3. Етичні аргументи

Переходячи до розгляду загальних аргументів «за» і «проти» евтаназії, ми не матимемо у вигляді передусім перші добровільної і пасивної евтаназії. Якщо з'ясується, що немає переконливих аргументів, моральносанкционирующих цю позицію, тим більше то, можливо аргументів, виправдувальнихнедобровольную та активну евтаназію.

Розглянемо найтиповіші аргументи, висловлювані на виправдання евтаназії.

1. Життя залишається благом до того часу, поки задоволення превалюють над стражданнями, позитивні емоції — над негативними. У ситуації евтаназії цей баланс порушується, життя виявляється асиметричної убік страждань, у результаті вона стає суцільний борошном — його не можна підтримувати інакше, як ціною множення страждань, а страждання не можна полегшити інакше, як ціною прискорення смерті. Одне слово, якщо страждання є злом, те, як можна морально виправдовувати збереження життя, що стали одним стражданням. 

Цей аргумент є повністю, особливо, коли нестерпна болісна життя й небажання людини перебувати у такому ж стані посвідчено його недвозначно вираженої волею. І, тим щонайменше він вразливий у двох пунктах.

Перше. При аналізі допустимості евтаназії некоректно порівнювати життя як страждання (й у сенсі зло) з життям як задоволенням (й у сенсі благом). Тут здійснюється вибір не міжжизнью-страданием іжизнью-удовольствием. Насправді після ухвалення рішення доводиться зіставляти життя, прийняла переважно форму страждань, із повною відсутністю життя жінок у який би не пішли формі. Страждання гірше задоволень, негативні емоції гірше позитивних — у цьому сумніви вже хоча б оскільки дане твердження є логічна тавтологія і життєва банальність. Та чи можемо ми сказати, що страждання гірше безжиттєвості, а негативні емоції гірше відсутності будь-яких емоцій?

У цьому міркуванні важливе значення має вихідне визначення: чи є благом життя саме собою або тільки її позитивні прояви, тобто. задоволення. У ситуації евтаназії предметом свідомого рішення не є різні якісні стану життя, а вибір між життям і смертю. У цьому опозиції, тоді, ми розглядаємо життя її протилежності смерті, різницю між задоволеннями і стражданнями не мають істотного значення. Страждання є злом стосовноудовольствиям, коли здійснюється вибір між стражданнями і задоволеннями. Але страждання є благо стосовно мертвої нечуйності, коли здійснюється вибір між стражданнями і неможливістю навіть страждати.Взятая в опозиції смерті, життя є благо в усіх власних проявах: й у страждання, й у задоволеннях. Вона є благо доти навіть від того, як у ній конкретно розподіляються задоволення й страждання; саме розчленовування проявів життя на позитивні й негативні можливе лише за загальному допущенні, що вона є щось позитивне. Одне слово, життя є благо, і залишається благом навіть, коли стає переважно стражданням і навіть суцільним стражданням.

Друге. Свідомо виражена воля до життя і несвідома воля до життя — не один і той ж. Друге теж то, можливо проігноровано в етичному дискурсі. Свідомо виражена воля до життя можлива лише за наявності непритомною волі до життя. Перша неспроможна мати безумовного пріоритету перед другий. Принаймні, треба ясно визнати таке: аргументуючи допустимість евтаназії тим, що є свідома воля самого хворого, ми цим визнаємо, якби хворий був у свідомості розпорядитися своїм життям, коли та за усталеними мірками виявляється нестерпної, він би сам припинив її, тобто. фактично визнаємо декларація про самогубство. Та чи існує морального права на самогубство?

Прибічники евтаназії походять від припущення, що таке життя має цінність тільки як людське життя, до того часу поки існує у полі культури.Деградировав до вітального,дочеловеческого рівня, вона позбавляється етичної санкції, і може розглядатися як об'єкт, річ, і тому питання про її припинення —лише питання, зрубувати чи висохле дерево чизасоряющую город траву.

Моральна форма життя життя й фізична — не один і той ж: європейська етика починається з зробленого вустами Сократа визнання, що таке життя гідна вище, ніж життя саме собою. Проте перше немає поза другого. Життя гідна вис життя самої собою суть повна безглуздя.Нравственно-ценностний завжди дано вчувственно-конкретной, речовинної формі. Ні матері, немає друга самих собою поза тілесної одиничності даної жінки, цього чоловіка, поза тих, кого я називаю моєї матір'ю, моїм іншому. Ця зв'язок морального сенсу з річчю, де він втілено, є настільки тісній, що саме річ. постає не як річ, бо як носій (символ, знак) сенсу. І на хоч бирастительно-зоологического рівня тіло людини ні деградувало, як би вона не було спотворено хворобою, однаково залишається носієм людських смислів. У насправді, люди оберігають, шанують мертві останки ближніх. Невже живе тіло менше варте поваги?!

Але навіть абстрагуватися від те, що людське тіло символічно, насичено смислами і є радше фактом культури, ніж фактом природи, і воно залишається фактом культури навіть по смерті, якщо від цього відволіктися і його (людське тіло) на суто фізичному, природному аспекті, то р у разі вона залишається на полі моральності — по крайнього заходу, такою мірою, як і маємо обов'язки перед природою.

_________-