5. Державне регулювання ринку праці

Ринковий механізм сам по собі не може забезпечити повної, продук­тивної і вільно обраної зайнятості, як цього вимагає Закон України «Про зайнятість населення України». Неорганізований ринок не в змозі своє­часно пристосувати структуру робочої сили до мінливого попиту на неї або забезпечує це з великими соціальними втратами. Цього можна досягти спрямованим впливом на ринковий механізм через сукупність взаємопов'я­заних заходів економічного, правового, організаційного характеру, що доз­воляють змінити ситуацію на ринку праці, забезпечити нормальне його функціонування, зняти або попередити виникнення соціальної напруги.

Чисто конкурентні (засновані на вільній конкуренції) і чисто регу­люючі ринки праці існують тільки в теоретичних моделях. В різних краї­нах реально існують ринки праці, що знаходяться на межі цих двох край­ностей, переходячи з одного стану в інший залежно від діючої економіч­ної системи, а на різних підприємствах - залежно від стилю керівництва (демократичного або авторитарного).

Регулюючий вплив має різний характер: захисний (для окремих груп населення); заохочувальний (для адміністрації, населення); обмежений; директивний; контрольний; організаційний. Об'єктами регулювання виступає поведінка як найманої робочої сили, так і роботодавців.

Цілеспрямоване регулювання процесів на ринку праці вимагає відпо­відних коригувань в законодавчих актах, в інвестиційній, ціновій, фінан­сово-кредитній, соціальній політиці, врахування регіональних особли­востей розвитку суспільного виробництва.

Отже, регулювання ринку праці - це взаємоузгоджена робота уряду, територіальних органів влади, спілки роботодавців і керівників підприємств.

Регулювання ринку праці здійснюється за двома напрямами:

• пасивним, коли об'єктом уваги є робоча сила, яка активно шукає роботу, тобто розроблені заходи спрямовані в основному на безробітних та їх працевлаштування або перепідготовку;

• активним - спрямованим на попередження безробіття, тобто за­ходи мають попереджувальний характер.

Регулююча функція держави здійснюється через:

• законодавство, норми державного, трудового та адміністративно­го права; встановлення рівних можливостей прийняття на роботу, відбо­ру кадрів, їх оцінки;

• соціальний захист незахищених верств населення та звільнених працівників;

• контроль за рівнем безробіття;

• організацію системи підготовки та перепідготовки населення;

• державну програму зайнятості;

• встановлення мінімальної зарплати;

• регулювання тривалості робочого часу;

• забезпечення безпеки здоров'я людей;

• інтеграцію в міжнародний ринок праці і сприяння виїзду робочої сили на роботу за кордон.

Безпосередньо регулювання ринку праці здійснюється Державною службою зайнятості, Міністерством праці України, Міністерством сім'ї та молоді України, міграційними службами. Велике значення в регулю­ванні ситуації на регіональному ринку праці мають місцеві органи уп­равління. Адміністрація області (міста) разом з регіональною службою зайнятості розробляють регіональні програми зайнятості, формують фінансово-кредитний механізм впливу на кількість робочих місць, регу­люють міграційну політику, організовують господарські роботи.

Підвищенню попиту на робочу силу сприяють такі заходи;

• інвестиції в розвиток регіону з урахуванням структурних пріори­тетів;

• розвиток нових форм господарювання і дозвіл на нестандартні форми зайнятості, організація громадських робіт;

• стимулювання розвитку виробництва, власних підприємств;

• субсидіювання зайнятості, особливо молоді, інвалідів, одиноких матерів (робітників з низькою конкурентоспроможністю);

• пільгове кредитування і фінансування створення та модернізації робочих місць, а також підприємств, що сприяють виконанню програми зайнятості, розвиток малого і середнього бізнесу;

• зниження бюджетних витрат і внесків на соціальне страхування тимчасових і частково зайнятих працівників.

Збільшенню пропозиції робочої сили сприяють такі заходи, як:

• розширення можливостей працевлаштування;

• збільшення обсягів професійного навчання, перенавчання і підви­щення кваліфікації персоналу;

• інформування населення про наявні вакантні місця і організація відповідної реклами.

На зменшення пропозиції робочої сили впливає:

• міграційна політика в регіоні;

• скорочення робочого тижня, дозвіл неповної зайнятості;

• збільшен­ня терміну навчання з відривом від виробництва, зростання кількості людей, що навчаються;

• збільшення відпусток жінкам по догляду за дитиною;

• підвищення пенсій, заохочення дострокового виходу на пенсію.

Теоретичною основою державного регулювання ринку праці має бути

певна концепція, що визначає цілі та принципи такого регулювання і водночас враховує взаємозв'язки завдань у сфері зайнятості та інших со­ціальних і економічних цілей, органічно внесена в програму стабілізації й реформування економіки.

Державне регулювання зайнятості, забезпечуючи зміни у її рівні та структурі, повинне, по-перше, створити умови для послідовних пере­міщень трудових ресурсів з урахуванням справжніх розмірів і глибини диспропорції в їх розподілі і, по-друге, покласти в основу цих переміщень критерій економічної доцільності та ефективності господарювання. Та­кий підхід передбачає розроблення конкретних механізмів і важелів дер­жавної системи регулювання ринку праці. В основу заходів щодо дер­жавного регулювання зайнятості населення повинно бути покладено за­охочення економічного зростання, підвищення ефективності виробництва, продуктивності праці, що розглядаються як найважливіші умови підтримки і створення ефективної зайнятості. Надання всебічної допомоги вітчизняному виробнику, підтримка власних інвестицій і залу­чення іноземних є довготерміновими напрямами державного регулюван­ня зайнятості.

Сучасний механізм регулювання ринку праці - це поєднання рин­кового механізму саморегулювання економічних процесів і системи за­ходів державного сприяння зайнятості. При цьому система державного регулювання має передбачати законодавче, нормативно-правове та інформаційне забезпечення політики зайнятості, а також економічні, соціально-політичні й організаційно-адміністративні важелі.