3. Прямі і непрямі докази.

За відношенням до обставини, що підлягає доказуванню поділяються на:

– прямі докази – це докази, що прямо, безпосередньо вказують на наявність або відсутність обставин, які підлягають доказуванню в кримінальній справі; безпосередньо встановлюють або заперечують наявність події злочину і вчинення його обвинуваченим (наприклад, показання свідка, який бачив як обвинувачений ударив ножем потерпілого, показання самого обвинуваченого про те, як він вчинив інкримінований йому злочин);

– непрямі (побічні) докази – це докази, що встановлюють лише проміжні факти, тільки їх сукупність є підставою для висновку про наявність або відсутність обставин, які підлягають доказуванню в справі. Вони дозволяють встановити ті чи інші проміжні факти, на підставі яких і встановлюються різні елементи головного факту, вони прямо не встановлюють елементу головного факту у справі, але побічно вказують на можливість їх існування (наприклад, показання свідка, який бачив у обвинуваченого речі, викраденні у потерпілого;

речові докази – закривавлений одяг обвинуваченого; показання свідка про те, що він бачив як обвинувачений тікав з того місця, де потім було виявлено труп потерпілого).

Слід відмітити, що доказ може бути прямим в одному випадку і непрямим в іншому, у разі, коли, наприклад, в справі про вбивство є анонімний лист, який містить погрозу позбавити потерпілого життя – висновок експерта про те, що цей лист написав обвинувачений, є непрямим доказом. Коли йдеться про підробку посвідчення, то висновок експерта про те, що текст цього документа написано рукою обвинуваченого, буде прямим доказом.

Речові докази майже завжди є непрямими, але іноді і вони можуть бути прямими доказами (наприклад, у справі про вбивство пістолет, знайдений в обвинуваченого, може побічно вказувати на те, що вбивство скоєно цією особою; у справі ж про незаконне зберігання зброї цей речовий доказ безпосередньо встановлює наявність злочину і тому є прямим доказом).

Підставою для поділу доказів на прямі і непрямі (побічні) є їх відношення до обставини, яка підлягає доказуванню Прямі докази безпосередньо вказують на цю обставину або ж на її відсутність.

Наприклад, коли свідок у своїх показаннях повідомив, що він бачив, як Карпенко у стані сильного сп'яніння о 21 годині 6 липня в кафе «Протон» вдарив ножем у груди Олексюка, то це буде прямий доказ, бо він безпосередньо вказує на саму злочинну дію, час, місце, спосіб п вчинення, на того, хто вчинив цю дію, і на особу потерпілого Коли ж при обшуку в квартирі Карпенка буде знайдено ніж і сорочку з бурими плямами на ній, схожими на кров, то ці речові докази будуть непрямими, бо ще треба за допомогою експертизи, пред'явлення для впізнання, допитів та інших слідчих дій довести, що вони мають відношення до події злочину.

Непрямі (побічні) докази, як і прямі, також мають важливе значення, але користуватися ними складніше. Треба, щоб вони були тісно взаємопов'язані, створювали систему доказів, у якій кожний непрямий доказ був би ніби ланкою нерозривного ланцюга.

Стосовно підозри, обвинувачення у вчиненні злочину, обставин, що обтяжують або пом'якшують відповідальність, докази класифікуються на обвинувальні і виправдувальні. Обвинувальні докази вказують на те, що злочин було вчинено і саме даною особою, а також на наявність обтяжуючих відповідальність обставин. У наведеному ви¬ще прикладі — обвинувальні докази. Виправдувальні ж докази свідчать, що самої події злочину не було або що дана особа до неї непричетна, або ж що є пом'якшуючі відповідальність обставини. Наприклад, алібі є прямим виправдувальним доказом.