1. Історія розвитку мистецтва графіки

Графіка як вид образотворчого мистецтва сягає коренями у первісні наскельні зображення і гравірування на кістці. Видатною пам’яткою духовного життя прадавнього населення України є Кам’яна Могила,завдяки якій ми маємо змогу з’ясувати чимало питань мистецької творчості, починаючи ще від палеолітичного та мезолітичного часу й аж до епохи бронзи. Кам’яна Могила розташована в степу поблизу с. Терпіння Мелітопольського району Запорізької області. Тепер вона виглядає як великий піщаний горб, завалений кам’яними брилами, а колись це був кам’яний моноліт, під яким у товщі грунту були прокопані печери. У гротах могили, а також на брилах пісковика, що в минулому правили за карнизи і стелі цих гротів, виявлено понад тисячу найрізноманітніших зображень: схематичні фігури людей, тварин, знаки у вигляді рибальських сіток , огорож, ромбів, кіл та ін. Добу неоліту і,зокрема, Трипільську культуру дослідники пов’язують з українським народом.

Які б принципи не брали гору, географічне розташування України позначилось на її культурі і в майбутньому виявить свій прогресивний вплив. Та головне тут – спосіб мислення і сприйняття українцями загальнолюдських цінностей, що засвідчує до них інтерес нашого народу.

Українська графіка бере свій початок з глибини віків. Поява рукописної книги в Київській Русі в XI—XII ст. дала плідний ґрунт для розвитку книжкової графіки. Художники оздоблювали книгу орнаментальними заставками, вигадливими заголовними літерами (ініціалами), сторінковими ілюстраціями (мініатюрами), а також численними дрібними малюнками. Найдавнішими витворами книжкової графіки, що збереглися до нашого часу, є книги XI—XII ст.: “Остромирове Євангеліє” (1056—1057), “Ізборник Святослава”(1073),“Трірський псалтир” (або “Кодекс Гертруди”; 1078—1087), “Юр'ївське Євангеліє” (1120—1128) та “Добрилове Євангеліє”(1164). “Остромирове Євангеліє” було виконане київським дяком Григорієм на замовлення новгородського посадника Остромира — родича князя Ізяслава Ярославича. Написане воно на пергаменті вишуканим урочистим письмом, так званим “уставом”. Оздоблене видання орнаментальними заставками, великими ініціалами і трьома сторінковими ілюстраціями із зображенням євангелістів, орнаментальне обрамлення яких близьке технікою до творів київської перегородчастої емалі. “Остромирове Євангеліє” залишається унікальним, неперевершеним твором книжкового мистецтва. “Ізборник Святослава” містить статті повчального характеру різних церковних і світських авторів. Виконав його у Києві дяк Іван. Рукопис ілюстровано чотирма мініатюрами, серед яких є цікавий груповий портрет родини князя Святослава Ярославича. На берегах сторінок вміщено також цікаві малюнки, які нагадують знаки зодіаку. Графіка рукописної книги XII ст. позначена тяжінням авторів до більшої самобутності. Видатними пам'ятками цього періоду є дві книги —“Юр'ївське Євангеліє” (1120—1128), виконане Федором Угринцем для Новгородського Юр’ївського монастиря, та “Добрилове Євангеліє” (1164), написане, очевидно, на Волині, дяком Костянтином (в миру Добрилом). Своїм оздобленням “Юр'ївське Євангеліє” вирізняється серед інших рукописів. Усі заголовні літери в ньому виконані контуром одною лише фарбою — кіновар’ю. Зберігаючи єдність стилю в оздобленні книги, художник з великою винахідливістю знаходить все нові й нові форми в композиції кожної заголовної літери (а їх у книзі 65), вплітає в орнаментику заставок та ініціалів зображення тварин, птахів та кумедних постатей людей. [ 

У малюнках обдарованого ілюстратора “Добрилового Євангелія” однакова схема композицій. Постаті євангелістів уміщені в квадрати з орнаментованих рам у вигляді колон, завершених великими банями. У способі виконання композицій поєднуються декоративні і суто графічні елементи. Скупий, сміливий рисунок виявляє лише основне, без зайвих подробиць. Зображення мають лінійно-площинний орнаментальний характер, в якому відчутний вплив народного ужиткового мистецтва. У книжковій графіці пам'яток XI—XII ст. знайшли вияв самобутні риси творчості майстрів Київської Русі, стильові ознаки давньоруського мистецтва — величність у вирішенні композиції й умовно-площинне зображення. Звичайно, у названих пам’ятках помітні й індивідуальні особливості творчості кожного з авторів. Але разом вони дають нам уявлення про характер і стиль мистецтва Київської Русі, оскільки книжкова мініатюра й орнаментика наслідують прийоми тогочасного декоративно-ужиткового мистецтва, іконопису, фрески, мозаїки. Свідками високохудожнього, професійного книжкового мистецтва тих часів є “Бесіди Григорія Богослова” (XIII ст.), “Хроніка Георгія Амартола” (поч. XIV ст.), “Галицьке Євангеліє” (XIII—XIVст.) та “Київський псалтир” (1397). Невеликого формату “Галицьке Євангеліє” ілюстроване чотирма традиційними за схемою сторінковими мініатюрами, виконаними в монументальному стилі, з розкішно орнаментованим архітектурним обрамленням. Увага художника зосереджена на пластичному виконанні, відтворенні психологічної характеристики персонажів, матеріальності предметів. Приваблює краса малюнків, надто ж їх колористики, побудованої на делікатних сполученнях коричнево-фіолетових, світло-зелених відтінків, оживлених плямами кіноварі й золота. Незважаючи на тяжкі часи боротьби українського народу з іноземними загарбниками у XIV—XV ст., мистецтво рукописної книги все-таки не припиняло розвитку. Особливо багатою і різноманітною стає орнаментика заставок та ініціал, що компонуються на основі рослинних,тератологічних (звіриних) та вигадливо сплетених геометричних елементів - плетінки.

Наприкінці XV — у першій половині XVI ст. зростає попит на книгу. Для виготовлення великої кількості рукописів, крім коштовного пергаменту, тепер застосовується папір як значно дешевший матеріал. В художньому оздобленні поряд з темперою використовують акварель, що добре сприймається папером. Внаслідок прискорення процесу писання книг письмо набуває невеликого нахилу, стає менш урочистим, ніж “устав”, але по-своєму також красивим. Так з’явилося “півуставне” письмо. У заголовках тексту широко вживається декоративна в’язь. Композиція заставок та ініціалів збагачується мотивами контурної плетінки, яка рисунком нагадує плетені або ткані побутові вироби. Широко вживається плетінчаста циркулярна орнаментика. Вигадливі сплетення між собою контурних кілець у вигляді вісімок утворюють різноманітні геометричні фігури: ромбики, квадрати, трикутники, півкільця, хрестики й інші форми, які потім ілюмінуються соковитими фарбами. Крім того, плетінка заставок часто поєднується з елементами рослинної орнаментики, яка все частіше проникає в книжкове оздоблення.

Чудовими взірцями книжкового мистецтва XVI ст. є “Служебник” та Євангелія, оздоблені обдарованим художником першої половини XVI ст. Андрійчиним.

Та особливо вславилося “Пересопницьке Євангеліє” (1556—1561), виконане Михайлом Васильовичем з села Пересопниця на Волині. У цих книгах, крім заставок та ініціалів, вирішених у формі традиційного орнаменту, є й сторінкові ілюстрації із зображенням євангелістів. Кожна ілюстрація обрамлена пишним рослинним орнаментом, у формах якого присутні елементи ренесансного мистецтва. А в зображеннях євангелістів художники прагнуть до вираження матеріальності, зберігаючи прийоми традиційної іконографії. Високий пафос визвольної боротьби українського народу 1648—1654 рр. проти польсько-шляхетської агресії спричинив піднесення національної культури й мистецтва. Графіка рукописної книги XVI — XVII ст. досягає найвищого розвитку. Книга набуває більшої декоративності, мальовничості. У композиції релігійного змісту все частіше вводяться сюжети світського характеру — місцевий пейзаж, архітектура, портрет, побутові сцени. Вражає велике розмаїття в орнаментальному оздобленні книги. Заставки й ініціали з комбінацій геометричного плетіння щедро доповнюються рослинним кольоровим орнаментом, який обрамляє всю сторінку довкола тексту. Розкішний рослинний орнамент домінує тепер в оздобленні рукописної книги протягом всього часу її існування. Незважаючи на те, що в середині XVI ст. в Україні виникло книгодрукування, рукописна книга не припинила свого існування. Вона продовжувала свій розвиток паралельно з друкованою книгою протягом всього XVII ст. і навіть у наступному столітті. В середині XVI ст. в Україні почало відновлюватися занепале книгодрукування. Вважають, що його начебто активізував московський першодрукар Іван Федоров, надрукувавши у Львові 1574 року “Апостола”, “Граматику” та ще кілька книг в Острозі, серед яких кращим виданням була “Біблія” 1580 р. На основі багатої народної орнаментики російського і українського народів та кращих зразків тогочасного західноєвропейського книжкового мистецтва Федоров витворив свій стиль графіки, на який взорувався ряд тогочасних майстрів. Під опікою церкви та князів книгодрукування швидко розвивалося по всій Україні. Друкарні почали працювати у багатьох містах та при монастирях: друкарня львівського братства, дві друкарні — Федорова та Гедеона Балабана у Крилосі й Стрятині, друкарні в Острозі, Дермані, Уневі, Почаєві, Чернігові, Новгороді-Сіверському і особливо друкарня Києво-Печерської лаври, що розгорнула широку видавничу справу. [18,534-40

У 40—50-х рр., навіть під час національно-визвольної війни, друкарня Києво-Печерської лаври не припиняла роботи. Завдяки активній діяльності митрополита Петра Могили готувалися все нові й нові видання. Зокрема, ним була задумана гравірована “Біблія” — на зразок виданої в Німеччині Іваном Піскатором “Біблії для неписьменних”, що складалася з п’ятисот гравюр на металі. Над гравюрами до київської “Біблії” працював один з кращих майстрів друкарні — Ілля. Беручи за основу композиції з німецького видання, він виконав 139 гравюр на дереві. З невідомих причин дальша робота припинилася й книга не була видана. Залишились і збереглися лише пробні відбитки з дощок Іллі, за якими можна оцінити його як майстра з щедрою фантазією.

В другій половині XVII—XVIII ст. настає небувалий розквіт українського граверства. Це був час національно-визвольної боротьби українського народу проти польсько-шляхетського поневолення, утвердження національної самосвідомості,

Пожвавлення релігійно-полемічної та культурно-освітньої діяльності сприяло розширенню книговидавничої справи. Крім Києва і Львова, працюють друкарні в Чернігові, Новгороді-Сіверському, Почаєві. Графічне оздоблення стародруків стає дедалі багатшим і розкішнішим. Особлива увага художників приділяється титульному аркушеві, композиція якого збагачується сюжетно-орнаментальними елементами та фронтиспісом, що друкувався на звороті титула. Текст книги щедро ілюструється сторінковими або невеликими текстовими гравюрами і декорується сюжетно-орнаментальними заставками з гарною шрифтовою в’яззю, ініціалами, кінцівками та іншими декоративними елементами. Орнаментика книжкових прикрас завжди вигадливо компонується з елементами ренесансного та барочного мистецтва, яке було співзвучне добі національного піднесення й стало органічною часткою української культури. Наприкінці XVII — початку XVIII ст. у київській і чернігівській друкарнях працював у техніці гравюри на міді й офорті чималий колектив обдарованих художників, які своєю творчістю підняли українську різцеву гравюру на вищий щабель. Серед них, зокрема, були такі майстри різця, як Олександр і Леонтій Тарасовичі, які пройшли вишкіл у західноєвропейських майстрів, були добре обізнані з кращими досягненнями світової гравюри. Твори Тарасовичів, як і Інокентія Щирського, який працював одночасно з ними, виконані на рівні кращих світових взірців. До приїзду в Київ О. Тарасевич навчався в Аугсбурзі, жив деякий час у білоруському містечку Глуську та Вільно, де виконував ілюстрації до різних видань, що друкувалися у Кракові, Вільно, Замості. Ставши ченцем Києво-Печерської лаври, О. Тарасович очолив лаврську друкарню, де працював над гравюрами переважно релігійного змісту, гравірував також портрети сучасників, у яких прагнув до реалістичного відтворення моделі, виявлення її психологічного стану. Велика майстерність у володінні світлотіньовим моделюванням у виявленні об’єму, досконала вправність різця О.Тарасовича мали великий вплив на творчість його сучасників і граверів пізнішого часу. Талановитим художником і обдарованим майстром книжкової ілюстрації та естампної гравюри був Леонтій Тарасович. Він також навчався в Аугсбурзі у відомих тоді граверів — братів Кіліанів. Працював у Вільно, Москві, Чернігові та Києві. Виконував ілюстрації до релігійних і світських книг, портрети сучасників, панегірики та композиції на історичні теми. Серед його книжкових ілюстрацій високою художністю відзначаються гравюри до “Патерика Печорського” (1702) та “Нового заповіту” (1703).

У першій половині XVIII ст. графіка видань друкарні Києво-Печерської лаври була збагачена високохудожніми гравюрами на міді Аверкія Козачківського. Цей художник працював у стилі бароко, хоч у деяких його творах помітні передумови класицизму. Гравюри Козачківського мають складну композицію, вони сповнені експресії та динаміки рухів. Рисунок у нього сміливий, штрих упевнений, володіння світлотінню у виявленні форм упевнене. Високого мистецького рівня гравюра на міді досягла у творчості видатного київського художника середини XVIII ст. Григорія Левицького. Він гравірував ілюстрації для релігійних і світських видань києво - печерської друкарні, плідно працював над естампною гравюрою, особливо над академічними тезами та подарунковими гравюрами великого розміру.

Художник завжди широко використовує у своїх композиціях різні символи, алегоричні та біблійні сюжети. На початку XIX ст. українське графічне мистецтво вступає в новий етап свого розвитку. Провідне місце тепер займає станкова графіка, а в ній на широку дорогу виходять побутовий та історичний жанр, пейзаж та портрет, які в період переважання церковних канонів лише частково існували в книжковій та естампній гравюрі. Збагачення художньої мови сприяло опануванню митцями нових графічних технік: торцевою гравюрою на дереві, автолітографією, офортом, акватинтою та “чорною манерою” (меццо-тинто), які з’явилися в кінці XVIII — на початку XIX ст. Зокрема, торцева гравюра була винайдена 1771 р. англійським гравером-ілюстратором Томасом Б’юїком, що почав гравірувати штихелем на торці самшита і легко домігся багатої тональності у відтворенні світлотіні. Новим етапом у розвитку українського мистецтва графіки стала творчість Т. Шевченка. Учень славетного російського художника

К. Брюллова в Петербурзькій академії, Шевченко засвоїв принципи високого професіоналізму і став видатним українським митцем. У творчості Шевченка - художника значне місце займає графіка. Він багато працював у рисунку олівцем, пером, любив сепію, акварель. Надавав великого значення естампній графіці як найбільш доступному виду мистецтва для широких верств і сам працював багато в техніці офорта й акватинти. Видатними графічними творами є серія офортів Т. Шевченка “Живописная Украйна” , у якій художник відобразив історичне минуле й сучасний йому народний побут та красу природи України. В останні роки своєї творчості Шевченко захопився офортом і акватинтою. Він досяг у цих видах графіки великої майстерності, став одним з найкращих офортистів свого часу й одержав звання академіка гравюри. Творчість Шевченка-графіка мала величезний вплив на подальший розвиток українського і російського графічного мистецтва.

Видатними українськими графіками другої половини XIX — початку XX ст. були П. Мартинович і О. Сластьон, які разом навчалися в Петербурзькій академії. Повернувшись на батьківщину, вони працювали переважно у станковому рисунку й книжковій ілюстрації.

У 1870-х рр. почав працювати над ілюстраціями до “Гайдамаків” Т. Шевченка О. Сластьон. Майстерне володіння рисунком і світлотінню дало можливість йому вдало розв’язати композиції, сповнені складної динаміки, і з великою повнотою відтворити образи героїв поеми, передати пафос народного повстання, трагедійність, якими насичена геніальна поема.

Художник і архітектор В. Кричевський знайшов своєрідне графічне вирішення книжкової обкладинки, яке відразу зайняло чільне місце в українській графіці початку століття. Вміле застосування народного орнаменту, майстерна і вишукана композиція шрифтового заголовка обкладинки книги — характерні риси його графіки. Високої майстерності в оформленні й ілюструванні книги досяг Г. Нарбут. Відчуваючи архітектоніку книги як цілий організм, уміло поєднуючи рисунок з текстом, він створив неповторні взірці книжкового оформлення. Дбаючи про відродження друкарського мистецтва, художник згуртував навколо себе групу молодих графіків, яким передавав своє мистецтво. Поєднання елементів народного мистецтва з рисами новітніх художніх шукань, рисунки шрифтів на базі модернізації кирилиці й шрифтів українського бароко дістали широке застосування у нарбутівському книжковому оформленні і наслідувались його учнями. Українській станковій графіці початку XX ст. притаманна розмаїтість пошуків. Виникнення нових видавництв, створення спеціальних літографічних майстерень, організація художніх товариств та навчальних мистецьких закладів дали змогу графікам працювати в різних графічних техніках — автолітографії, офорті, гравюрі на дереві та лінолеумі. Напрям пошуків майстрів української графіки визначався творчістю художників, що стояли на традиціях українських митців минулого, західноєвропейської графіки. Надихала їх творчість Т. Шевченка. Такі художники, як О. Сластьон, М. Самокиш, М. Пимоненко, П. Левченко, М. Ткаченко, І. Бурячок, М. Яровий, М. та О. Мурашки, К. Костенко, О. Кульчицька, А. Манастирський, О. Курилас, В. Заузе, К. Костанді, П.Ковжун, М.Бутович, П.Холодний старший,О.Сорохтей, Є.Козак у своїй творчості розробляючи теми з життя народу, наснажувалися ідеями боротьби за національне визволення українського народу.

У різних граверських техніках, передусім деревориті, працювали й залишили визначні твори В.Касіян, О.Кравченко , О.Сахновська, І.Падалка, на західних землях - О.Кульчицька , І.Іванець, Н.Сахевич, М.Осіньчук, В.Баляс, на еміграції – О.Архипенко, В.Цимбал, В.Масютин, С.Левицька, П.Омельченко, Ю.Вовк, В.Хмелюк. Складний шлях пройшла українська станкова графіка. На перших етапах її розвиток відбувався в умовах змагання реалістичного і різноманітних напрямків – новітніх течій. У той час поряд з реалістичним напрямком існували течії «бойчукістів», «модерністів», «новаторів». Кожна з течій мала свої стильові ознаки, їхні представники вважали, що новій епосі, яка змела на своєму шляху монархічний лад, повинні відповідати нові виражальні засоби в образотворчому мистецтві. Але за свої погляди багатьом з ним довелося розплатитись життям. Про цю трагічну сторінку в історії українського мистецтва довгий час не згадували. Зараз, коли переоцінюються духовні цінності, людям відкриваються високі ідеали, якими керувалися у своїй творчості багато репресованих художників. Зокрема, бойчукісти орієнтувались на середньовічне мистецтво Візантії, звертаючись до нього як до одного з джерел українського мистецтва.

Один з фундаторів Української академії мистецтв М.Бойчук , вивчаючи досягнення світової культури, водночас заглиблювався в примітивне народне мистецтво. Довкола нього склалася група художників (С.Налипинська-Бойчук, М.Касперович , С.Бодуен-де-Куртене), які почали працювати колективно, орієнтуючись на монументальне мистецтво Візантії та Київської Русі. Вбачаючи в ньому вершинні явища художньої творчості, Бойчук прагнув саме на таких засадах почати відродження нового українського мистецтва. З 1909 р. працював у галузі графіки. Відомі обкладинки для Товариства прихильників українського письменства, науки й штуки (Львів, поч. ХХ ст.), плакат «Шевченкове свято» (1920 р.). Разом з учнями виконав серію обкладинок для черкаського видавництва «Сіяч» (1918 р.). Автор ряду станкових творів – «Збори жіночого активу» (1929 р.), портрети Б.Лепкого та С. Жеромського (поч. ХХ ст.) . Репресований в 1937 р.

Течія «модерн», засновниками якої були М.Клінгер , Ф.Іптук у Мюнхені та Г.Клімт у Відні, знайшла на Україні сій відгук у творчості художників Ю.Михайлова, М.Жукова та творах В.Кричевського і Ю. Нарбута. Прихильники цього напряму орієнтувались на російський модернізм «Мира искусств».

Після того, як художників новітніх течій було звинувачено в буржуазному націоналізмі і формалізмі, у ворожості до вітчизняного мистецтва, монополія художньої творчості остаточно перейшла до художників реалістичного напрямку. Традиції реалістичної графіки знайшли свій дальший розвиток у творчості видатного українського офортиста В.Заузе, що був техніком різноманітних напрямків графічного мистецтва. Однаково майстерно він володів мистецтвом рисунку й акварелі, але найбільшу відомість йому принесла творчість офортиста.

Зміненню реалістичного напрямку в українській станковій графіці сприяла діяльність художників В.Касіяна, І.Плешинського, М.Шаронова, В.Юнга , О.Сахновської.

У роки Великої Вітчизняної війни українські художники переключились в основному на роботу в агітаційно-масових формах мистецтва. Однак і цей час було виконано чимало творів станкової графіки: фронтових зарисовок, портретів, пейзажів.(Г.Меліхов ,М.Гущенко, О.Будніков, В.Любчик, І.Гуторов та ін.)

Знайомство з творчим доробком майстрів станкової графіки переконує в тому, що неухильне зростання ідейно і професійного рівня митців є загальною тенденцією розвитку мистецтва.

Графіки-станковісти створюють роботи, які порівняно з роботами середніх років, досить суттєво відрізняються за характером композиційної, трактування образів, механічними засобами виконання. У них значною мірою виявлено декоративні засади. Митці починають більше уваги приділяти кольору. У творчості художників - графіків відзначається потяг до витонченості в передачі форми і лаконізму художньої мови.

Прагнення до декоративності – одна з характерних тенденцій розвитку станкової графіки. З досить значного числа художників, що йдуть шляхом привертає увагу творчість Г.Якутовича, С.Караффи - Корбут, Г.Зубковського, О.Бабгсової, Г.Гаркавенко та ін. Твори цих митців, зокрема такі як «Аркан» Г.Якутовича , «Дорогами весни» О.Фіщенка, свідчать про те, що успіх приходить, коли митець послідовно, серйозно і наполегливо шукає засобів творчої виразності, які б справді збагачували художню мову.

Піднесення графічного мистецтва пояснюється багатьма причинами, серед яких найважливішою є значна популярність цих творів серед найширших верств населення.