5. Когнітивна лінгв. Картини світу. Концепт

Когнітивна лінгвістика поділяється на три основні розділи:

1. Когнітивна семантика – це «когнітивний підхід до категоризації понять, а також аналізу організації понятійного простору у свідомості людини, де понятійні структури розглядаються як носії базисних знань про світ, а лексичне значення – як когнітивна категорія” [12]. Семантика проникає у коло немовних понять, зокрема, у когнітивній семантиці такими виступають концепти. Концепт (concept) – термін, що є засобом пояснення одиниць ментальних або психічних ресурсів нашої свідомості і тієї інформаційної структури, що відображає знання і досвід людини; оперативна змістова одиниця пам’яті, ментального лексикону, концептуальної системи і мови мозку (lingua mentalis), всієї картини світу, відображеної в людській психіці. Концепти виникають в процесі побудови інформації про об’єкти і їх властивості, при тому, що ця інформація може включати як дані про об’єктивний стан речей у світі, так і дані про видумані світи і можливий стан речей у цих світах. Це дані про те, що індивід знає, припускає, думає, уявляє про об’єкти світу [13]. Вони дозволяють зберігати знання про світ і виявляються будівельними елементами концептуальної системи, сприяючи обробці суб’єктивного досвіду шляхом зведення інформації під певні вироблені суспільством категорії і класи. Без базових універсальних категорій людської свідомості людина не може думати про світ (мислити про світ) і формувати певну модель світу, створити певний його образ [14]. Досліджуючи певний концепт із врахуванням його семантичних властивостей, потрібно включати інші концепти, що мають подібні або протилежні значення. Таким чином, відбувається вхід у когнітивну семантику, що використовує семантичні поля. С. А. Жаботинська розглядає концепт – як будь-яку оперативну одиницю мислення, яка може мати, а може й не мати чіткої логічної форми [15]. Представниками когнітивного підходу в семантиці є переважно американські вчені Дж. Лакофф, Р. Лангакер, Р. Джекендофф, Ч. Філлмор, Л. Талмі, А. Гольдберг, Дж. Тейлор, Ж. Фоконьє, Б. Рудзка-Остін, А. Ченкі та ін. Відомою є праця Р. Джекендоффа «Семантика і когнітивна діяльність» (1983), в якій обґрунтовано зв'язок семантики з психологією. Зокрема у ній доводиться, що при сприйнятті мовлення людина користується тими самими механізмами, що й при сприйнятті загалом (зоровому,сприйнятті музики тощо). Диференціація різних структур знань, визначення загальних принципів їх формування, виявлення ролі мови в їх репрезентації, розумінні та інтерпретації становить предмет когнітивної семантики.

2. Когнітивна граматика – займається головним чином синтаксисом, морфологією та іншими галузями мовознавства, пов'язаними з граматикою. Когнітивна граматика тлумачиться з двох сторін: по-перше, “граматичні концепції чи моделі опису мов, орієнтовані, як і вся когнітивна лінгвістика, на розгляд когнітивних аспектів мовних явищ, тобто на їх пояснення у зв’язку з процесами пізнання світу і такими когнітивними феноменами, як сприйняття, увага, пам’ять, мислення (Р. Джекендофф, Дж. Лакофф, Ч. Філлмор, У. Чейф)”; по-друге, “особливий тип граматичного опису мови, в якому робиться спроба дати об’єднаний опис лексики і синтаксису, пропонуючи для характеристики її структури поняття знака (символа) (Р. Лангакер)”[16][17].

3. Когнітивна фонологія.

На рубежі століть змінилося місце і вагу культурологічної аргументації в сучасній науці про мову - насамперед у когнітивної семантиці. Аналіз мовних одиниць у контексті культури привів до постановки ряду нових для лінгвістики проблем. Лінгвокультурології як самостійна галузь знань повинна вирішувати свої специфічні завдання і при цьомувідповісти насамперед на ряд питань, які в найбільш загальному вигляді можна сформулювати так:

як культура бере участь в утворенні мовних концептів;

до якої частини значення мовного знака прикріплюються «культурні смисли»;

усвідомлюються ці смисли мовцем і слухають і як вони впливають на мовні стратегії;

чи існує в реальності культурно-мовна компетенція носія мови, на підставі якої втілюються в текстах і розпізнаються носіями мовикультурні смисли. В якості робочого визначення культурно-мовної компетенції приймаємо таке: це природне володіння мовною особистістю процесами мовоутворення і речевоспріятія і, що особливо важливо, володіння установками культури; для доказу цього потрібні нові технології лінгвокультурологічного аналізу мовних одиниць;

які концептосфера (сукупність основних концептів даної культури), а також дискурси культури, орієнтовані на репрезентацію носіями однієї культури, безлічі культур (універсалії); культурна семантика даних мовних знаків, яка формується на основі взаємодії двох різних предметних областей - мови і культури;

як систематизувати основні поняття даної науки, тобто створити понятійний апарат, який не тільки дозволив би аналізувати проблему взаємодії мови і культури в динаміці, але забезпечив би взаєморозуміння в межах даної наукової парадигми - антропологічної, або антропоцентричної.

У лінгвокультурології розмежовують мовну і концептуальну картини світу. Концептуальна картина світу — це не лише система понять про сукупність реалій довкілля, а й система смислів, втілена в ці реалії через слова — концепти. Концептуальна картина світу є значно ширшою, ніж мовна, тому що в її створенні беруть участь різні типи мислення.

Мовна картина світу — це система взаємопов’язаних мовних одиниць, що відбиває об’єктивний стан речей довкілля і внутрішнього світу людини. Якщо концептуальна картина світу існує у вигляді концептів, які утворюють концептосферу, то мовна картина світу існує у вигляді значень мовних знаків, які утворюють сукупний семантичний простір мови.

Сучасні уявлення про мовну картину світу у викладі Ю.Д.Апресяна виглядають таким чином. Кожна мова віддзеркалює певний спосіб сприйняття та концептуалізації світу. Відображені в ній значення створюють цілісну систему поглядів, свого роду певну колективну філософію, яка стає обов’язковою для всіх носіїв мови. Властивий певній мові спосіб концептуалізації дійсності — частково універсальний, частково національно0специфічний, тому носії різних мов можуть бачити світ по-різному, крізь призму своїх мов [2, с.43].

Теоретичне обґрунтування проблеми сприйняття світу у формі мовної картини світу дає Б.О.Серебреніков у роботі «Роль людського чинника в мові. Мова і картина світу». Її автор бачить концептуальну модель світу більшою за мовну. Картина світу — це те, яким малює світ людина в своїй уяві, — феномен більш складний, ніж мовна картина світу [29].

Г.А.Уфімцева, російський мовознавець, зазначає, що концептуальна модель світу містить інформацію, подану в поняттях, а в основі мовної моделі світу лежать знання, закріплені в семантичних категоріях, складених зі слів і словосполучень, по-різному структурованих у межах певного поля тієї чи іншої конкретної мови. Основою вербальної, мовної картини світу є репрезентація загальної картини світу за допомогою мови.(за Серебряніковим) [29].

Т.Г.Нікітіна розуміє під концептуальною картиною світу не лише систему основних логічних категорій, які є універсальними. На «нижніх поверхах» концептуальної картини світу неодмінно, на її думку, знайдуть відбиття національні особливості світовідчуття, світосприймання і світорозуміння .(за Серебряніковим) [29].

. Ю.М.Караулов підкреслює, що картину світу визначають наукове знання та мовна специфіка, а межі між мовною і концептуальною моделями світу здаються вченому хисткими, невиразними [19].

Дослідники мовної картини світу наголошують на таких її особливостях: кожен народ має певні відмінності у своїй мовній картині світу. Мовна картина світу є вторинною за своєю природою, антропоморфною за спрямованістю. В.М.Телія уявляє мовну картину світу як інформацію, розсіяну по всьому концептуальному каркасу й пов’язану з формуванням самих понять за допомогою маніпулювання мовними значеннями. Науковець відзначає, що мовна картина світу не має чітких меж, тому ї місця щодо концептуальної моделі світу не може бути визначене як периферія [31].

Концептуальна картина світу засобами мови перетворюється у мовну. Концептуальна картина світу і мовна різняться засобами створення: перша використовує поняття і уявлення, а друга — мовні одиниці. Таким чином, наявність невербальних засобів вираження в концептуальній картині світу і лінгвістичних засобів творення загальних рис та національних особливостей мовної картини світу є принциповою відмінністю між ними.

Характеризуючи мовну картину світу, мовознавці відзначають її особливе значення і функції: мова забезпечує потреби суспільства у спілкуванні та пізнанні. На виконання цього завдання і спрямовані функції, які вона виконує. Основними функціями є комунікативна, когнітивна, мислеформлювальна , репрезентативна, емоційна, експресивна та імперативна.

Кожна мовна одиниця зорієнтована на концептуальний простір довкілля, стаючи мовленнєвим виявом того чи іншого фрагмента. Та оскільки концептуальна картина світу (а отже і її фрагменти) — явище динамічне, а не статичне, то мовні одиниці, що її відображають, зазнають усіляких перетворень і набувають концептуальних значень, що розширюють семантичне поле того чи іншого мовного знака. У результаті останній функціонує часто не просто як слово-номінація з одним чи кількома лінгвістичними значеннями, а як слово — культурний концепт.