Ідея народності виховання - центральна ідея педагогічної теорії к.Д. Ушинського. Єдність загальнолюдського та національного виховання.

У педагогічній системі великого російського педагога К.Д. Ушинського провідне місце займає його вчення про мету, принципи та сутність виховання. Найважливішою ланкою морального вдосконалення особистості є, як стверджував К.Д. Ушинський, ідея народності, яку він обгрунтував у багатьох творах в таких, як «Про етичне елементі в російській вихованні», «Три елементи школи», «Праця в її психічному і виховному значенні», «Про користь педагогічної літера тури», «Питання про народні школи »,« Загальний погляд на виникнення наших народних шкіл »,« Недільні школи », особливо в роботі« Про народність у громадському вихованні [2, стор 54]. Він зазначав, що виховання, якщо воно не хоче бути безсилим, повинно бути народним », що« виховання, створене самим народом і засноване на народних початках, має ту виховну силу, якої немає в найкращих системах, заснованих на абстрактних ідеях або запозичених в іншого народу »[7, с.252-253]. Виховання він розглядав як «створення історії», як суспільне, соціальне явище і вважав, що воно має свої об'єктивні закони, пізнання яких необхідно для того, щоб педагог раціонально здійснював свою діяльність. Але, щоб знати ці закони і узгоджувати з ними, треба перш за все вивчати самий «предмет виховання». «Якщо педагогіка хоче виховувати людину в усіх відношеннях, то вона повинна перш за все ознайомитися також в усіх відношеннях», - писав Ушинський [8, стор 23]. Ушинський вважав, що вирішальним у цьому процесі є виховання і що розвиток дитини відбувається у процесі його виховання і навчання. Людина стає людиною шляхом виховання. «Виховання, - писав Ушинський, - удосконалюючись, може далеко розсунути межі людських сил: фізичних, розумових і моральних» [6, стор 11]. Виховання мислиться Ушинський як цілеспрямований, навмисний процес «управління особистістю» мета якого - підготувати людину до життя і активної трудової діяльності, виховати гармонійно розвиненої людини, яка вміє поєднувати свої інтереси з інтересами свого народу і всього людства. З напрямів виховання головну роль, на Ушинскому, грає моральне виховання, воно - центр його педагогічної концепції. Воно важливіше, ніж наповнення голови знаннями. Ушинський пише, що збагачення знаннями принесе багато користі, але, на жаль, я не гадаю, щоб ботанічні або зоологічні пізнання ... могли зробити гоголівського городничого «ситним людиною». Виховання, на думку Ушинського, позбавлене моральної сили, руйнує людину. Важливо виховувати в дітях прагнення до добра, почуття патріотизму, працьовитість, почуття громадського обов'язку, гуманізм, дисципліну, твердий характер і волю як могутній важіль, який може змінювати не тільки душу, а й тіло. У процесі морального виховання необхідно також долати такі почуття і якості як упертість, лінощі, нудьгу, тугу, кар'єризм, лицемірство, неробство. Важливими завданнями морального виховання є: - Формування світогляду, моральних знань, правильних поглядів на життя та формування системи переконань, яку Ушинський вважає найголовнішою дорогою людської поведінки;

- Розвиток моральних почуттів, зокрема і естетичних. Найвищим, полум'яним почуттям в людині, «його суспільним цементом» Ушинський вважав патріотичне почуття, яке «останнім гине навіть у лиходії». Почуття переведе свідомість, переконання в поведінку людини; - Виховання навичок і звичок поведінки. На переконання Ушинського, людина, завдяки гарній звичкою, «споруджує моральне будівлю свого життя все вище і вище». Процес їх формування тривалий, вимагає наполегливості і терпіння. Моральне виховання не повинно будуватися на страху покарання, утомливих «словесних повчань». Методи і засоби виховання залежать від його змісту і мети. Що стосується методу переконань, то їм треба користуватися в міру, не нав'язувати своїх переконань, а, за словами Ушинського, пробуджувати жагу цих переконань. При цьому він застерігав від настирливих повчань і вмовлянь, які часто не доходять до свідомості дітей. Особливу роль у системі засобів морального виховання К.Д. Ушинський відводив розумовому і фізичному праці учнів, їх різноманітної діяльності. [4, стор.14-15]

Саме виховання, вважав він, якщо воно бажає щастя людині, повинно сприяти тому, щоб діти були розумово розвинені, морально (морально) досконалі, естетично розвинені, фізично здорові. Всі ці якості, на його думку, необхідно виховувати і розвивати на основі принципу народності. Ушинський вчив, що виховання досягне мети і буде сприяти розвитку народної самосвідомості, народного життя в цілому, якщо воно буде мати народний характер. Під народністю він розумів таке виховання, яке створене самим народом і засноване на народних засадах, де висловлюється прагнення народу зберегти свою національну я і сприяти його поступального розвитку в усіх сферах суспільно - економічному житті. Історія народу, його характер і особливості, культура, географічні та природні умови визначають спрямованість виховання зі своїми, цінностями та ідеалами. Виховання має бути самобутнім, національним, справа народної освіти має перебувати в руках самого народу, який би займався його організацією, керував управляв школою, народ визначає зміст і характер виховання, все населення має бути охоплено освітою, громадським вихованням, справжня народність виражається, перш за все, у рідній мові. Принцип народності пов'язаний і з завданнями формування особистості, і з вихованням у дітей любові до батьківщини, своєї Батьківщини, гуманності, правдивості, працьовитості, відповідальності, почуття обов'язку, волі, почуття самолюбства в його правильному розумінні, естетичного ставлення до життя. Всі ці якості виходять від народу і співвідносяться з його характером і традиціями, допомагають формувати національну самосвідомість народу, принцип народності повинен бути реалізований через викладання в школі Отечествоведение: історії своєї країни, географії, вивчення російських письменників і поетів (література), при-роди Росії . Вважаючи народність джерелом діяльності та розвитку, вираженням прагнень народу зберегти свої національні риси, К. Д. Ушинський стверджував, що народність з'єднує віджилі і прийдешні покоління, даючи народу історичне існування. Ушинський критикував усіх, хто недооцінював багатий багатовіковий досвід великого російського народу в галузі виховання і, не враховуючи інтересів народу, механічно насаджував європейську, найбільше німецьку педагогічну теорію і практику. Тільки народне виховання, яке склалося століттями, зберігає самобутність і неповторність. «Даремно ми хочемо вигадати виховання: виховання існує в російській народі стільки ж століть, скільки існує сам народ - з ним народилося, з ним виріс, відобразило в собі всю його історію, всі його кращі і гірші якості. Це грунт, з якої виростали нові покоління Росії, змінюючи один одного. Її можна удобрити, поліпшити, пристосувавшись до неї ж самої, до її вимог, силам, недоліків, але перестворити її неможливо », - писав Ушинський [9, стор 205]. Російське ж дворянство, як відомо, наслідувало смакам та звичаям зарубіжної аристократії, нігілістично відносилося до всього вітчизняного і виховувало дітей в сім'ях на французьку, англійську та німецьку лад, відчужуючи їх від усього вітчизняного як «простонародного». Такий напрям панувало і в закритих навчальних закладах, де знання французької мови та словесності служило показником «хорошого тону». Чуже всього російського напрямок виховання проникало в гімназії, де панували класицизм і гербартіанская педагогіка. Вивчення рідної мови, вітчизняної літератури, історії, географії приділялося мало уваги. Все це перешкоджало розвитку освіти на своїй, народній основі. Істинне виховання, підкреслював педагог К.Д. Ушинський, збереглося в простому народі, народе-трудівника і патріота, якому дороге все рідне - мова, свою усну творчість, пісня, природа, героїчне минуле, прагнення до свободи. «Чи дивно ... що виховання, створене самим народом і засноване на народних початках, має ту виховну силу, якої немає в найкращих системах, заснованих на абстрактних ідеях або запозичених в іншого народу »[7, стор 161). І він не тільки у формі критики повів нещадну боротьбу проти насадження на російському грунті чужої російському народу системи виховання, але і побудував свою оригінальну педагогічну систему на основі ідеї народності, на основі вимог життя російського народу. Визначаючи завдання самобутнього розвитку російського життя, Ушинський писав: «Тепер уже не можна тільки продовжувати справу, розпочату Петром Великим, лише засвоювати те, що з'являється за кордоном ... Тепер треба самим відшукувати шлях, що відкинув іноземні укази, а для того, щоб знайти істинний шлях, більш ніж коли-небудь необхідно звернутися до самого народу; дізнатися його не тільки матеріальні, але й духовні потреби. Але мало дізнатися, треба зріднитися з ними, зробити їх потребами своєї власної душа і, задовольняючи цим потребам, прокладати народу історичну дорогу вперед »[10, стор 44]. К.Д. Ушинський попереджав, що зовнішня подібність в організації виховання не може служити причиною того, щоб вважати виховання єдиним для всіх народів і по своєму напрямку, і за змістом. Він вказував, що виховні ідеї кожного народу пройняті національним духом до того, що неможливо перенести їх на чужий грунт. Відзначаючи шкідливість запозичення одним народом в іншого педагогічних ідей або досвіду, без урахування характерною специфіки життя і загального духу кожного народу, Ушинський робить висновок: «Чи дивно після цього, що виховання, створене самим народом і засноване на народних початках, має ту виховну силу, якої немає в найкращих системах, заснованих на абстрактних ідеях або запозичених в іншого народу »[11, стр. 37]. Але ми допустили б помилки, якби вважали Ушинського прихильником відгородження, ізоляції Росії, її культури від інших держав світу. На думку Ушинського, в області розвитку педагогічних ідей на практиці є такі досягнення, які не становлять приналежність одного народу, як, наприклад, ідеї суспільного виховання, система шкільного навчання, різні методичні правила навчання і т. д., але ці досягнення повинні бути перероблені дусі вимог кожного народу окремо.         Можна користуватися і педагогічним досвідом іншого народу, досвідченістю іншої держави. «Але це користування виявляється нешкідливим тільки тоді, коли підстави громадської освіти твердо покладено самим народом. Можна і треба запозичувати знаряддя, засоби винаходи, але не можна запозичити чужого характеру і тієї системи, в якій виражається характер. З іншого боку, чим більше характеру в людині, тим безпечніше для нього будь-яке суспільство, і чим більше характеру в громадському освіті народу, тим вільніше може він запозичити все, що йому завгодно, в інших народів »[11, стор 38]. У розвитку людства існують загальні закономірності, і вони повторюються будь-яким народом, стверджував К.Д. Ушинський, але якщо б ці закономірності точно відтворювалися усіма народами незалежно від місця і часу, тоді б не було ні народів, ні нації, ні національностей, ні племен. Історичні умови життя народів дуже різні на земній кулі і не можуть не визначати відмінностей у системах народної освіти різних народів. Ці відмінності визначаються, отже, не випадковими обставинами, а особливостями історичного розвитку. Кожен народ у силу обставин грає в історії свою особливу роль. У кожній системі виховання проявляється народність як основна ідея виховання. «Народ без народності - тіло без душі, якому залишається тільки піддатися законом розкладання і знищитися в інших тілах, що зберегли свою самобутність» [11, стр. 37].

Народність повинна бути покладена в будь-якого народу в основу виховання як загальна його закономірність, як вихідне початок будь-якої педагогічної ідеї та цілі виховання. В основі ідеї народного виховання лежать поняття про людину, яким він має бути за поняттями того чи іншого народу в певний період його розвитку. «Кожен народ має свої особливий ідеал людини і вимагає від свого виховання відтворення цього ідеалу в окремих особистостях. Ідеал цей у кожного народу відповідає його характеру, визначається його громадським життям, розвивається разом з його розвитком, і з'ясування його складає найголовніше завдання кожної народної літератури »[11, стор 37-38].   К. Д. Ушинський був глибоко прав, відзначаючи динамічність виховного ідеалу народу, його розвиток, пов'язаний з ходом історії народу. Ідеал не можна шукати лише в минулому, він включає сьогодення і устремління народу в майбутнє. Народний ідеал завжди виражає ступінь самосвідомості народу, його совість, погляди на добро і зло вади та чесноти. У цьому ідеалі відображаються характер народу і зміни, що відбуваються в суспільстві. Зі зміною ідеалу в часі відбувається і його переоцінка. Він не є статичною, в ньому щось залишається від старого і завжди з'являється нове, що відбиває кращі сторони нового часу. Те, що здавалося бездоганним в минулому, має в очах сучасного людства зовсім іншу ціну. К. Д. Ушинський вказував, наприклад, що ідеали у Франції та Німеччині змінюються швидше, ніж в Англії. Що ж стосується північноамериканців, то вони «виробляють» свій особливий ідеал людини, який майже зовсім відвик від англійських манер і є істотою надзвичайно оригінальним »[7, стр.124]. К. Д. Ушинський, звичайно, був далекий від розкриття класового розуміння сутності ідеалу. Але він далеко пішов у розумінні його у порівнянні з багатьма своїми сучасниками, стверджуючи, що ідеал, в тому числі і виховний, історично обумовлений, що в ньому присутні елементи національні, що «народний ідеал людини видозмінюється ще в кожному народі по станам» [7 , стор 124]. Народ виробляє свій ідеал людини прагне здійснити його в своє потомство, для чого використовується передусім виховання. При цьому він зазначав, що «шкільне виховання далеко не складає всього виховання народу. Релігія, природа, сімейство, перекази, поезія, закони, промисловість, література, - все, з чого складається історичне життя народу, - складають його дійсну школу ... »[7, стор 148]. За твердженням К. Д. Ушинського, шкільне виховання, як не намагайся, неможливо відгородити від життя. Вона впливає на переконання і вчителів, і учнів, на формування їх устремлінь, визначає вибір навчального матеріалу. Суспільне виховання, підкреслював він, не веде за собою історії, але слід за нею. Моральний ідеал суспільства є й виховним ідеалом. Він обумовлений конкретними, суспільно-історичними умовами. Виховний ідеал є однією з форм осмислення життя, а його здійснення - однієї з форм зміни її. «Є одна тільки спільна для всіх природжена схильність, на яку завжди може розраховувати виховання: це те, що ми називаємо народністю. Як немає людини без самолюбства, так немає людини без любові до батьківщини, і ця любов дасть вихователю вірний ключ до серця людини і могутню опору для боротьби з його поганими природними, особистими, сімейними і родовими нахилами. Звертаючись до народності, виховання завжди знайде відповідь і сприяння в живому і сильному почутті людини, яке діє набагато сильніше переконання, прийнятого одним розумом, або звички, вкорененной страхом покарань. Ось підстава того переконання ... що виховання, якщо воно не хоче бути безсилим, має бути народним »[1, стор 118-119] Ушинський вважав, що ідеал людини розвивається на основі розвитку всього життя народу. У зв'язку з цим розвивається і змінюється і самі сутність народності, змінюється принцип народності у вихованні. Однак цей принцип, за Ушинскому, завжди буде супроводжувати всьому ходу розвитку народу. Ідеал людини, створений народом, історично розвивається і більш-менш уособлюється в кожному сина народу. Виховання буде справді народним і за своєю спрямованістю, і за своїм змістом в цілому, якщо ним керує сам народ, якщо сама система народної освіти залежить від самого ж народу, від його думок і практичного керівництва. Таким чином, загальної системи народного виховання для всіх народів не існує не тільки на практиці, але і в теорії, і німецька педагогіка не більш як теорія німецького виховання, у кожного народу своя особлива національна система виховання, а тому запозичення одним народом в іншого виховних систем є неможливим. Досвід інших народен і справі виховання є дорогоцінний спадок дні всіх, але точно в тому ж сенсі, в якому досліди всесвітньої історії належать усім народам. Як не можна жити за зразком іншого народу, як би привабливий не був цей зразок, точно так само не можна виховуватись по чужій педагогічній системі, як би не була вона струнка і добре обдумана. Кожен народ у цьому відношенні повинен катувати власні свої сили. Такий загальний дух вчення Ушинського про принцип народності виховання. З усього сказаного неважко зробити висновок, що принцип народності Ушинського містить такі елементи: 1. Виховання має бути народним. Це перш за все означає, що воно через широко розгорнуту шкільну мережу повинно охоплювати всі підростаюче покоління народу в порядку обов'язкового навчання і формувати ці покоління в дусі економічних, суспільно-політичних і культурно-освітніх інтересів народу; справою виховання повинен відати, керуватиме сам народ. 2. Виховання має давати дітям реальну освіту і разом з тим розвивати їх розумові здібності з тим, щоб ці знання були пов'язані з життям і спрямовані на загальнонародне благо. Звідси найважливіше значення і праці як фактора і як одного з основних принципів виховання. 3. Центральне місце у формуванні людини повинен займати рідну мову як мову навчання і як джерело знань, як скарбниця народу, як "кращий, ніколи не в'яне і вічно знову розпускається колір всього духовного життя». 4.Воспітаніе повинно бути пройнятий метою формування високоморального людини, людини, для якого праця є справою честі і щастя, людини-патріота, з твердою волею і характером, борця за справу батьківщини, народу, за його щастя, за його прогрес. 5. Жінці повинно бути забезпечено виховання і освіту нарівні з чоловіком, так як «чоловік і жінка - особистості рівноправні, однаково самостійні й однаково відповідальні», - писав Ушинський. 6. Всяке запозичення та впровадження в практику виховання чужих для народу іноземних систем і досвіду без критичної переробки у відповідності з духом ідеї народності - неприпустимо [6, стор 11]. Ці вимоги Ушинського, пронизують всі його педагогічне вчення, є прогресивними не тільки для того часу, коли жив Ушинський, але вони багато в чому зберігають свою життєвість і актуальність і для наших днів. Правда, в Ушинського в результаті ідеалістичного розуміння нею законів розвитку суспільства зустрічаються, як це побачимо нижче при розгляді окремих частин його педагогічної системи, відсталі і віджилі свій вік думки, як, наприклад, визнання ним у своїх ранніх роботах релігії як основного чинника виховання, в деяких випадках ідеалістичне пояснення самої народності і т. д., за що Ушинського справедливо критикували на сторінках «Современника», але це не заступає те краще, що надає прогресивно-демократичний характер принципом народності виховання, висунутому Ушинського. Для здійснення принципу народності в справі виховання Ушинський вважав за необхідне, щоб: 1) в основу виховання був покладений працю, 2) виховання і навчання проводилися на рідній мові, 3) школа представляла центр виховання та навчання дітей у системі інших чинників виховання, 4) система освіти забезпечувала жінці здобуття освіти нарівні з чоловіком, 5) система середньої та вищої профтехнічна освіти будувалася у відповідності з інтересами народу [3, стор 138-139].