3.Методи навчання в Стародавньому Римі

Римляни дуже любили образотворче мистецтво. Особливо високо вони цінували твори грецьких художників. Багаті люди збирали колекції картин, а імператори будували громадські пінакотеки (галереї). Широко розповсюджене портретне мистецтво. Образи людей тієї епохи зображені без жодних прикрас. З вибраною життєвою правдою вони передають індивідуальні риси характеру людей самого різного віку, як, наприклад, живописний портрет Паквія Прокула і його дружини, хлопчика; скульптурні портрети , юного Августа, Юлія Цезаря та ін. Багато знатні вельможі і патриції самі займалися малюванням і живописом (наприклад, Фабій Пиктор, Педій, Юлій Цезар, Нерон та ін.)

Здається, було створено все для подальшого розвитку образотворчого мистецтва і навчання йому. Однак на ділі римляни внесли багато нового в методику і систему викладання малювання. Вони лише користувалися досягненнями грецьких художників, більше того, багато цінних положень методики викладання малюнка вони не зуміли зберегти. Як свідчать вцілілі твори живопису Помпеї та повідомлення істориків, художники Риму в основному копіювали творіння чудових художників Греції. Деякі картини виконані з великою майстерністю, наприклад «Альдобрандійське весілля». Однак того високого професійного майстерності, яким володіли уславлені художники Древньої Греції, вони не змогли досягти. Аналізуючи техніку малюнка, слід сказати, що римляни вперше стали вживати матеріал сангіну. У катакомбах збереглися сліди робіт римських художників, де вони застосовували сангіну для оконтурювання фресок. Можливо, більшою мірою, вони сприйняли техніку роботи єгипетських художників, особливо в живописі (вживання темпери, робота на полотні, папірусі).

Методи навчання і характер підготовки художників мали свою відмінність від грецьких шкіл. Грецькі художники-педагоги намагалися вирішити високі проблеми мистецтва, вони закликали своїх учнів опановувати мистецтво за допомогою науки, прагнути до вершин мистецтва і засуджували тих художників, які песимістично підходили до мистецтва. В епоху римської імперії художник-педагог менше замислювався над високими проблемами художньої творчості, його в основному цікавила ремісничо-технічна сторона справи. Римське суспільство вимагало великої кількості художників-ремісників для оформлення житлових приміщень, громадських будівель, тому терміни навчання затягувати не можна було. У зв'язку з тим під час навчання малюванню переважало копіювання зразків, механічне повторення прийомів роботи, що в свою чергу змушувало римських художників все більше і більше відходити від тих глибоко продуманих методів навчання, якими користувалися видатні художники-педагоги Греції.

Але, разом з тим, римська культура допомагала в наукових дослідженнях багатьом ученим впізнавати не тільки власні здобутки, але, що дуже важливо, й здобутки культури й мистецтва Стародавньої Греції.

Висновки:

Образотворче мистецтво античного світу в порівнянні з єгипетським збагатилося новими принципами та методами зображення, а разом з тим з новими методами навчання. Давньогрецькі художники вперше в історії навчального рисунка застосували світлотінь й надали взірці перспективної побудови зображення на площині. Грецькі художники-педагоги заснували метод навчання рисунка, в основі якого лежало малювання з натури. Вперше у греків рисунок стає загально - навчальною дисципліною з підготовки художників різних напрямів. Антична культура, у тому числі й римська, захоплювала й надихала художників подальших поколінь, особливо епохи Відродження, її обирали за зразок засновники всіх Академії. У Древній Греції малювання стало розглядатися як загальноосвітній предмет. Культура Стародавнього Риму подарувала світові техніку сангіни, яку з великим успіхом використовували згодом майстри епохи Відродження. Римляни з повагою ставилися до видатних творів мистецтва, високо цінували твори грецьких художників. Багаті люди збирали колекції картин, а імператори будували громадські пінакотеки (музеї) і таким чином було закладено основи вивчення історії мистецтва. Художники-педагоги Стародавнього Риму користувалися досягненнями грецьких художників. Але ділі римляни не внесли нічого нового в методику та систему викладання, більш того, багато цінних положень методики викладання малюнка вони не зуміли зберегти. Великою є роль античної культури в становленні і в розвитку академічної системи навчання. Вона і сьогодні надихає нас на пошуки більш ефективних методів викладання образотворчого мистецтва, на наукову розробку методів навчання малюванню.

Навчання мистецтву в добу середньовіччя

За часи середньовіччя досягнення мистецтва Стародавньої Греції були втрачені. Безповоротно загинули дорогоцінні рукописи – теоретичні праці великих художників, а також уславлені твори стародавніх митців, які б мали бути за зразки. За короткий термін були забуті й загублені традиції стародавнього мистецтва, рисунок став умовним і схематичним.

Мистецтво середньовіччя носить суто релігійний характер. Земне життя оголошується гріховним, заперечується тілесна краса. Замість чарівної краси оголеного тіла людини, яка надихала й учила грецьких художників, з'явилися важкі суворі драпіровки, за якими приховувалося тіло, через що необов'язковими стали знання анатомії. Взагалі умертвіння плоті й приборкання пристрастей було оголошено ідеалом, до якого повинен був прагнути християнин. Нехтуючи земне життя й опікуючись лише про світ загробний, християнство ставить на перший план духовність.

Наукове пізнання світу вони засуджували, а спробу теоретично обґрунтувати наукові спостереження припиняли навіть до спалювання "винних" в єресі на вогнищах.

Збереглося чимало прикладів творів середньовіччя, які мали риси реалізму. Залишилась значна кількість скульптурних творів, в яких не тільки яскраво втілений реальний образ людей, але й яскраво (часто натуралістично) виконані портрети сучасників.. Чітко розроблених правил та законів рисунка, обов'язкових для художників, того, що зараз зветься "образотворчою грамотністю", на той час не існувало. Щоправда, окремі спроби науково-теоретично обґрунтувати основні положення рисунка відбувалися, але це було швидше винятком, ніж правилом. Одним з таких дослідників був Віллар де Оннекур, який шукав закономірності створення кожної готичної статуї, вітражної композиції, рельєфу, так щоб вони утворювали єдине злагоджене ціле, яке створює готичний собор. У записних книжках Віллара де Оннекура ця думкареалізуєтьсяу намагаєнні обрисувати різні предмети – фігуру та обличчя людини або обрису тварин – суворо геометричними формами. Можливо, що готичних майстрів надихали на ці пошуки геометричної злагодженості кабалістика чисел, віра в таємниче значення трикутника і кола..."

Перед художником доби середньовіччя, у зв'язку з становленням моно релігії – християнства, повстає нове завдання відмінне від завдань античного мистецтва, а саме передача духовного світу. Існують церковні конони. Отже зображення містичного світу вимагало пошуку нових специфічних засобів і прийомів, своєї символіки, стилізації.

Мистецька освіта знаходилася у сфері виробництва. Художньому ремеслу навчаються шляхом учнівства в монастирських і ремісничих майстернях. Основним методом навчання є копіювання зразків на основі вивчення релігійних канонів.

Поступово починається процес створення системи освіти поза сферою виробництва. Започаткову­вали цей процес перші середньовічні університети. Вони заклали підвалини широкої енциклопедичної освіти, яка зовсім не передбачала спеціалізованої підготовки.

У порівнянні із західноєвропейським мистецтвом середніх віків, візантійське мистецтво відрізнялося більшим ступенем канонізації в рисунку, особливо при зображенні фігури людини. Для молодих художників і майстрів іконописної справи створювалися спеціальні вказівки, за якими вони навчалися отримувати навички з рисування. Такими "повчаннями" у Візантії користувалися всі іконописні школи, за традицією вони були у подальшому завезені й до Русі, де іконописне мистецтво досягло надзвичайної майстерності. На жаль, оригіналів таких "повчань" не залишилося. Про їх характер сучасники мають уявлення лише за пізнішим джерелом: "Єрмінія" (Ієрусалимський рукопис, після 1566 р.) та "Єрмінія, або Повчання в живописному мистецтві", яка складена афонським монахом Діонісієм з Фурни між 1701 та 1745 роками.

Хоча "повчання" Діонісія "Фурнаграфіота" було написано в XVIII столітті, воно віддзеркалює педагогічну практику візантійської школи, традиції якої збереглися в Афонському монастирі й після загибелі Візантії. Як і в більшості середньовічних творів про мистецтво, в "Єрмінії" багато богословських відступів, але "...відкидаючи цю теологічну оболонку, читач залюбки знайде в "Єрмінії" безліч найцікавіших фактів, що безпосередньо стосуються ремесла живописця", і зокрема про роботу з підготовки рисунка 5:209. Навички з рисування візантійські майстри отримували методом копіювання з "взірців". Про те, як здійснювалося копіювання "взірців", автор "Єрмінії" пише: "...Приліпи просочений олією папір до чотирьох країв оригіналу; виготуй чорну фарбу з малою кількістю яєчного жовтка й ретельно обведи нею рисунок й наклади тіні; після приготуй білила й наведи пробіли, й самими рідкими білилами визнач найсвітліші місця. Тоді вийде нарис зображення, тому що папір прозорий і крізь нього проглядаються всі риси оригіналу..." Інший спосіб виглядає так: "...Якщо ж на задньому боці оригіналу немає ані рисунка, ані плям, то наклади на нього проолієний папір, притули його, навпроти світла, до вікна або до скла, або до віконної рами і, бачачи всі риси, ретельно обрисуй їх на папері твоєму, а світла визнач червоною фарбою. Знімок, який зроблено таким чином, буде схожий з оригіналом також, як і перший..."

Отже, у часи середньовіччя в методах навчання всюди переважає копіювання, причому копіювання механічне. Такі методи навчання обмежували художника, відводили його від пізнання реальної дійсності, замикали колом вузьких задач ремесла. Разом з цим варто нагадати, що виробничі відношення середньовіччя сприяли розвиткові ремісної праці та створенню корпорації. Дрібні міські ремісничі майстерні об'єднувалися в цехи, гільдії, товариства, які відігравали чималу роль у політичній боротьбі міст. Окрім того, "...виникнення останніх пов'язане з розвитком суспільного розподілу праці, створивши в цю епоху в усіх найважливіших галузях ремісничого виробництва професійні об'єднання майстрів, підмайстрів, учнів. Для будівництва великих християнських соборів створювалися спеціальні майстерні, в яких була зосереджена вся робота з даного об'єкту, розпочинаючи з архітектурно-будівельних робіт і закінчуючи декоративними роботами різників, живописців та інших..." Але ж метод навчання рисунка був суто ремісничим: копіювання прийомів роботи майстра, копіювання взірців. Навчання рисунка відбувалося у приватного майстра, який не дотримувався ані суворої системи, ані чітких методів навчання. Висновки:

Рзвиток рисунка як навчальної дисципліни в епоху середньовіччя був припинений, більш того, навіть ті науково-теоретичні положення навчального рисунка й методи його викладання, які розробили художники античного світу, були фактично втрачені. Натомість середні віки подарували світові нову форму суспільного виробництва – об'єднання за професійними ознаками: цеха, гільдії, товариства, у тому числі й мистецькі. Мистецька освіта знаходилася у сфері виробництва. Але поступово починається процес створення системи освіти поза сферою виробництва. Започаткову­вали цей процес перші середньовічні університети. Вони заклали підвалини широкої енциклопедичної освіти, яка не передбачала спеціалізованої підготовки.