причини домінування кредитування в іноземних валютах більшою мірою знаходяться в частині попиту, а саме зумовлюються бажанням позичальників отримати економію на обслуговування боргу завдяки перевищенню процентних ставок у національній валюті над ставками у іноземній валюті.

Основною реакцією банків на зростання частки прострочених кредитів в іноземній валюті було формування підвищених резервів та реструктуризації таких кредитів. Остання здійснюється у формі пролонгації валютних кредитів, а також їх трансформації і кредитів, що номіновані у національній валюті.

Урегулювання проблеми з погашенням валютних кредитів має враховувати також ступінь збалансованості в розрізі валют кредитів і депозитів. В умовах фінансової кризи у багатьох банків в країнах з перехідною економікою раптово зросла довга валютна позиція через перевищення активів над пасивами в однорідних валютах. Щоб привести валютну позицію до допустимого рівня банки можуть зменшувати валютний ризик шляхом конвертації валютних кредитів у кредити в національній валюті, закриття розриву запозиченнями в іноземних валютах на міжбанківському ринку або шляхом позабалансових операцій, таких як валютні свопи. Однак при цьому слід враховувати, що хеджування підвищує залежність банків від стабільності фінансового ринку.