1.3. Характеристика взаємодії структурних підрозділів спеціалізованої дитячо-юнацької школи олімпійського резерву

Структура системи – це кількість підсистем , компонентів, зв’язків та відносин. Система яка має оптимальну структуру, є більш стійкою та життєздатною , може ефективно взаємодіяти із зовнішнім середовищем та досягати своєї мети [28].

Організаційними структурами в спортивних організацій можна виділити: лінійну, функціональну, комбіновану (лінійно – функціональну або штабна).

Організаційна структура СДЮШОР включає в себе такі структури управління:

а) лінійна організаційна структура ґрунтується на відносинах (тренер – спортсмен)» і відображає самий загальних щабель поділу управлінської праці – на віддачу наказів, розпоряджень вказівок і на їхнє безумовне виконання. У чистому вигляді цей тип організаційної структури менеджменту у сфері фізичної культури і спорту зустрічається вкрай рідко. Однак мають місто випадки в професійному спорті, створення специфічних мініорганізацій, що складаються з менеджера й спортсмена-професіонала, у якій менеджмент ґрунтується на строго лінійній організаційній структурі. Щодо спортивної школи, то цей зв'язок спостерігається між тренером та спортсменом.

б) функціональна (директор – заступник з навчально-тренувальної роботи, заступник з адміністративно господарської роботи) – характеризується таким взаємозв’язком, коли між вищим і наступним рівнем менеджменту відсутні лінійні відносини єдиноначального розпорядництва, а формуються лише перехресні функціональні зв’язки. Такий тип організаційної структури приводить до виникнення величезного обсягу координаційної роботи. Названий тип організації спостерігається між директором та заступником директора з навчально–тренувальної роботи, а також заступником з адміністративно господарської роботи.

в) комбіновані структури – характеризується тим, що при керівництві існує спеціальний орган, який розробляє проблемні питання, стратегію діяльності, визначає перспективу розвитку. До складу входять спеціалісти з основних видів діяльності організації (тренерська рада, спеціально утворені групи). Названі органи виконують дорадчі функції, їх повноваженні полягають у зборі інформації та розробці варіантів рішень, які пропонують керівництву для прийняття остаточного рішення.

Стосунки між елементами організаційної структури підтримуються через зв'язки, серед яких виокремлюють горизонтальні і вертикальні. Перші є однорівневими й мають характер узгодження. Вони найчастіше співвідносяться з певними функціями менеджменту, коли виникає потреба узгодити цілі чи завдання окремих функціональних відділів. Потреба в інших виникає за наявності різних рівнів управління. Це стосунки підпорядкованості, завдяки яким реалізуються владні повноваження керівників. Повноваження лінійних керівників дають право вирішувати всі питання розвитку керованих ними підрозділів, а також віддавати розпорядження, обов'язкові для виконання іншими членами організації (підрозділів). Повноваження штабного персоналу обмежуються правом планувати, рекомендувати, радити чи допомагати, але не наказувати іншим членам організації виконувати їхні розпорядження. Якщо тому чи іншому працівникові управлінського апарату надається право приймати рішення і здійснювати дії, які зазвичай виконуються лінійними менеджерами, він отримує так звані функціональні повноваження [18, 20].

Крім ділення організації за горизонталлю існує поділ праці за вертикаллю. У зв’язку з цим, чим глибше розподіл праці, чим більше вертикальних рівнів в ієрархії управління, тим більше структурних підрозділів, тим складніше координувати діяльність людей в організації. Ступінь, у якому організація покладається на правила та процедури, спрямовуючи поведінку своїх робітників і є ступенем формалізації. Чим більше правил та регуляторів в організації, які вказують, що можуть робити співробітники, а що - ні, тим більш формалізованою є структура організації. Централізація визначає місце, де переважно зосереджено право прийняття рішень [14].

Якщо всі рішення (або їх більшість) приймаються вищими керівниками, тоді організація є централізованою. Децентралізація означає, що право прийняття певних рішень передається з вищих рівнів управління на нижчі. У децентралізованих організаціях керівники середньої ланки мають дуже великі повноваження у конкретних областях діяльності [24].

В рамках однієї організації одні відділили можуть бути більш централізовані, ніж інші. Ведучи мову про той чи інший ступінь централізації або децентралізації, можна фактично визначити ступінь делегування повноважень у прийнятті важливих рішень нижчими рівнями управління [18].

Організації поділяються на підрозділи за напрямками діяльності (видами спеціалізації). Така спеціалізація підвищує потенціал організації . Для того щоб цей потенціал реалізувати , керівництву необхідно ввести в організаційну структуру механізм координації та інтеграції всіх підрозділів.