6.Філософія і наука: загальне та відмінності

Історія філософії починаючи віддавна і по нашого часу насичена боротьбою матеріалізму і ідеалізму, діалектики і метафізики. Поза межами цієї боротьбою філософських поглядів, філософських світоглядів треба бачити зрештою боротьбу реальних суспільних груп – певних класів та соціальних груп. Світогляд – необхідна складова людської свідомості, пізнання. Це не з його елементів у низці багатьох інших, які складне взаємодія. Ведучи мову про світогляді у великому суспільно – історічному масштабі, мають через домінуючі у тому чи іншому етапі історії гранично загальні переконання, принципи пізнання, ідеали й норми життєдіяльності, тобто виділяют спільні риси інтелектуального, емоційного, духовного настрою чи тієї епохи. Однак у реальної буденної дійсності світогляд формується в осознанні конкретних осіб і використовується особистостями і соціальними группами вякості які життя загальних поглядів. І це отже, що,крім типових, сумарних рис, світогляд кожної епохи живе, індивідуальних варіантів.Основне ядро будь-якого світогляду, світогляд у власному смислі, становлять філософські погляди. Головним питанням світогляду є основне питання філософії, тобто запитання про ставлення мислення, свідомості до матерії. Залежно від цього, що вважається первинним –матерія чи усвідомлення, існують дві основні виду світогляду, два основних філософських табори: матеріалістичний і ідеалістичний.. Так було в умовах феодального ладу господарювало релегійно-ідеалістичний світогляд великих землевласників, світських і духовних. На умовах феодально-кріпосницької Росії виникло світогляд революційних демократів Герцена, Бєлінського,Чернишевского,Добролюбова, Некрасова, Салтикова-Щедріна та інших, які виражали революційне стремління пригніченого селянства.

Світогляд має лише теоретичне, пізнавальне, а його мпрактичне значення: висловлюючи загальний погляд поширювати на світ загалом, воно оприділяє відношення людей до світу і є керівництвом для дії. Передове, наукове світогляд, розкриваючи об'єктивні закони природи і суспільства, спрямовує діяльність людей відповідність до прогресивним розвитком нашого суспільства та тим прискорює розвиток суспільства. Предмет філософії як науки змінювався під час історичного поступу. Майже впритул раніше виникнення марксизму філософія виступала як наука наук, включаюча у собі всі позитивні знання світ і заміняюща собою всі науки. Історично це були виправдано слабким розвитком конкретних знань про природу й суспільство. Розвиток конкретних наук положило кінець такій філософії. Диференціація наук, здатність досвідчених наук вскривати справжні зв'язки явищ природи й заміняти фантастичні вимисли старої, особливо ідеалістичної філософії конкретними позитивними значеннями про речі і явищах зробили зайвої філософію як «науку наук», стремляця побудувати всеосяжних систем, у яких окремі науки являются лише підлеглими філософії частинами і ланками. Останньою спробою створення що така системи була філософія Гегеля.

Підстави кожної конкретної науки, своєю чергою, мають досить непросту структуру. Можна виділити по меншою мірою три головних складових блока основ науки: ідеали й норми дослідження, наукову картину світу і філософські основи. Філософські підстави науки поруч із функцією обгрунтування вже добутих знаній виконують також евристичну функцію. Використовувані у цьому філософські ідеї, й принципи можут використовуватися й у обгрунтування отриманих результатів (нових картин реальності нового бачення про методи). Але збіг філософської евристики і філософського обгрунтування перестав бути обов'язковим. Може станеться, що в процесі формування нового бачення дослідник використовує одні філософські ідеї, й принципи, та були розвинені їх уявлення получают другу філософську інтерпретацію, і лише в основі вони ополучають признання і входять у культуру. На першому етапі основний установкою, яка пронизувала разні філософські принципи, застосовувані при обгрунтуванні наукових знання природа, була ідея абсолютної суверенності пізнающого розуму, який, хіба що зі сторони споглядаючи світ, розкриває у явищах природи їхню справжню сутність. На другому етапі можна знайти криза цих установок здійснюється переход до нового типу філософських підстав. Цей період характеризується відмовою від прямолінійного онтологізма і розумінням відносної істинності картини природи, виробленої у тому чи іншому етапі розвитку природознавства. На етапі, становлення якого охоплює епоху становлення сучасної НТР, очевидно, складаються нові структури філософських підстав природознавства.

Вони характеризуються осмиленням історичної змінності як онтологій, а й самих ідеалів і норми наукового пізнання, видення науки у тих соціальних умов її буття й її соціальних наслідків, обгрунтуванням допустимості і потреби включення аксіологічних (ціннісних) чинників при поясненні і описі системних об'єктів в культурі кожної історичної епохи, наука використовує в якості як обгрунтовують структур лише ті ідеї, й принципи. Філософія неявляється рефлексією над наукою. Вона - рефлексія над підставами всієї культури. У його завдання входить аналіз під певним кутом зору не тільки науки, а й інших аспектів людського буття - аналіз сенсу людського життя, обгрунтування бажаного способу життя й т.д. Обговорюючи і вирішуючи ці проблеми, філософія виробляє і ті категоріальні структури, які можна використані в науці.