Проблема насильства

Проблема насильства з кожним роком стає гострішою саме через її прихований характер. Сьогодні не існує жодних статистичних даних, які б давали реальну картину насильства у сім’ї. Прояви насильства в сім’ї мають циклічний характер: насильство – примирення – заспокоєння -  посилення напруги – і знову насильство. Замовчування фактів насильства – є однією з причин, що значно перешкоджає подоланню цього явища.

            Метою домашнього насильства завжди є встановлення контролю над жертвою, коли «кривдник» хоче стати єдиним розпорядником її життя. Тому поряд з основними причинами насильства (незгода в сім’ї, бідність, алкоголь, соціальна незахищеність) стає прагнення насильника самоутвердитися за рахунок жертви.

            Ситуацію може змінити створення консультативних пунктів для допомоги жертвам насилля, створення кризових центрів, притулків, соціального житла, підвищення рівня правової обізнаності людей і забезпечення їх доступною інформацією, як можна себе захистити від насильства, ставлення до насильства не як до побутової проблеми, а як до  порушення прав людини.

Враховуючи гостроту проблеми насильства, Україна не стоїть осторонь щодо її розв’язання. З 2001 року Україна бере активну участь у  проведенні щорічної всесвітньої акції «16 днів протидії гендерному насильству», яка  розпочинається 25 листопада у Міжнародний день боротьби за ліквідацію насильства щодо жінок, та завершується 10 грудня, у Всесвітній день прав людини.

Доповідь

Генетика і етика - проблеми генної інженерії та клонування вищих організмів і людини

Основна мета медицини, яка визначає напрямок біомедичної теорії та практики - позбавлення людства від страждань. Медична генетика допомагає діагностувати і, таким чином, попереджати безліч генетичних захворювань - порушення метаболізму (фенілкетонурія), хвороб крові (таласемія, серпоподібно-клітинна анемія, гемофілія). Розвиток медико-генетичних методів діагностики і лікування може сприяти запобіганню таких хвороб і полегшення страждань багатьох людей. Проте метою генетичного втручання не повинно бути штучне «вдосконалення» людського роду. Адже завдання медичної генетики - це турбота про конкретних людей, про конкретних сім'ях.  Також лише на основі поваги свободи особи можуть здійснюватися генетична ідентифікація і генетичне тестування (створення «генетичного паспорта»). Адже володіння інформацією про спадкову схильність до тяжких захворювань може стати непосильним душевним тягарем. А крім того, є реальна небезпека зловживання генетичними відомостями, при якому вони можуть послужити різним формам дискримінації.  Технології втручання в репродуктивні функції людини, пов'язані з долями майбутніх поколінь, не можуть здійснюватися без етичного осмислення і законодавчого регулювання. Адже генна терапія статевих клітин є вкрай небезпечною, тому що пов'язана зі зміною геному в ряду поколінь, що може спричинити непередбачувані наслідки у вигляді нових мутацій і дестабілізації рівноваги між людським співтовариством і навколишнім середовищем.  Ідея клонування людини - відтворення самостійного організму з одиничною соматичної клітини, генетично тотожною донору видається абсолютно неприйнятною. Її практична реалізація зруйнує природні основи соціальних відносин, викличе катастрофічне зміна світоглядних установок у бік подальшого знецінення життя кожної окремої людини, створить загрозу людській гідності, унікальності та особистої недоторканності, роблячи спадковість людини беззахисною перед стороннім втручанням. Що ж стосується клонування ізольованих клітин і тканин живих організмів, так само як і використання цілого ряду сучасних молекулярно-генетичних методів, то проти цих технологій не може бути заперечень, оскільки вони не порушують суверенітету людської особистості і корисними у науково-дослідних роботах, медичної та сільськогосподарської практиці.