5. Мистецька освіта і методи викладання в добу Відродження

Відродження відкриваєнову еру і в історії розвитку образотворчого мистецтва, і в галузі методів навчання малюванню. Хоча малювання як навчальна дисципліна не була включена у шкільний курс, все же таки епоха Відродження внесла великий внесок до теорії методики викладання малювання і для професійного навчання, і для загальноосвітнього. Митці цього часу заново розробляють теорію образотворчих мистецтв, а разом з тим і методи навчання малюнку. Альберті з цього приводу писав Брунеллеські: "Признаюся тобі: якщо древнім, які мали у кого вчитися і кого наслідувати, було не так важко піднятися до пізнання цих вищих мистецтв, які даються нам нині з такими зусиллями, то імена наші заслуговують тим більшого визнання, що ми без усіляких наставників і без всяких усяких зразків створюємо мистецтва і науки небачені і нечувані".

Над проблемами малюнка починають працювати кращі майстри образотворчого мистецтва: Ченніні Ченніно, Л.Б. Альберті, Леонардо да Вінчі, Дюрер і багато, багато інших. Вони активно вступають на шлях наукового дослідження, прагнуть зрозуміти закономірності явищ природи, встановити зв'язок між наукою і мистецтвом. Надихаючу дію в цьому напрямі надали археологічні розкопки, а також відомості істориків про велике мистецтво Давньої Греції.

Художники Відродження прагнуть відродити античну культуру, збирають і вивчають пам'ятники античного мистецтва, аби зрозуміти методи роботи їх творців. Так, Леонардо да Вінчі на основі літературних відомостей про мистецтво Стародавньої Греції розробив квадрат древніх. Вчення про пропорції, перспективу і анатомію перебувають в центрі уваги теоретиків і практиків мистецтва цього часу. Художники Відродження зуміли не лише теоретично обґрунтувати найбільш актуальні проблеми мистецтва, але і відродити| (звідси і назва) культурну античну спадщину.

Багато цінного внесли художники Відродження в методику навчаннямалюнку. Вони ствердхували, що в основу навчання має бути покладено малювання з натури. Цю думку ми знаходимо майже у всіх трактатах, наприклад, Ченніні Ченніно в своєму трактаті пише: «Зауваж, що найдосконаліший керівник, який веде через тріумфальні брами до мистецтва, – це малювання з натури». Велике значення Ченніні Ченніно надавав методичному керівництву з боку вчителя. Він вважав, що одні теоретичні положення, без систематичного керівництва педагога, не дадуть бажаного результату: "Хоча багато хто і говорить, що навчилися мистецтву без допомоги учителя, але ти мені вір; як приклад даю тобі цю книжечку: якщо ти її станеш вивчати вдень і вночі, та не підеш для практики до когось з майстрів, ти ніколи не досягнеш того, щоб з честю стати віч-на-віч з майстрами".

Цінні методичні положення висунув в трактаті "Три книги про живопис" Леон Баттіста Альберті. Ця робота є значною працею з теорії малювання епохи Відродження. Трактат розповідає не стільки про живопис і фарби, скільки про малюнок і основні положення правильної побудови зображення на площині. Малювання Альберті розглядає як серйозну наукову дисципліну, що володіє настільки ж точними і доступними для вивчення законами і правилами, як математика. Він пише, що ефективність навчання мистецтву залежить, перш за все, від наукової обізнаності: "Я бачив багатьох, які, знаходячись як би в першоцвіті свого навчання, опустилися до користі і тому не здобували ані багатства, ані похвал, тоді як якби вони розвивали своє дарування наукою, вони напевно піднялися б до вищого визнання і здобували б багато багатства і насолоди.

Даючи наукове обґрунтування методу навчання, Альберті тим самим розглядає малювання не як механічне вправа, а як вправу розуму. Ця мудра установка дала пізніше Мікеланджело можливість сказати: «Малюють головою, а не руками».

Весь процес навчання Альберті пропонує будувати на малюванні з натури: «А так як природа дала нам такий засіб, як вимірювання, пізнання яких доставляє чималу користь, так нехай же старанні живописці в своїй роботі запозичують їх у природи і, приклавши всі свої вміння і старання до пізнання їх, нехай вони тримають в пам'яті те, що вони у неї запозичили ».

У першій книзі Альберті описано строгу систему навчання, методичну послідовність викладу навчального матеріалу. Знайомство починається з точки і прямих ліній, потім йде ознайомлення з різними кутами, потім з площинами і, нарешті, з об'ємними тілами. Праця як своєрідний підручник містить основні дидактичні положення.

Дотримуючись послідовності, Альберті знайомить учня з основними положеннями лінійної перспективи, пояснює властивості променів зору. Тут же він торкається питань повітряної перспективи. Велике значення Альберті надає наочному демонструванню цих явищ «методом завіси».

Метод полягав у наступному: між натурою і художником встановлювалася картинна площина (завіса), яка могла бути двох видів: рама з натягнутим прозорим серпанком або калькою, на якій художник і робив свій малюнок, або рама з натягнутими нитками. Щоб художник мав постійну точку зору і міг точно дотримуватися правил перспективи, до завіси додавався спеціальний прилад (приціл), через який художник і вів спостереження. Ці два види завіси зобразив А. Дюрер на своїх малюнках. Через завісу у вигляді рами з натягнутою калькою, художник спостерігав предмет і фіксував на ній перспективне зображення натури. Другий вид завіси - рама з натягнутими нитками. Нитки ділять раму на певну кількість клітин. Папір, на якій художник малює, також розділений на клітини. Спостерігаючи через приціл натуру, фіксуються результати спостережень на малюнку і таким чином, отримується перспективне зображення форми предмета.

Цей метод малювання, допомагаючи точно дотримуватися законів перспективи, в той же час містив суттєвий недолік: перетворював малювання в механічне проектування.

Наступною такою роботою, що зробила великий вплив на розвиток методики навчання малюванню, є "Книга про живопис" Леонардо да Вінчі. У цій книзі піднімаються питання малюнка, і, що особливо важливо, Леонардо (як і Альберті) дивиться на малюнок як на серйозну наукову дисципліну. У деяких положеннях Леонардо да Вінчі йде далі, дивиться на речі глибше, ніж Альберті. Кажучи про ту ж завісу, яку вихваляє Альберті, Леонардо да Вінчі зауважуїє, що вона шкідлива учневі: "Та цей винахід слід заборонятити тим, хто не вміє ні самостійно малювати, ні аналізувати власним розумом, оскільки при такій лінощі цей метод для них є згубним, тому що вони ніколи не зможуть створити ні однієї гарної речі без цієї допомоги".

Позитивним є також метод закріплення вмінь шляхом малювання по пам'яті. "Якщо ти хочеш добре запам'ятати вивчену річ, то дотримуйся наступного способу: коли ти змалював один і той же предмет стільки раз, що він, по-твоєму, як слід запам'ятався, то спробуй зробити його без зразка". Багато часу приділяв Леонардо да Вінчі науковим обґрунтуванням теорії малюнка. Він займався анатомічними дослідженнями, встановленням законів пропорційності людського тіла, багато часу приділяв науковим обґрунтуванням теорії малюнка.

Великий німецький художник епохи Відродження Альбрехт Дюрер залишив теоретичні праці, що мають велику цінність, як в голузі методики навчання, так і в питаннях постановки проблем мистецтва. Аналізуючи питання творчості, Дюрер вважав, що в мистецтві не можна покладатися тільки на відчуття і зорове враження, а необхідно спиратися на точні наукові знання.

Характерною рисою Дюрера як представника епохи Відродження є гуманізм. У передмові до книги «Трактату про пропорції» (1513) Дюрер пише: "...необхідно, щоб той, хто володіє вміннями, навчав цьому інших, які їх потребують".

Німецький художник Дюрер зробив свій внесок у розвиток методики художнього навчання. Велику увагу приділяв питанням виховання і створення умов, необхідних молодому художнику для успішної і плідної творчої роботи. Виховуючи художника, педагог повинен стежити, на думку Дюрера, «щоб він дотримувався міру в їжі і пиття, а також у сні», «щоб він жив в хорошому будинку і щоб ніщо йому не заважало».

Особливо уважно треба стежити, говорить Дюрер, щоб «в період виховання ніщо не послаблювало розум молодого художника, щоб він не бачив нічого поганого, а тільки хороше». Ця думка отримає у подальшому свій розвиток в академіях мистецтв. Особливе значення Дюрер надавав особистому показу при навчанні малювання.

Особливо велику цінність для навчання малюнку має метод узагальнення форми, запропонований Дюрером. Цей метод згодом широко застосовували в своїй педагогічній роботі брати Дюпюї, А.Ашбе, П.П.Чистяков, Д.Н.Кардовський. Метод є актуальним і в сучасній художній педагогіці. Полягає він в наступному. Дати правильну перспективну побудову зображення, наприклад кисті руки, дуже важко, а для початківця навіть недоступно. Узагальнюючи форму руки до простих геометричних форм, процес побудови зображення значно полегшується. При аналізі складної форми натури, наприклад голови людини, кисті руки, фігури в складному ракурсі та ін. Дюрер пропонує на початковій стадії зображення форми розглядувати її як суму простих геометричних форм, тобто процес зображення форми виглядає так, як це робить скульптор, починаючи вирубувати форму з дерева.

Підводячи підсумки діяльності художників епохи Відродження, в першу чергу, відзначимо ту колосальну роботу, яку вони провели в галузі науково-теоретичного обґрунтування навчання малювання. Їхні праці з питань перспективи допомогли художникам впоратися з складною проблемою побудови зображення тривимірної форми предметів на площині. Багато художників епохи Відродження, захоплюючись перспективою, цілком присвячували свій час цій справі. Навіть тепер їх твори вражають глибоким знанням анатомії, перспективи, законів світлотіні. За допомогою науки мистецтво Відродження піднялося на небувалу висоту. Воно являє для нас колосальну художню цінність і допомагає розвивати методику навчання малюванню.

Майстри Відродження зуміли створити високі зразки, як для художників-практиків, так і для педагогів. Вони не тільки теоретично обґрунтували найбільш актуальні проблеми мистецтва, але і практично довели їх необхідність. Художня культура Відродження подарувала світові створений нею кодекс правил і законів образотворчого мистецтва. Всі, хто любить і знає образотворче мистецтво Відродження, звертаються до нього як до джерела мудрості, знання і високої майстерності. Наприкінці XVI століття з'являються нові напрями в галузі мистецької освіти та естетичного виховання , нові педагогічні принципи і установки. Інакше стала будуватися і методика викладання малювання .