28. Місце і роль сім’ї у вих-і дітей. Функції сім’ї у вих-і дітей.

Сім'я — невелика соціальна група, до якої входять поєднані шлю­бом чоловік і жінка, їх діти (власні або усиновлені), кровні родичі, інші особи, пов'язані родинними зв'язками з подружжям.

Сім'я є природним середовищем первинної соціаліза­ції дитини, джерелом її матер-ої та емоційної підтрим­ки, засобом збереження і передання культурних цінностей від покоління до покоління. З перших днів появи дитини на світ сім'я покликана готувати її до життя та практ-ої дія-сті, в дом. умовах забезпечити розумну організацію її життя, до­помогти засвоїти позитивний досвід старших поколінь, на­бути власного досвіду поведінки й дія-сті. Оскільки мета вих-ня підростаючого покоління – форм-ня всебічно розвиненої особ-сті, сім'я, як і школа, здійснює моральне, розумове, трудове, естетичне і фізичне вих-я. Ефективність вих-ня дітей у сім'ї залежить від створення в ній належних умов. Головна умова сім-­го вих-ня — міцний фундамент сім'ї, що базується на її непорушному авторитеті, подружній вірності, любові до дітей і відданості обов'язку їх вих-ня, матер-му покликанні жінки, піднесенні ролі батьків у створенні та захисті дом. вогнища, забезпеченні на їх прикла­ді моральної підготовки молоді до подружнього життя. Важливим у сімейному вих-ні є те, наскільки ро­дина живе інтересами всього народу, інтересами держави. Діти прислухаються до розмов батьків, є свідками їхніх вчинків, радіють їхнім успіхам чи співчувають невдачам. Вих-й вплив сім'ї зростає, якщо батьки цікавлять­ся не лише навч-ям, а й позанавч-ою дія-стю своїх дітей. За таких умов інтереси сім'ї збігаються з ін­тересами сусп-тва, формується свідомий громадянин країни. Дієвим чинником сім-го вих-ня є спільна тру­дова дія-сть батьків і дітей. Успіх сім-го вих-ня залежить від орг-ції дом-го побуту, традицій сім-го життя: порядку в сім-му госп-ві. Провідну роль у сім-у вих-ні відіграє мати. Не меншим є й вплив батька хлопчиків. Проте виконати свої виховні функції батько і мати можуть лише за умови, що вони є справжнім авторитетом для дітей. Сімейне вих-ня повноцінне за розумно­го поєднання вих-го впливу першовихователів - бать­ків та багатих на життєвий досвід помічників і порадни­ків — дідусів і бабусь. Саме дідусі й бабусі допомагають вирішити й таку мо­ральну проблему, як вих.-я у дітей чуйного, уважно­го ставлення до людей похилого віку. Вих-я дітей в сім'ї не завжди успішне. Негатив­ний вплив на нього мають об'єктивні (неповна сім'я, по­гані житлові умови, недостатнє матер-не забезпечення) та суб'єктивні (слабкість педаг-ої позиції батьків) чинники. У непов­ній сім'ї процес вих-ня ускладнюється, оскільки ді­ти значну частину часу бездоглядні, неконтрольовані, пе­ребувають на вулиці, нерідко контактують з аморальни­ми людьми. Негативно позначаються на вих-ні дітей і погані житлові умови сім'ї. Родини, які продукують так званих пе­дагогічно занедбаних дітей можна поділити на такі три групи: педаг-чно неспроможні, пе­даг-чно пасивні та антипедагогічні. 1гр. -сім'ї, в яких батьки намагаються виявити певну активність у вих-і дітей, проте роблять це невміло. їх виховний вплив непослідовний, педаг-чно необгрунтований. 2. -сім'ї, які не виявляють особливої активності у вих-і дітей, тобто педаг-чно пасивні. Во­ни з об'єктивних (хвороба, зайнятість, часта відсутність) або суб'єктивних (відсутність єдиної точки зору на вих-я, розлад між батьками, часті конфлікти та ін.) при­чин не можуть належним чином виховувати дітей. 3.сім'ї, що характ-ся антипеда­гог-ми, аморальними умовами вих-я дітей. У та­ких сім'ях панує дух неповаги до правил моралі та вимог законів. ще один тип сімей, що по­требують особливої уваги з боку школи, -сім'ї, в яких батьки займаються бізнесом. Вони забезпечують дитину всім, про що тільки вона може мріяти. Однак на вих-я їм бракує часу, тому вони передоручають цю справу гу­вернанткам. Для них у сім'ї не існує слова «не можна», тому вони ігнорують і шкільну дисципліну. Батьки ж трактують її як посяган­ня на свободу їх дитини. У межах сїмї форм-ся система стосунків між старшими та молод­шими, батьками і дітьми, що визначає психологічний клімат в сім'ї. Тут форм-ся світогляд дитини, став­лення до навк-го світу. Спільне ведення дом-го госп-ва впливає на рівень матер-ї забез­печеності, можливості самореалізації особ-сті, її сма­ки, уподобання, ціннісні орієнтації, культуру. У сім'ї дитина набуває вмінь і навичок в різних сферах сусп-го життя, насамперед, навичок людського спілкуван­ня. Поступово в неї форм-ся досвід сім-го життя, ставлення до родини.

Сучасні сім'ї різноманітні, і від того, в якій саме живе дитина, залежить, яким змістом наповнюється процес фор­мування її особистості. Умовно сім'ї поділяють на благо­получні та неблагополучні. Благополучна сім'я — сім'я з високим рівнем внутрісімейної мо­ральності, духовності, координації та кооперації, взаємної підтрим­ки та взаємодопомоги, з рац-ми способами вирішення сі­мейних проблем. Неблагополучна сім'я — сім'я, яка через об'єктивні або суб'єктив­ні причини втратила свої виховні можливості, внаслідок чого в ній виникають несприятливі умови для вих.-я дитини.

29. Принципи сумісної роботи педагогів і батьків.( Система взаємодії сім'ї та школи у вих-і учнівської молоді: мета, напрямки, зміст, форми і методи.

Успішна вих-на робота з дітьми неможлива без по­стійного співробітництва школи і сім'ї, метою якого є узгодження, координування вих-их впливів. З цією ме­тою педагоги використовують такі форми і методи роботи з батьками учнів, як відвідування їх удома, запрошення їх до школи, дні відкритих дверей у школі, класні бать-кі збори та ін.

Відвідування батьків удома. Допомагає встановити зв'язок з усією сім'єю, з'ясувати її загальну та пед-ну культуру, умови життя учня, його місце в сім'ї і ставлення до нього старших, ознайомитися з досвідом бать-го вих-ня, дати поради і домовитися про єдині вимоги до школяра. Деякі вчителі помилково вважають, що відвідувати потрібно лише родини, діти з яких створюють певні проблеми у школі. Безумовно, з батьками таких учнів слід встановити тісний контакт, проте відвідувати бажано сім'ї всіх учнів.Успіх відвідування сім'ї залежить не лише від сумлін­ної підготовки, а й від поведінки вчителя. З перших хвилин зустрічі з батьками необхідно створити атмосферу довір'я і доброзичливості. В сім'ях, які не мають систематичного зв'язку зі школою, візит учителя розглядають як сигнал бі­ди, батьки насторожуються, готуються до захисту дитини. Тому, завітавши в сім'ю, слід одразу «зняти» настороже­ність батьків. Бесіду про дітей починають з позитивних ха­рактеристик їх поведінки, поступово переходячи до обгово­рення негативного у поведінці учня. Свої судження педагог має висловлювати спокійно, тактовно, наводячи незапереч­ні докази і уважно слухаючи пояснення батьків.

Запрошення батьків до школи. За необхідності вчи­тель запрошує батьків окремих учнів до школи на розмо­ву, під час якої дуже важливо дотримуватися педаг-чно­го такту, створити атмосферу доброзичливості. Щоб ви­кликати батьків на відвертість, треба розмовляти з ними про учня наодинці, переконати їх в конфіденційності роз­мови. Така бесіда буде корисна і для вчителя, і для бать­ків. Педагог відповідає на запитання батьків, висловлює їм свої вимоги. Батьки отримують корисні поради і допо­могу від педагога, переконуються в його уважному став­ленні до них, турботі про їхню дитину. У такій розмові пе­дагог має бути особливо тактовним, пам'ятаючи, що над­мірне акцентування на недоліках учня викликає в батьків насторогу, неприязнь, навіть якщо вони відчувають, що він має рацію.

День відкритих дверей у школі. Цей вид роботи потре­бує єдності школи, батьків, учнів, сприяє згуртуванню шкільного колективу. Цього дня у школі проводять бать­ківські збори, лекції, консультації, екскурсії по школі, ор­ганізовують виставки, вечори, читацькі конференції. В од­них школах день відкритих дверей для батьків проводять щосеместру, в інших- щомісяця. Роботу з його підготов­ки очолює бать-ий комітет і комісія з питань пед-ої пропаганди. Його доцільно починати з лекції, допо­віді, конференції, в яких задіяні всі батьки. Відтак вони працюють диференційовано. Хоч би якою була програма, батьки повинні отримати вичерпні відомості про своїх ді­тей і поговорити з директором, його заступниками, учите­лями, кл. кер-ми, шкільним лікарем, органа­ми дитячого самоврядування.

Класні батьківські збори. Є важливим колективним видом роботи кл. кер-ка з батьками учнів. їх про­водять 1-2 рази на семестр. Такі збори сприяють форм-ню громадської думки батьків, об'єднанню їх в єдиний колектив.

Тематика зборів визначається загальними завд-ми вих-ня, умовами навч-но-вих-ої роботи в класі, рівнем загальної культури та пед-го кругозору батьків. Збори можуть відбуватися у формі лекцій або до­повідей кл-х кер-ів, виступів батьків, обміну дос­відом вих-ої роботи із залученням учнів, показом їхніх кл-х робіт і художньої самодіяльності, демонструван­ням кінофільмів.

Учитель ще до зборів повинен поговорити з окремими батьками, звернути їхню увагу на виставку дитячих робіт, стенди з літературою, спеціально випущену стінгазету. До­повідь або виступ вчителя слід виголошувати вільно.

Подібну підготовчу роботу проводять і перед загальношкільними бать-ми зборами, на яких обговорю­ють питання, що стосуються всіх батьків: про підсумки навч-но-вих-ої роботи з учнями за півріччя або на­вч-ий рік, про літній відпочинок школярів тощо. Глибшому пізнанню методики сім-го вих-ня сприяють тем-ні вечори і вечори запитань та відпові­дей, на які запрошують працівників правоохоронних органів, лікарів та ін. фахівців, причетних до проблем ви­х-ня підростаючого покоління. Для пед-ої пропаганди серед батьків використо­вують також диспут. Він найприйнятніший за умови, що в класі або в школі сформувався дружний бать-ий колектив і кожен може відверто висловитися стосовно обго­ворюваної проблеми. Для пропагування пед-их знань практикують конференції, на яких батьки обмінюються досвідом сім-го вих-ня з певної проблеми.Відповідну роль у педагогічному навчанні батьків ві­діграє їх самоосвіта -читання науково-популярної літе­ратури з питань сім-ої педагогіки, тематичні радіо- і телепередачі.

30.  Поняття про дидактику: суть, функції, зв’язок з ін. предметами, завд-ня.

 Д – це розділ П, що вивчає теорію освіти і навч-ня, розкриває закономірності учіння школярів і викладацької дія-сті вчителя. Визначає суть, принципи, зміст, форми, методи навч-го процесу. Д своєю основою має народну Д.- погляди народу щодо навч-ня та освіти, висловленні художньо-афористичній формі (прислів’я, приказки, загадки, казки) (“Пташка красна своїм пір’ям, а людина – діянням”). Темін Д. ввів нім-й педагог Вольфганг Ратке. Перша книга з Д – “Велика Д” – Коменський (1632). Д. відповідає на питання:чого навчати? (зміст освіти), як навчати? (принципи і методи навч-ня), як вчитися? (методи і прийоми сам-ої творчої діяльності. Предметом Д – є загальні закономірності (об’єктивно існуючі стійкі зв’язки між предметами і явищами, що характеризують їх розвиток і принципи навч-ня (основні вимоги до діяльності) Основні закономірності (процес навч-ня залежить від: потреб сусп-ва і умов життя, завдань, змісту навч-ня єдності дій його учасників, від уміння враховувати індивідуальні, статеві, вікові особливості учнів). Принципи (цілеспрямованості, народності, гуманізації, демократизації, природовідповідності, зв’язок навч-ня і вих-ня, безперервності пед-го процесу, послідовності, систематичність, варіативність, диференціації та індивідуалізації свідомості, інтегративності, міцності знань.) Завд-ня – вивчення закономірностей процесу навч-ня, принципів, здійснення диференціації і інтеграції в процесі навч-ня, виявлення найбільш ефективних форм, методів, засобів навч-ня, технологій, систем навч-ня, змісту освіти, вироблення державних стандартів освіти, комп’ютеризації освіти. 

Д. зв’язана з ін. науками: філософією, яка є методологічною основою для організації наукових пошуків і теор-их узагальнень практики навч-ня. Вона допомагає визначити перспективу вивчення універ-их зв’язків дид-их явищ, вимагає аналізувати навч-ня як процесуальне явище, як процес неперервного розвитку, виявляти весь спектр суперечностей між діяльностями викладання й учіння та ін.; Пед-ою псих-єю - вивчає питання розвитку особ-сті в процесі навч-ня, особливості її сприймання, пам’яті, мислення, волі, емоцій, шляхів формування мотиваційної сфери та ін.; теорією вих-ня -  забезпечується єдністю процесів навч-ня і вих-ня, можливістю використовувати загальні закономірності, принципи, методи і форми вих-ня для ефективного оволодіння учнями знаннями, уміннями і навичками. Фізіологія -допомагає д-і втручатися в процеси формування особистості, враховувати фізіологічні і гігієнічні фактори для орг-ції навч-ня, можливі дидактичні витрати і перевантаження. з соціологією, естетикою, етикою, соціологією, кібернетикою, теорією систем.

31. Основні категорії дидактики

Основними категоріями дидактики є: навч-я, осві­та, викладання, учіння, знання, уміння, навички, зако­номірності, принципи, форми, методи навч-я.

Навчання -пр-с взаємодії вчителя та учня, в рез-ті якого учень засвоює знання, набуває вмінь і навичок. Учитель може навчати учнів безпосередньо або опосе­редковано - через систему завдань. Метою навч-я є свідоме засвоєння учнями знань з основ наук, набуття пев­них навичок і вмінь, всебічний розвиток на цій основі їх пізн-их сил і здібностей.

Освіта -пр-с засвоєння систематизованих знань і форм-ня на їх основі світогляду, розвитку пізн-их сил (мислення, уяви, пам'яті тощо) та рез-т цього процесу -досягнення пев­ного рівня освіченості. Залежно від мети, особливостей підготовки учнів розріз­няють загальну, політехнічну й професійну освіту. Загальна освіта є сукупністю основ науки про природу, сусп-во, мистецтво, а також відповідних умінь і навичок, необхідних кожній людині незалежно від професії. Політехнічна осві­та - сукупність знань про головні галузі виробництва й набуття загально технічних умінь, необх-их для участі в продуктивній праці. її здобувають у процесі вивч-я пред­метів політехнічного циклу: математики, фізики, хімії, біо­логії, географії, а також ін. предметів -історії, основ держави і права, літ-ри, тр. навч-я. Професій­на освіта є сукупністю знань, пр-их умінь і навичок, необхідних для певної галузі труд-ї дія-ті. Вона забез­печує глибоке вивч-я наукових основ з обраного виду пра­ці, формування спец-х практ-х умінь та навичок, вих-я майбутніх фахівців. Внаслідок професійного навчання особа набуває певну спеціальність і кваліфікацію.

Викладання — орг-ія та управління вчителем пізн-ої діяльності учнів, в результаті чого відбувається розвиток і вих-я школярів. Полягає у формулюванні перед учнями пізн-го завд-я, повідомленні нових знань, управлінні їх засво­єнням, закріпленням та використанням, у перевірці якості ЗУН. Учіння- власна навч-на діяльність учня. Учіння є процесом пізн-ої діяльності учнів, за­вдяки якій вони засвоюють системні знання, здобувають індив-ий досвід пізнання, вміння самостійно ними оперувати, застосовувати навички й уміння, розвиваючи свій навик спілкування з учителем і учнями в класному і загальношк-му колективах. Знання — факти, відомості, наукові теорії, закони, поняття, систем­но закріплені у свідомості людини. поділяються на теоре­тичні -(поняття, системи понять, теорії, гіпотези, закони і методи науки) і фактичні- одиничні по­няття (знаки, цифри, букви, назви, події). Уміння - здатність свідомо діяти на основі засвоєних знань. Передбачають використання набутих знань. Формуван­ня їх складним процесом аналітично-синтетичної діяль­ності, яке проходить кілька стадій: усвідомлення, оволо­діння, реалізація. Навички -автоматизовані, звичні, безпомилково виконувані дії (доведені до автоматизму уміння). Уміння і навички можуть бути теоретичними (в їх основі - правила оперування поняттями, вони є резуль­татом аналізу-синтезу) і практичними (дії, що регулю­ються за допомогою формул, моделей).

32. Народна дидактика. Актуальні завдання дидактики.

Це складова частина укр-ої етнопедагогіки, яка об’єднує в собі пед-ні знання й досвід укр-го народу в галузі навч-ня – погляди народу на освіту, на її мету й завд-ня сукупність вироблених і застосовуваних засобів вих-ня. Принципи народної дидактики, ті ж, що й у науковій пед-ці – індив-ий підхід до дитини, гуманізм, систематичність, наступність, послідовність, доступність, зв’язок з практикою, єдність навч-ня і вих-ня. Джерела здобуття знань у народі сьогодні – спостереження природи, навколишнього світу, спілкування з досвідченими та освіченими людьми, школа, книги, преса, інші засоби масової інформації – радіо, телебачення тощо. Народ завжди високо цінував знання, розуміючи їх як складову частину нац-ої духовності.

Завд-ня д. зазначенні в державних документах, що стосуються освіти, а саме: ЗУ «Про освіту», ЗУ «Про загальну середню освіту», Державний стандарт загальної освіти, Нац-на стратегія розвитку освіти на період до 2021 р., Галузева концепція розвитку неперервної педагогічної освіти. Д. має ключові завд-ня, тобто ті, які склалися історично:-визначення суті навч-го процесу;-розкриття змісту освіти;- розробка методики орг-ії навч-го процесу (методи, прийоми, засоби форми навч-ня). Д. має актуальні зав-ня - це ті завд-ня, що стоять перед д-ю в сучасному сусп-ві:- розробка змісту загальної і проф-ої освіти різних навч-но-вих-их закладів з урахуванням особливостей соціально-економ-го розвитку У;- забезпечення наукових передумов організації навч-но-вих-го процесу в навч-их закладах нового типу (гімназіях, ліцеях);- дослідження особливостей навч-ня обдарованих дітей;- обґрунтування наукових засад подальшого розвитку і підвищення пізнавальної самостійності та активності учнів у навч-му процесі;- поглиблення досліджень, спрямованих на інтенсифікацію навч-го процесу;- обґрунтування шляхів інтеграції навч-их дисциплін;- дослідження питань оптимізації навч-го процесу на основі комп’ютеризації,використання технічних засобів навч-ня;- побудова змісту і процесу навч-ня на основі гуманізації;- побудова змісту освіти на основі нац-ої культури (мови, історії, літератури);- пошуки нових ефективних форм організації навч-ня на засадах демократизму і гуманізму. Завд-ям розвитку неперервної пед-ої освіти є:– вдосконалення змісту освіти і орг-ції навч-но-вих-го процесу з метою розвитку пед-ої майстерності вчителя як системи його пед-их компетентностей.Пед-на компетентність-це єдність його теоретичної та практичної готовності до здійснення пед-ої діяльності

33. Сутність навчання, його методологічна основа, рушійні сили процесу навчання.

Пр-с навч-ня – цілеспрямований пр-с взаємодії вчителя і учнів, в ході якого учні здобувають освіту, вих-ня, розвиток. Цей процес двосторонній: діяльність вчителя –викладання (постановка перед учнями пізнавального завд-ня, повідомлення нових знань, орг-ії спостережень, лаб-их і пр-их занять, керівництво роботою учнів із сам-го засвоєння знань, у перевірці якості ЗУН) та діяльністі учня – учіння (процес засвоєння учнями знань, ово­лодіння вміннями і навичками). Пр-с навч-ня формують взаємопов'язані компо­ненти: цільовий (постановка конкретної мети вивч-ня навч-го мат-лу на уроці, вивчення навч-ої дис­ципліни та освітньої мети навч-но-вих-го закладу певного типу); стимулююче-мотиваційний (створення умов, які спонукають учнів до активної навч-но-пізн-ої ді-сті, формують у них позитивну мотивацію цієї дія-ті); змістовий (опт-ий підбір предметів навч-го плану, змістовність навч-их програм і підручників, продуманість змісту кожного навч-го заняття); операційно-дієвий (добір прийомів, методів і ор­г-их форм навч-ня, опт-не поєднання фронтальної, групової та інд-ої роботи щодо за­своєння учнями змісту навч-го мат-лу, вироблен­ня в них відповідних У та Н); контрольно-регу­люючий (контроль за засвоєнням учнями знань, набуттям У і Н, внесення необхідних коректив до змісту і методики навч-ня з метою підвищення ефективності пр-су навч-ня); оцінно-результативний (виявлення рівня ЗУН кожного учня, причин неуспішно­сті в кожному конкретному випадку і відповідна робота щодо їх усунення).

В основі процесу навч-ня – пізнання наукових істин. Пізнання — процес цілеспрямованого відображення об'єктивної реальності у свідомості людей. Його можна розглядати як різновид пізн-го процесу. Пр-с наукового пізнання і навч-я мають такі спец-і ознаки: 1) у обох процесах має місце спостереження, мислення, пр-на діяльність 2) наявність суперечностей, які є джерелом їх розвитку 3) має місце перехід кількісних змін у якісні, накопичення окремих фактів веде до узагальнення 4) діє діалектний закон заперечення заперечень (наукові іспити, поглиблення розширення на основі нових знань) 5) обов’язковий зв’язок теорії з практикою. Відмінності: 1) в процесі наукового пізнання істина розкривається об’єктивно, а в навчанні – суб’єктивно 2) в І – повільно, в ІІ – швидко 3) в І – немає вчителя. Руш-ми силами навч-го процесу є такі його су­перечності: між зростаючими вимогами сусп-ва до процесу навч-ня і загальним станом цього процесу, який потребує постійного вдосконалення; між досягнутим учня­ми рівнем ЗУ та Н і ЗУН, необх-ми для розв'язання поставлених пе­ред ними нових завдань; між фронтальним викладом мат-лу й індивідуальним характером його засвоєння; між розумінням мат-лу вчителем і учнями; між теор-ми знаннями й уміннями використовувати їх на практи­ці та ін. Мистецтво вчителя полягає у з'ясуванні й викорис­танні цих суперечностей для активізації пізнавальної ді­яльності учнів. Коли завд-ня будуть попадати  в зону найближчого розвитку, коли завд-ня будуть досить важкими, такими, що учні відчують, що для їх розв’язання навного рівня знань і умінь не досить, коли у них з’явиться необхідність поповнити ці знання за доп-ю вчителя, тоді суперечність стане рушійною силою.

34. Функції та мотиви навч-я. Типи навч-я, їх хар-ка.

Навч-я -одна із складових пед-го процессу-виконує ф-ії.

Освітня -передбачає озброєння учнів певною с-мою знань, навичок і вмінь.Вих-на - спрямована на забезпечення єдності навч-но-вих-го процесу, на його гуманізацію, сприяє форм-ню основних рис громадя­нина Укр-ої держави. Розвиткова- духовний, психічий й фізичний розвиток учня. У процесі вивчення різноманітних навч-х предметів відбувається цілеспрямований розвиток духовних і псих-их здібностей учнів, а практичні заняття забезпечують розвиток фізичних сил. Самовдосконалення має забезпечити постійну самоосвіту учнів, самовихов-ня, систематичне формування навичок і вмінь учіння, а також мотивацію навчально пізнавальної та майбутньої проф-ї діяльності. Реалізація цих 4-х ф-ій є підтверджен­ням однієї з основних закономірностей пед-го про­цесу — єдності навч-ня, вих-ня, розвитку й самовдос­коналення.

Мотиви нав­ч-ої діяльності учнів:1. Безпосередньо-спонукальні - основані на емоційних проявах особ-сті, на позитивних чи негативних емоціях яскравість, новизна, цікавість, зовнішньо привабливі атрибути; цікаве викладання, привабливість особистості вчителя; бажання отримати похвалу, нагороду, боязнь одержати негативну оцінку, покарання, страх перед учителем, батьками, небажання бути об'єктом обговорення в класі.

2. Перспективно-спонукальні - ґрунтуються на розумінні значущості знання взагалі; навч-го предмета зокрема: усвідомлення світоглядного, соціального, практично прикладного значення предмета, тих чи інших конкретних знань і вмінь; зв'язок навч-го предмета з майбутнім самостійним життям.

3. Інтелектуально-спонукальні мотиви базуються на одержанні задоволення від самого процесу пізнання; інтерес до знань, допитливість, намагання розширити свій культурний рівень, оволодіти певними уміннями і навичками, захопленість самим процесом вирішення навчально-пізнавальних задач. Типи навчання У середні віки склався Догматичний тип навч-ня хар-ся такими особливостями: учитель повідомляє учням певний обсяг знань у готовому вигляді без пояснень; учні завчають (зазубрюють) знання без усвідомлення й розуміння і механічно відтворюють завчене; від учнів не вимагається застосування знань на практиці. Цей тип н-я сприяє розвитку мех-ої пам'яті, але не створює умов для розвитку інтел-них потенцій особ-сті і не забезпечує підготовку людини до практ-ї дія-сті на основі набутих знань. На зміну догматичному н-ю прийшов Пояснювально - ілюстративний тип хар-ся такими особливостями: вчитель повідомляє учням певну суму знань, пояснюючи сутність явищ, процесів, законів, правил з використанням ілюстративного матеріалу; учні мають свідомо засвоїти пропонований обсяг знань, відтворити його на рівні глибокого розуміння й ефективно використовувати набуті знання на практиці в конкретних життєвих ситуаціях. Цей тип н-я впродовж останніх двох століть переважає на всіх рівнях навч-ої діяльності. Він певною мірою сприяв рац-му підходу до оволодіння значним обсягом усталених знань, розвитку логічного мислення та оперативної пам'яті. Разом з тим таке навч-я не сприяє залученню учнів до активної сам-ої дія-сті і розвитку їхніх інтелектуальних можливостей, оволодінню методами сам-ї пізнавальної дія-сті. Унаслідок пошуку виду навч-ня, який дозволив би нав­чати критичного, продуктивного мислення з'являється проблемне навч-ня –хар-ся особливостями: вчитель створює певну проблемну ситуацію, допомагає учням виокремити пізнавальну задачу й прийняти її, спрямовує їх на розв'язання означеної задачі; учні самостійно оволодівають необх-ми знаннями й уміннями, які є передумовою успішної пізн-ої дія-сті; вчитель пропонує широкий спектр застосування набутих ЗУНна практиці. Включення учнів у систему проб-го навч-я сприяє створенню опт-их умов для інтелект-го розвитку школярів, оволодінню ними і методами пізн-ої дія-сті, форм-ю пізнавальних мотивів навч-я, соціально-псих-чної підготовки особ-сті до пр-ї дія-сті. Проблемна ситуація виникає тоді, коли перед учнями (у разі скерованої дії вчителя) постають пізнавальні чи пр-ні завд-я і вони відчувають, що рівень їхніх ЗУН недостатній для розв'язання цих завдань. Це спричиняє виникнення відчуття певних псих-чних утруднень. Уміло організована проблемна ситуація — головний чинник стимулювання активної розумової дія-сті учнів. «+» такого н-ня - учні залучаються до активної інтелектуальної чи прак-ої діяльності, переживаючи при цьому сильні позитивні емоції (інтерес, задоволення, радість); виховуються навички творчого засвоєння ї застосування знань і вміння вирішувати навч-ні проблеми; форм-ся і нагромаджується досвід творчої діяльності. Програмоване нав-ня є особливим видом сам-го здобування знань. Учіння здійснюється як чітко керований процес, бо матеріал, що вивчається, розбивається на дрібні, легко засвоювані дози. Дози пропонуються для засвоєння послідовно. Після вивчення кожної дози наступає перевірка засвоєння. Якщо доза засвоєна - переходять до наступної. Управління навч-ям здійснюється за допомогою команд з боку вчителя з використанням спец-их засобів: програмованих навч-их посібників різного виду, нав­ч-их машин (інформаційних, екзаменаторів, репетиторів, тренажерів), комп'ютерів. Головну роль у пр-му навч-ні відіграє нав­ч-на програма - послідовність кроків, кожен з яких є мікроетапом в оволодінні знаннями або вміннями. Мікроетап складається з 3х частин: порції навч-го матеріалу, контр-го завд-ня і вказівки щодо повторення попереднього або переходу до наступного кроку програми. «+» цього виду навч-ня - високі результати нав­ч-ня, бо дрібні дози засвоюються безпомилково; одержання повної і постійної інф-ії про ступінь і якість засвоєння навч-ої програми; кожен учень працює в зручному для нього режимі; за рахунок економії часу на процесі передання інформації учитель має змогу збільшити час постійного контролю за процесом і результатом її засвоєння. «-» - є дефіцит спілкування і емоцій у навч-ні; не кожний навч-ий матеріал піддається програмуванню; труднощами матер-го хар-ру: забезпечити процес навч-ня у всіх школах спец-ми програмованими посібниками, збірниками вправ і задач, контр-их зав-дань тестового типу та ін. Модульне (блочно-модульне) навч-ня виникло на основі ідей і принципів прогр-го навч-ня. Воно передбачає таку організацію процесу навч-ня, за якої учитель і учні працюють з навч-ою інф-єю, згрупованою у модулі. Кожен модуль є завершеним і відносно самостійним. Сукупність модулів складає єдине ціле при розкритті навч-ої теми чи всієї навч-ої дисципліни. Зокрема, цільовий модуль створює перше уявлення про нові об'єкти, явища, події. Інформаційний модуль представляє собою систему необхідної інформації у вигляді розділів, параграфів книги, комп'ютерної програми. Операційний модуль включає весь перелік практичних завдань, вправ і питань для сам-го практ-го впровадження одержаної інф-ії. Модуль перевірки результатів засвоєння нової навч-ої інформації представлений системою питань для заліку, екзамену, тестів і творчих завдань, упорядкованих у посібнику. Учні дотримуються вказівок і навчаються самостійно.

35. Викладання як діяльність учителя. Структура діяльності вчителя в навч-му процесі

Учитель є насамперед організатором і керівником пізн-ої дія-сті учнів, створює умови, за яких вони можуть найраціональніше і найпродуктивніше вчитися. Контролюючи нав­ч-я, він повинен бути готовий допомогти учням, коли в них виникають труднощі. Водночас учитель є вихователем, дбає про розум-й, фіз-й, духовний розвиток учнів. Щоб повноцінно здійснювати процес викл-я, вчи­тель має усвідомлювати загальну мету освіти і місце свого предмета в її реалізації. Оскільки загальною метою вих-ня є форм-я всебічно і гармонійно розвиненої осо­б-сті, він визначає загальну освітню, виховну і розв-чу мету свого предмета і кожного уроку. Учитель повинен глибоко знати предмет на сучасному науковому рівні. Як зауважував А. Макаренко, учні виба­чать своїм учителям і суворість, і сухість, і навіть прискіп­ливість, проте не вибачать поганого знання своєї справи. Здійснення міжпредметних зв'язків у процесі навч-ня потребує від учителя певних знань із суміжних дисцип­лін. Адже недостатньо мати знання зі свого предмета, треба вміти зробити їх надбанням учнів. Оскільки у процесі навч-я реалізуються його виховна і розвиваюча функції, вчитель повинен мати добру психолого-пед-ну підготовку, знати методику орг-ії вих-ї роботи. Міцні знання з методики, псих-ї та педаг-ки є ос­новою розвитку пед-ої майстерності. Для успішного викл-я вчитель повинен добре зна­ти особливості учнів, що є запорукою управління їх пізн-ою діяльністю (учитель може правильно обрати тон і стиль спілкування з учнями, управляти увагою, як своєю, так і вихованців, обирати потрібний темп наво-пізн-ої діяльності тощо). Діяльність учителя в процесі викл-я охоплює: а) пла­нування (тематичне й поурочне) дія-сті; б) орг-ію навч-ої роботи, діяльності, стимулювання активності учнів; в) здійснення поточного контролю за навч-им про­цесом, його регулювання, коригування; г) аналізу результатів своєї дія-сті. Його дія-сть у навч-о-вих-му процесі залежить від пед-го такту і пед-ої тактики, які мали б узгоджуватися за такими рекомендаціями: 1. Бережіть благородне звання вчителя. Пам'ятайте, що особ-сть учня вих-ся особистістю його настав­ників. 2. Поважайте людину в своїх учнях, оберігайте і розви­вайте їхню гідність. Бережіть і свою гідність. 3. Не підкреслюйте без особливих потреб своєї зверх­ності над учнями. Розумна дистанція у ваших взаєминах з учнями необхідна, але вчитель не повинен відгороджува­тися від своїх вихованців. 4. Змінюйте свою техніку у взаєминах з учнями згідно з їхнім віком, їх духовним ростом. Збагачуйте її новими підходами. 5. Використовуйте увесь діапазон пед-ої стимуля­ції, але будьте щедрими на похвали і скупими на покарання. 6. Навчіться володіти своїм голосом, інтонувати своє мовлення, уникайте крику, вереску, бо вони свідчать не про силу, а про безсилля. 7. Уникайте рішень, у доцільності яких ви не впевнені, не приймайте рішень у стані роздратування, вдавайтеся до методу відстрочування, що дасть вам змогу розумно розпо­рядитися своїм правом, а учням розумно підкоритися йому. 8. Уміння контактувати з учнями -набувне, як і інші педаг-чні вміння. 9. Поважайте індивідуальність учня, бажання утвер­дитись у класі, мати кращий статус. Успіх окрилює люди­ну, неуспіх пригнічує. Шукайте привід похвалити учня, яким би педагогічно занедбаним він не був. 10. Контакт з класом значною мірою залежить від кон­тактів з окремими учнями. Якщо ви будете тактовні, не­ нав'язливі, уникатимете прямолінійних повчань, зблизитесь з учнем, це означатиме, що ви певною мірою збли­зилися з усім класом. 11. Несіть батькам учнів радість. Чим більше ви скар­житиметеся батькам на їхніх дітей, тим більше батьки за­хищатимуть їх або вживатимуть заходів, які будуть перешкоджати вашим взаєминам з учнями. 12.Покажіть учням усе краще, що є у вас (свої здібнос­ті, уміння, ерудицію, звички тощо), нічого не приховуючи, але й нічого не підкреслюйте. Навіть талант більше приваблює учнів, якщо він скромний. 13. Бережіть довір'я своїх учнів. Втрата довір'я одного учня пов'язана з ризиком втрати довір'я класу.

Усе це свідчить, що для педагога важливі не тільки знан­ня, а й особистісні якості, уміння вибудовувати довірливі, взаємовимогливі, взаємодоброзичливі стосунки з учнями.

36. Принципи навчання.

Пр-пи навч-я (дидактичні пр-пи) — певна система ос­новних дид-их вимог до навч-ня, дотримання яких забезпе­чує його ефективність.

Вперше в історії пед-ої думки систему дид-их пр-ів розробив Коменський (свідомості, наочності, наступності, послідовності, міцності засвоєння знань), далі Руссо, Песталоцці, Ушинський (систематичність, доступність, посильність, наочність, свідомість, активність, міцність). В наш час: 1) П-п вих-го навч-ня. (Вимагає поряд із засвоєнням учнями ЗУН, форм-я в них у процесі навч-ня світогляду ставлень, поглядів, звичок, здібностей та інтересів. Реалізується через: зміст навч-го мат-лу, орг-ію навч-го процесу, форми і методи; взаємодію учнів між собою та вчителем). 2) П-п розви-го навч-ня (Вимагає створення опт-их умов для всебічного гарм-го розв-ку особ-сті учня. Реалізується змістом освіти, форм-ям інтелектуальних умінь, використання відповідних мет-ів навч-ня). 3) П-п науковості (Включає в зміст освіти науково-достовірних знань, які відповідають сучасному рівню розвитку науки та віковим особливостям школярів. Реаліз-ся при складанні навч-их програм і підручників). 4) П-п доступності (Вибирати зміст і методи навч-ня враховуючи вікові особливості учнів та рівень їх навч-их можл-ей). Ви­являється в компенсуванні складнощів змісту навч-го мат-лу майстерним його викладанням учителем або вдалою подачею автором підручника. Чим складнішим є матеріал, тим простіше, дохідливіше слід його подавати 5) П-п зв'язку навч-ня з життям, теорії з практикою (Розуміння учнями значення теор-их положень для розв'язання пр-их завдань, розкриття їх виявів у навк-му сер-щі). 6) П-п наочності. Передбачає навч-ня на основі жи­вого сприймання конкретних предметів і явищ дійсності або їх зображень (Поєднання слова й наочності допомагає осмислювати спостережуване). 7) П-п систематичності, системності, послідовності, наступності. (Вимога засвоєння учнями знань у системі, яка б відображала у цілісному вигляді ті предмети і явища, які вивчаються, з усіма їх зв'язками. Послідовність н-ня – побудова його у стрункій логічній послідовності, щоб нові знання спиралися на раніше засвоєні, а ті в свою чергу були фундаментом для наступних знань – наступність.) У школі дося­гається послідовним викладом навч-го мат-лу, ви­діленням основного, логічним переходом від засвоєння по­переднього до нового мат-лу. 8) П-п цілеспрямованості і мотивації (визначення загальної мети, яка задається сусп-ом і навч-ми прог-ми, конкретних цілей, які визначає вчитель на кожному етапі навч-ня. Мотивація – форм-я в учнів мотивів обов'язку та відповідальності у навч-і, пізн-их інтересів школяра). 9)П-п активності і самостійності (Створення умов для вияву творчої активності і пізн-ої сам-ті у процесі засвоєння знань). Пе­редбачає широке використання у навч-ні пробл-их ме­т-ів, задіяння всіх псих-их процесів, які сприяють ак­тивізації пізнання. 10)П-п свідомості і міцності засвоєння ЗУН (Забезпечення учням умов для глибокого осмислення наукових фактів і узагальнень, способів виконання дій, довгого збереження у пам'яті, відтворення у потрібний момент). прийоми реалізації: повторення, закріп­лення і застосування ЗУН. 11)П-п індивідуального підходу. врахування рівня розумового розвитку, знань та умінь, працездатності, пізн-ої та практ-ої самостійності учнів, їх особливостей пізн-их інтересів, вольового розвитку учнів, їх ставлення до навч-ня. 12)П-п оптимізації (Із ряду можливих варіантів навч-го процесу вибрати такий, який за даних умов забезпечить макс-но можливу ефективність розв'язання завдань освіти, вих-ня і розвитку учнів при рац-их затратах часу і зусиль учителя і учнів.) П-п емоційності навч-ня. Реалізується через жвавий, образний виклад матеріалу, мову учителя, його ставлення до учнів, зовнішній вигляд, використання ці­кавих прикладів, застосування наочності і технічних за­собів навч-я, створення в учнів почуття виконаного обов'язку. Останнім часом у педагогіці виокремлюють нетради­ційні пр-пи навч-ня: П-п демократизації. Означає орг-ію навч-го процесу відповідно до умов розвитку сусп-ва і тенденцій розвитку цивілізації, врахування особливостей навч-я залежно від розвитку дитини та використання ефективних форм впливу на неї. П-п вих-ня здорової дитини. Реалізується в процесі навч-я через створення певної системи фіз-го вих-ня (урок фізкультури кожного дня), поєд­нання фіз-ї культури з моральним, інтелектуальним та естетичним вих-ям, створення мат-ої бази для зміцнення здоров'я школярів.П-п диференціації навч-го процесу. Перед­бачає дозування навч-го мат-лу для учнів з ураху­ванням їх заг-го розвитку, намаганням кожного шко­ляра розвивати свої здібності на основі відповідних умов у школах-ліцеях, школах-гімназіях. П-п нетрадиційності системи навч-я. Полягає у використанні в класно-урочній системі нових форм на­вч-я, які сприяють засвоєнню учнями знань на основі колоквіумів, заліків, рефератів, наукових повідомлень, участі в олімпіадах, конкурсах тощо. Передбачає навч-я різновікових груп учнів і базується на тому, що старші допомагатимуть засвоїти навч-ий матеріал молодшим.

37. Пр-п систематичності і послідовності.

У школі сист-ть дося­гається послідовним викладом навч-го мат-лу, ви­діленням основного, логічним переходом від засвоєння по­пер-го до нового мат-лу. Внаслідок цього учні усвідомлюють структуру знань, з'ясовують логічні зв'яз­ки між структ-ми частинами навч-го предмета. Дотримання цього п-пу забезпечує системність здо­буття знань (відповідно і системність мислення) учнів. Навч-ий мат-л у більшості основних предметів (мова, математика, історія) вивчають двічі: у поч-ій школі (правила, оповідання), у середній -за системним принципом, завдяки чому досягається послідовність на­вч-я: від простого -до складного. З урахуванням вимог послідовності навч-я склада­ють навч-ні програми, які передбачають розміщення мат-лу за пр-пом лінійності (вивч-я нового ма­т-лу з повторенням попереднього) та концентричності (без повторення, на більш високому рівні мислення учнів з кожним наступним уроком). П-п вимагає, щоб знання, уміння і навички форм-сь системно, в певному порядку, щоб кожний елемент нав­ч-го мат-лу логічно пов'язувався з іншим, а нові зна­ння спиралися на засвоєні раніше і створювали фундамент для засвоєння наступних знань. Реалізації пр-пу сист-сті і послід-сті сприя­ють сучасні програми з загальноосвітніх предметів, уяких передбачено розкриття внутрішньопредметних та міжпредметних зв'язків і форм-я системних знань про реальний світ.

38. Пр-п науковості та доступності навч-я

Пр-п науковості. Полягає в доборі мат-лу, який відповідав би структурі певної галузі знань і навч-го предмета, специфіці його розділів і тем. Учителя він зобо­в'язує викладати предмет на підставі перевірених науко­вих даних, розкривати причинно-наслідкові зв'язки явищ, процесів, подій, новітні досягнення науки, зв'язок з ін­. науками. Пр-п вимагає відповідності їх сучасному розвиткові науки й техніки, що диктує введення до навч-их програм знань із різних га­лузей науки. Це висуває підвищені вимоги до змісту кожно­го заняття і, відповідно, створює сприятливі умови для всеб-го розвитку особ-сті учня. Вимоги науковості також стосуються орг-ї та про­ведення навч-их заходів, тобто метод-го боку дидак­-го процесу. Реалізація цього пр-пу заб-ся дотриманням таких пед-их правил: добір навч-го мат-лу з урахуванням останніх досягнень науки; розкриття наукових причинно-наслідкових зв'язків явищ, що вивчаються, показ сьогоднішніх наукових здо­бутків; викладання навч-го мат-лу з позицій останніх досягнень науки й техніки; тісний зв'язок викладу навч-го мат-лу з жит­тям; пропаганда досягнень вітчизняної науки й техніки, успіхів укр-их учених; наукова орг-ія та проведення навч-их за­ходів, використання наукових технологій; урахування останніх досягнень медичної, фізіологіч­ної та психологічної наук під час визначення та обгрун­тування основних складових дидактичного процесу; неухильне впровадження в навч-ий процес на­казів, настанов, порадників та інструкцій Мін-ва освіти і науки У.; застосування наукових, методологічних і методичних основ для оцінки ефективності дидактичного процесу тощо. Пр-п доступності, дохідливості викладання. Ви­являється в компенсуванні складнощів змісту навч-­го мат-лу майстерним його викладанням учителем або вдалою подачею автором підручника. Чим складнішим є матеріал, тим простіше, дохідливіше слід його подавати. П-п залежить і від дотримання правила послідовності: від простого -до складного. Основна вимога цього пр-пу -не допустити непо­сильного навч-я для даної категорії учнів, проводити йо­го таким чином, щоб учні могли свідомо засвоювати загальнонаукові та професійні знання, практичні навички й уміння, повністю використовуючи свої інтелектуальні й фізичні можливості. П-п залежить: від забезпечення добору, групування і вивчення на­вч-го мат-лу з урахуванням вимог навч-ої програми та специфіки майбутнього фаху; урахування розумових, емоційно-вольових і фізичних можливостей учнів та наукових вимог до орг-ії навч-го процесу; правил послідовності: від простого до складного, від нижчого до вищого, від відомого до невідомого, від легкого до важкого; урахування професійних знань, практичних навичок і вмінь учнів; урахування фактора часу; поступового нарощування складності теор-го і практ-го мат-лу; проведення занять з макс-ним напруженням як розумових, так і фізичних сил учнів; широкого застосування сучасної комп'ютерної та іншої тренувальної техніки для поглиблення розумо­вих і фізичних здатностей учнів; надання індивід-ної допомоги учням, які мають певні проблеми в навч-і; широкої орг-ії змагань за досягнення високих результатів у навч-му процесі тощо.

39. Пр-п наочності навч-я

Передбачає навч-я на основі жи­вого сприймання конкр-их предметів і явищ дійсності або їх зображень. Нао-сть буває: натуральна (рослини, тварини, гірські породи, зоряне небо, прилади, машини, явища природи), образна (картини, таблиці, моделі, му­ляжі, математичні фігури), символічна (географічні кар­ти, графіки, діаграми, схеми, формули). Вона сприяє розу-му розв-ку учнів, допомагає ви­явити зв'язок між наук-ми знаннями і житейською практикою, полегшує процес засвоєння знань, стимулює інтерес до них, допо­магає сприймати об'єкт у розмаїтті його виявів і зв'язків. Використання нао-сті потрібно підпорядковувати конкретній меті, розвитку самостійності й активності уч­нів з урахуванням їх вікових особливостей. Вона має бути змістовною, естетично оформленою, відповідати псих-ним законам сприймання, не повинна містити нічого зайвого і не викликати додаткових асоціацій. Готуючи учнів до сприймання наоч-сті, її не слід переоцінювати або недооцінювати у процесі навч-я. Пр-п вимагає залучення до сприймання всіх органів чуття учня. У сучасній дид-ці наочність розуміють ширше, ніж безпосередні зорові сприймання. Вона включає також сприймання через моторні, тактильні чуття. Тому до наоч-х засобів належать і лаб-не обладнання, і статичні та динамічні навч-ні посібники.

Використовувати наоч-сть слід розумно. Переоцінка ролі наоч-ті в навч-і може стримувати розвиток абстрактного мислення.

40. Пр-п активності та свідомості у навч-ні

Виходить з того, що позитивний результат будь-якої дія-сті визначається активністю людини. Пе­редбачає широке використання у навч-і пробл-х ме­тодів, задіяння всіх псих-х процесів, які сприяють ак­тивізації пізнання.

Активне й свідоме засвоєння ЗУН неможливе без використання різноманітних розумових опе­рацій (порівняння і зіставлення, аналізу і синтезу, індук­ції і дедукції, аналогії), без з'ясування взаємозв'язків і взаємообумовленості у вивч-му мат-лі, правильного формулювання думки при усному мовленні. Активізації пізнав-ої діяль-ті учнів сприяють позитивне ставлення до навч-я, інтерес до навч-го мат-лу, позитивні емоційні переживання у навч-ій діяльності. Вона залежить і від зв'язку навч-я з життям, єдності між інтелектуальною і мовною дія-стю учнів, використання на практиці засвоєних ЗУН. Позитивно впливають на неї система­тичне повторення засвоєних знань, варіативність і диференціація вправ, роботи для засвоєння складного матері­алу доступними мет-ми. Використанню знань при ви­рішенні конкретних завдань сприяють проблемне навч-я, диференціація мат-лу відповідно до навч-их можливостей учнів, використання сучасних технічних за­собів навч-я, уміння вчителя враховувати псих-ий стан учнів.