5.Філософія і самосвідомість вченого

У суб'єктивної реальності людини має місце і такі підструктура, як самосвідомість. Вона зорієнтована на аналіз, усвідомлення, цілісну оцінку людиною власних знань, думок, інтересів, ідеалів, мотивів поведінки, дій, моральних властивостей та інших.; з допомогою самосвідомості людина реалізує ставлення до сама собі, здійснює власну самооцінку як мислячого істоти, здатного відчувати. І тут об'єктом пізнання суб'єкт робить себе і свій свідомість. Отже, людина - самооцінююща істота, яке самотужки характеристичного дії окремо не змогла визначити себе і знайти у житті.

Звернення філософів до самосвідомості як особливої сфери суб'єктивного світу починається ще з Сократа, з його максими: "Пізнай себе".

Отже, самосвідомість - важлива умова постійного самовдосконалення людини. Вона міцно пов'язана з рефлексією. Поняття самосвідомості і рефлексії перебувають у певному співвідношенні, яке за принципом доповнюваності. Самосвідомість конкретизується через рефлексію, яка розкриває зміст свідомості, її місце і у суб'єктивної реальності самосвідомості.

 

5.1 Поняття самосвідомості

Свідомість передбачає виділення суб'єктом себе як носія конкретну активну позицію стосовно світу. Це виділення себя, відношення себе, оцінка своїх фізичних можливостей, що є необхідним компонентом будь-якого свідомості, і утворить різні форми тієї специфічної характеристики людини, яка іменується самосвідомістю.

У індивідуальному самопізнані маємо факт роздвоєння свідомості цього окремої людинина объект і суб'єкт.

>Ідеалістична філософія та колективна психологія розглядає це роздвоєння як наявність у свідомості особливої субстанції, чистої суб'єктивності («духу», «>душі»),делающей своїм предметом всю іншу суб'єктивність, т. е.совокупностьвсех мінливих явищ свідомості. Матеріалістична філософія, психологія, фізіологія і психопатологія нагромадили вже великий матеріал для наукового пояснення явища самосвідомості, його генези і психологічного механізму.

 

5.2 Структура і форми самосвідомості

Самосвідомість – динамічний історично розвивається освіту,виступающеена різних рівнях в різних формах.

Першої його формою, яку іноді називають самопочуттям, є елементарне усвідомлення свого тіла, і йоговписанности у світ оточуючих речей і людей. Виявляється, що просте сприйняття предметів як існуючих поза даної людини навіть від її свідомості вже пропонує певний вид самосвідомості.Для того аби побачити той чи інший предмет чимось існуюче об'єктивно, в сам процес сприйняття має бути хіба що «вмонтований» певний механізм, враховуючий місце тіла людини серед інших тіл – як природних, так і соціальних – та, які з тілом людини у відмінність від того, що відбувається в зовнішньому світі. Наступний, вищого рівня самосвідомості пов'язані з усвідомленням себе в якості належить тому чи іншому людському співтовариству, тієї чи іншої соціальної групи. Самий високий рівень розвитку цього процесу – виникнення свідомості «>Я»як особливого освіти, схожого на «я» іншим людям й разом з тим у чомусь унікального і неповторного, що може здійснювати свободні вчинки і терпіти них відповідальність, що із необхідністю пропонує можлтвість контролю за своїми діями та його оцінку. Тут необхідно відмітити такий аспект, як свідомість. Свідомість характеризується

насамперед із тим, якою мірою людина спроможна усвідомлювати суспільні наслідки своєї діяльності. Що більше місце у мотиві діятельності займає розуміння громадського боргу, тим Вище рівень свідомості. Свідомим вважається людина, здатна правильно зрозуміти дійсність і, відповідаючи цим, управляти своїми поступками. Свідомість - невід'ємна, властивість душевно здорової людської особистості. Можливість розуміння наслідків вчинку різко знижена і навіть відсутня повністю в дітей віком, і навіть у душевно хворих. Свідомість суть морально-психологічна характеристика дій особистості, яка основується на людській свідомості та оцінці себе, своїх фізичних можливостей, намірів і цілей.