2. Оцінка рельєфу для гірського туризму і альпінізму. Скельний рельєф .

Основними ресурсами цих видів туризму є гірський рельєф, скелі, льодовики і сніжники. Гірський туризм поширений в гірських районах, переважно в середньогір'ї і високогір'ї до висоти 3000 - 3500 м. Маршрути гірського туризму проходять на різних висотних рівнях з різними формами рельєфу.

Підстилаючим покривом зазвичай служить різнотрав'я, зручне для підйому. Місцями зустрічаються скельні оголення і осипи. Мілкі осипи зручні для спуску, але стомлюючі для підйому і траверсу. Підйоми можливі як в «лоб», так і серпантином (останні більш небезпечні), їх слід остерігатися через можливих каменепадів з розташованих вище скельних ділянок. При спуску можуть зустрічатися скельні обриви. За середньої осипи можна рухатися в будь-якому напрямку, але небезпечні повороти. Велика осип зручна для підйому, але важка для спуску через каменепадів.

У верхньому поясі середньогір'я гори вкриті альпійськими луками, які відрізняються пишною трав'яний і чагарникової рослинністю. Щільність трав'яного покриву зменшується на крутих схилах і по мірі підняття до нівального поясу. Пересування в зоні альпійських лугів по схилах з трав'яною рослинністю достатньо зручно, за винятком крутих і вологих ділянок, особливо після дощу і снігопаду.

Існує велика різноманітність скельних форм рельєфу: петіт, ребра, кулуари, тріщини. Скельні поверхні найбільш складні для підйому. Крутизна скель варіюється від 45 до 70 °. В окремих випадках вертикальні скельні оголення досягають крутизни 90 °. Труднощі подолання залежить також від загальної структури залягання геологічних пластів. Скали поділяють на чотири категорії за ступенем складності проходження:

1) прості, що представляють собою сильно розчленований скельний рельєф з численними природними зачіпками і виступами, найчастіше в старих зруйнованих горах; проходження по ним можливо навіть без допомоги рук;

2) середньої труднощі - це зруйновані, але круті скелі; пересування по них здійснюється за допомогою рук і мотузяної страховки;

3) важкі, характеризуються невеликою кількістю природних зачіпок у скелях, розташованих далеко один від одного, при їх проходженні необхідно користуватися крюками, закладками і карабінами;

4) дуже важкі, що представляють собою круті, майже піднавесні гладкі схили, спортивне вільне лазіння по ним можливо тільки за допомогою гаків.

Льодовики можуть займати площу в декілька десятків квадратних кілометрів. Їх долають як гірські туристи, так і альпіністи. Сніг, що лежить в горах, неоднорідний: він пухкий і щільний, сухий і мокрий, старий і щойно випав. Зустрічається сніжний рельєф на найбільш високих ділянках маршруту, на перевалах. Небезпечні льодовикові тріщини під снігом. По крутих схилах підйом проходить по ребрах, куполам і гребенях (опуклим формах рельєфу), де менша висота сніжного покриву і нижче лавинонебезпечність. Щоб уникнути сходження сніжних лавин підйом по крутою сніжних схилах виробляють прямо вгору.

Фірн - це грубозернистий сніг, змішаний з льодом. Небезпечність представляють фірнові гребінці і карнизи, які виникають на підвітряній стороні крутих гребенів внаслідок вітрового ефекту і завихрень. Щоб уникнути небезпеки, їх намагаються обійти на маршруті або пробивають в них тунель для виходу з крутого схилу.