Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Samostoyatelnaya_rabota_po_biologii-1.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
636 Кб
Скачать
☆

Самостійна робота № 3

Тема: Обмін речовин і енергії в клітині – енергетичний і пластичний обмін

Загальна характеристика обміну речовин

Існування живих організмів можливе лише завдяки надходженню в них поживних речовин із навколишнього середовища, їхнього перетворення та виведення з організму продуктів життєдіяльності. Сукупність цих процесів має назву обмін речовин (метаболізм).

Процеси, пов'язані з поглинанням із довкілля, засвоєнням і накопиченням хімічних речовин, які використовуються для синтезу сполук, потрібних для організму, називають асиміляцією. Сукупність реакцій синтезу, що забезпечують ріст клітин і поновлення їхнього хімічного складу, називають пластичним обміном. Процеси обміну речовин, які приводять до розкладу певних сполук, називають дисиміляцією. Таким чином, асиміляція та дисиміляція - це різні сторони єдиного процесу обміну речовин і перетворення енергії в живих організмах.

Процеси асиміляції не завжди врівноважені з процесами дисиміляції. Так, в організмах, що розвішаються, переважає асиміляція, завдяки чому забезпечується накопичення речовин і ріст організмів. При інтенсивній фізичній роботі, нестачі поживних речовин та старінні переважають процеси дисиміляції. Якщо в першому випадку втрати маси та енергії не компенсувати посиленим харчуванням, то відбувається поступове виснаження, яке врешті-решт призводить до смерті організму.

Обмін речовин неможливий без відповідного перетворення енергії. В процесі життєдіяльності організми поглинають з довкілля енергію у певних формах, а потім повертають туди еквівалентну її кількість, але вже в іншій формі. Сукупність реакцій розщеплення складних сполук, які супроводжуються виділенням енергії, називають енергетичним обміном.

Отже, енергетичний та пластичний обміни є складовими єдиного процесу обміну речовин і перетворення енергії в живих організмах – метаболізму. Завдяки процесам обміну речовин і перетворення енергії забезпечується підтримання гомеостазу при змінах умов навколишнього середовища. Підтримання гомеостазу – необхідна умова нормального функціонування будь-якої біологічної системи від клітинного до біогеоценотичного рівнів організації живої природи.

Енергетичний обмін. Підготовчий етап енергетичного обміну

Енергетичний обмін організмів здійснюється у три послідовних етапи: підготовчий, безкисневий (анаеробне дихання) та кисневий (аеробне дихання).

Підготовчий етап енергетичного обміну у більшості багатоклітинних тварин і людини відбувається у шлунково-кишковому тракті, а також у цитоплазмі клітин усіх організмів. На цьому етапі великі органічні молекули під дією ферментів розщеплюються на мономери: білки - до амінокислот, жири - до гліцерину та жирних кислот, полісахариди - до моносахаридів, нуклеїнові кислоти — до нуклеотидів. Ці процеси перебігають з вивільненням незначної кількості енергії, яка розсіюється у вигляді теплоти.

Унаслідок послідовної дії певних ферментів складні білки спочатку розщеплюються до простих, а прості - на окремі частини (поліпептидні ланцюги). Останні розкладаються до амінокислот. Внутрішньоклітинне перетравлення білків здійснює комплекс ферментів, що міститься переважно у лізосомах, а також у цитоплазмі та на клітинних мембранах.

Полісахариди також під дією ферментів розщеплюються до дисахаридів та моносахаридів. Цікаво відбувається розщеплення клітковини (целюлози), на яку багаті харчові продукти рослинного походження. Його забезпечує фермент целюлаза, що не синтезується в організмах людини та більшості тварин. Але у сліпій кишці або в рубці жуйних тварин є мутуалістичні (від лат. мутуне - взаємний) мікроорганізми, які здатні частково забезпечувати цей процес (в кишечнику термітів і тарганів целюлазу виділяють мутуалістичні джгутикові).

Різноманітні ліпіди розщеплюються під дією ферментів - ліпаз. Перетравленню жирів сприяє їхнє подрібнення (емульгація). Емульгаторами жирів є жовчні кислоти, які виробляються у печінці.

Нуклеїнові кислоти під дією ферментів розкладаються до нуклеотидів, а ті, в свою чергу, - до вільних нітратних основ, пентоз і ортофосфатної кислоти.

Безкисневий (анаеробний) етап енергетичного обміну

Безкисневий (анаеробний) етап енергетичного обміну відбувається в клітинах. Мономери, що виникли на попередньому етапі, зазнають подальшого багатоступеневого розщеплення без участі кисню. Анаеробне розщеплення — це найпростіша форма утворення та акумулювання енергії у макроергічних зв'язках молекул АТФ. Деякі мікроорганізми та безхребетні тварини (переважно паразити) не можуть використовувати кисень, тому їм властивий лише анаеробний енергетичний обмін. Більшість організмів для розщеплення різноманітних сполук здатна використовувати кисень, але аеробному етапові завжди передує анаеробний.

Найважливішим на безкисневому етапі енергетичного обміну є розщеплення в клітинах молекул глюкози переважно шляхом гліколізу. Його суть полягає в тому, що молекула глюкози розщеплюється на дві молекули піровиноградної (С3Н4О3) або (особливо у м'язових клітинах) молочної кислоти (С3Н6О3). Сумарне рівняння гліколізу має такий вигляд:

С6Н12О6 + 2АДФ + 2Н3РO4 → 2С3Н6O3 + 2АТФ + 2Н2O

Під час гліколізу виділяється близько 200 кДж енергії. Частина її (майже 84 кДж) витрачається на синтез двох молекул АТФ, а решта (приблизно 116 кДж) - розсіюється у вигляді теплоти.

Таким чином, процес гліколізу енергетично малоефективний: лише 35—40% енергії акумулюється у макроергічних зв'язках АТФ Це пояснюється тим, що кінцеві продукти гліколізу все ще містять у собі чимало зв'язаної енергії.

Незважаючи на низьку ефективність, гліколіз має надзвичайно велике фізіологічне значення. Завдяки йому організм може діставати енергію в умовах дефіциту кисню, а його кінцеві продукти (піровиноградна та молочна кислоти) зазнають подальшого ферментативного перетворення в аеробних умовах. Проміжні продукти гліколізу використовуються для біосинтезу різних сполук.

Ще один тип перетворення глюкози - за допомогою спиртового бродіння (у деяких дріжджів і бактерій), коли молекула глюкози розпадається на дві молекули етилового спирту (С2Н5ОН) та дві молекули вуглекислого газу (CO2). Реакції спиртового бродіння подібні до реакцій гліколізу, за винятком кінцевого етапу. Існують й інші види безкисневого бродіння, наприклад, маслянокисле (з утворенням масляної кислоти), молочнокисле (з утворенням молочної кислоти) тощо.

Кисневий (аеробний) етап енергетичного обміну

Кисневий (аеробний) етап енергетичного обміну можливий лише в аеробних умовах (за наявності кисню), коли органічні сполуки, що утворилися на безкисневому етапі, окиснюються в клітинах до кінцевих продуктів - СО2 та Н2О. Окиснення сполук пов'язане з відщепленням від них водню, який передається за допомогою особливих біологічно активних речовин-переносників до молекулярного кисню, утворюючи молекулу води. Цей процес називають тканинним диханням.

Реакції біологічного окиснення каталізують певні ферменти. У ході таких окиснювально-відновних реакцій електрони або протони переносяться від донора, тобто сполуки, яка їх постачає (відновника) до акцептора (окисника), тобто сполуки, яка їх сприймає.

Аеробне дихання відбувається в мітохондріях і супроводжується виділенням великої кількості енергії та акумуляцією її в макроергічних зв'язках молекул АТФ. У внутрішній мембрані мітохондрій розміщений так званий дихальний ланцюг. Його основу утворюють переносники електронів, які входять до складу ферментних комплексів, що каталізують окислювально-відновні реакції. У прокаріот реакції аеробного дихання перебігають на внутрішній поверхні плазматичної мембрани та її вгинах у цитоплазму.

Цикл Кребса. Важливе місце на аеробному етапі енергетичного обміну належить так званому циклу Кребса. Цей процес відкрив у 1937 році англійський біохімік Х. Кребс, на честь якого його і названо. Він відбувається в матриксі мітохондрій і становить собою послідовне перетворення органічних кислот. На початку циклу піровиноградна кислота (продукт гліколізу) реагує з щавлевооцтовою, утворюючи лимонну кислоту. Остання проходить ряд послідовних реакцій, перетворюючись на інші кислоти. В результаті цих перетворень виникає щавлевооцтова кислота, яка знову реагує з піровиноградною, і цикл повторюється. В ході циклу від кислот відщеплюються чотири атоми водню та дві молекули вуглекислого газу, який залишає мітохондрії та врешті-решт виходить із клітини. Кожен із атомів водню є носієм енергії, яка запасається в мітохондріях у вигляді макроергічних зв'язків АТФ. Цей процес перебігає в кілька етапів і називається дихальним ланцюгом.

Дихальний ланцюг починається в мітохондріях з того, що вільний водень з'єднується з особливою речовиною — НАД (нікотинамідаденіндинуклеотидом), утворюючи сполуку НАД • Н (відновлена форма). НАД • Н згодом окиснюється до НАД,+ Н+ та електрона. За допомогою послідовного ряду різних речовин - переносників електронів - вони транспортуються на внутрішню поверхню мембрани мітохондрій, у той час як йони Гідрогену (Н+) накопичуються на її зовнішній поверхні. Водночас на внутрішній поверхні мембрани зменшується концентрація Н+ (одна з причин - утворення Н2О при сполученні кисню з Н+ та електронами). У загальному вигляді рівняння утворення води в останній ланці дихального ланцюга має такий вигляд:

4H+ + 4е- + О2 → 2Н2О

Так виникає різниця електричних потенціалів і концентрацій йонів Гідрогену з різних боків мембрани.

У внутрішній мембрані мітохондрій локалізована ферментна система - Н+-АТФаза, завдяки який з АДФ і ортофосфатної кислоти синтезується АТФ. Для утворення АТФ ця система перерозподіляє потік Н+: із зовнішньої поверхні мембрани переносить йони Гідрогену на внутрішню. Отже, за участю внутрішньої мембрани мітохондрій відбувається спряження окиснення (перенесення електронів по дихальному ланцюгу) і фосфорилювання (утворення АТФ із АДФ і Н3РО4). Під час перенесення електрона по дихальному ланцюгу від НАД • Н до О2 виділяється енергія, необхідна для синтезу трьох молекул АТФ.

Окиснення двох молекул молочної кислоти (з якої в процесі гліколізу утворюється піровиноградна кислота) до Н2О і СО2 супроводжується виділенням такої кількості енергії, яка забезпечує синтез 36 молекул АТФ.

В ході анаеробного етапу енергетичного обміну при розщепленні однієї молекули глюкози утворюється дві молекули АТФ. Таким чином, під час анаеробного та аеробного етапів загалом утворюється 38 молекул АТФ. Сумарне рівняння цих етапів енергетичного обміну має такий вигляд:

У ході цих процесів виділяється близько 2800 кДж енергії, з якої запасається 1596кДж, або 55% (у вигляді макроергічних зв'язків АТФ), а 45% - розсіюється у вигляді теплоти. Отже, основну роль у забезпеченні клітин енергією відіграє аеробний етап енергетичного обміну.

Автотрофи, гетеротрофи та міксотрофи

Для живих організмів, які населяють нашу планету, основним джерелом енергії є сонячне світло, завдяки якому прямо чи опосередковано задовольняються їхні енергетичні потреби.

Організми, які здатні синтезувати органічні речовини з неорганічних, називаються автотрофами (від грец. аутос – сам і трофе – їжа, живлення). Енергію, яку поглинають з довкілля , вони використовують для забезпечення процесів життєдіяльності і накопичують у вигляді енергії хімічних зв’язків синтезованих сполук. Більшість автотрофних організмів – зелені рослини, ціанобактерії, деякі бактерії та одноклітинні тварини (наприклад, панцирні джгутикові) – використовують світлову енергію, переважно сонячну. Деякі бактерії – нітрифікуючи, залізо- та сіркобактерії – для синтезу органічних сполук з неорганічних використовують енергію, яка вивільняється під час здійснення екзотермічних хімічних реакцій.

Гриби, більшість тварин і бактерій належать до гетеротрофів (від грец. гетерос - інший). Для них джерелом енергії слугують хімічні зв’язки органічних сполук, утворених іншими організмами. Ці органічні сполуки вони отримують, живлячись іншими живими істотами, їхніми рештками або продуктами життєдіяльності.

Міксотрофи (від грец. міксіс – змішування) – організми зі змішаним типом живлення (росичка, омела, хламідомонада, евглена зелена). Такі організми здатні не лише синтезувати органічні сполуки з неорганічних, а й поглинати готові органічні речовини. Росичка здатна до фотосинтезу, але також живиться дрібними безхребетними тваринами – переважно комахами. Ця рослина поширена на болотяних ґрунтах, бідних азотистими сполуками. Їх росичка отримує, полюючи на комах.

Фотосинтез, його значення для біосфери

Фототрофи використовують для синтезу органічних сполук енергію світла. Процес утворення органічних сполук із неорганічних завдяки перетворенню світлової енергії в енергію хімічних зв'язків називають фотосинтезом. До фототрофних організмів належать зелені рослини (вищі рослини, водорості), деякі тварини (рослинні джгутикові), а також деякі прокаріоти - ціанобактерії, пурпурові та зелені сіркобактерії.

Досліджувати процес фотосинтезу почали ще у другій половині XVIII сторіччя. Ряд важливих відкриттів у цьому питанні зроблено у другій половині XIX сторіччя. Наприклад, російський фізіолог рослин А.С. Фамінцин встановив, що фотосинтез може відбуватися не тільки під впливом сонячного світла, але й при штучному освітленні. Важливе відкриття зробив видатний російський учений К.А.Тимірязєв, який теоретично обґрунтував й експериментально довів роль хлорофілу у поглинанні світла в процесі фотосинтезу. Він також обґрунтував положення про космічну роль зелених рослин, які, вловлюючи сонячні промені та перетворюючи світлову енергію на енергію хімічних зв'язків синтезованих ними органічних сполук, забезпечують збереження та розвиток життя на Землі. Кисень, який виділяють фотосинтетики, змінив склад атмосфери Землі. З нього поступово сформувався озоновий екран, здатний затримувати ультрафіолетові сонячні промені, що згубно діють на живі організми суходолу. Таким чином, зелені рослини є «посередниками» між космосом й усіма живими істотами на Землі. У клітинах вищих рослин фотосинтез відбувається в спеціальних органелах -хлоропластах.

Основними з фотосинтезуючих пігментів є хлорофіли. За своєю структурою вони нагадують гем гемоглобіну, але в цих сполуках замість заліза присутній магній. Залізо потрібне рослинним організмам для забезпечення синтезу молекул хлорофілу (якщо в рослину залізо не надходить, то в неї утворюються безбарвні листки, нездатні до фотосинтезу). Більшість фотосинтезуючих організмів має різні хлорофіли: хлорофіл а (обов'язковий), хлорофіл b (у зелених рослин), хлорофіл с (у діатомових і бурих водоростей), хлорофіл d (у червоних водоростей). Зелені й пурпурові бактерії містять особливі бактеріохлорофіли.

В основі фотосинтезу лежить окиснювально-відновний процес, пов'язаний із перенесенням електронів від сполук постачальників електронів (донорів) до сполук, які їх сприймають (акцепторів), з утворенням вуглеводів і виділенням в атмосферу молекулярного кисню. Світлова енергія перетворюється на енергію синтезованих органічних сполук (вуглеводів) в особливих структурах — реакційних центрах, що містять хлорофіл а.

У процесі фотосинтезу у зелених рослин і ціанобактерій беруть участь дві фотосистеми - перша (І) та друга (II), які мають різні реакційні центри та пов'язані між собою через систему перенесення електронів.

Процес фотосинтезу відбувається в дві фази — світлову та темнову. У світлову фазу, реакції якої перебігають у мембранах особливих структур хлоропластів - тилакоїдів за наявності світла, фотосинтезуючі пігменти вловлюють кванти світла (фотони). Поглинання фотонів приводить до «збудження» одного з електронів молекули хлорофілу, який за допомогою молекул - переносників електронів переміщується на зовнішню поверхню мембрани тилакоїдів, набуваючи певної потенційної енергії.

У фотосистемі І цей електрон може повертатись на свій енергетичний рівень і відновлювати її, а може передаватись такій сполуці, як НАДФ (нікотинамідаденіндинуклеотидфосфат). Електрони, взаємодіючи з йонами Гідрогену, які є в навколишньому середовищі, відновлюють цю сполуку: НАДФ+ + 2е- + 2Н+ —> НАДФ • Н2

Коли певна сполука віддає електрон - вона окиснюється, а коли приєднує - відновлюється. Відновлений НАДФ (НАДФ • Н2) згодом постачає водень, потрібний для відновлення атмосферного CO2 до глюкози (тобто сполуки, в якій запасається енергія).

Подібні процеси відбуваються й у фотосистемі II. Збуджені електрони, повертаючись на свій енергетичний рівень, можуть передаватись фотосистемі І і таким чином її відновлювати. Фотосистема II відновлюється за рахунок електронів, які постачають молекули води. Під дією світла за участю ферментів молекули води розщеплюються (фотоліз води) на протони водню та молекулярний кисень, який виділяється в атмосферу, а електрони використовуються на відновлення фотосистеми II: 2H2О —> 4H+ + О2+2e-

Енергія, вивільнена при поверненні електронів із зовнішньої поверхні мембрани тилакоїдів на попередній енергетичний рівень, запасається у вигляді хімічних зв'язків молекул АТФ, які синтезуються під час реакцій в обох фотосистемах. Деяка її частина витрачається на випаровування води. Таким чином, під час світлової фази фотосинтезу утворюються багаті на енергію (яка запасається у вигляді хімічних зв'язків) сполуки: синтезується АТФ і відновлюється НАДФ. Як продукт фотолізу води в атмосферу виділяється молекулярний кисень.

Реакції темнової фази фотосинтезу перебігають у внутрішньому середовищі (матриксі) хлоропластів як на світлі, так і за його відсутності. В ході реакцій темнової фази СО2 відновлюється до глюкози завдяки енергії, що вивільнюється при розщепленні АТФ, та за рахунок відновленого НАДФ.

Сполукою, яка сприймає атмосферний СО2, є рибульозобіфосфат (п'ятивуглецевий цукор, сполучений із двома залишками фосфорної кислоти). Процес приєднання СО2 каталізує фермент карбоксилаза. Внаслідок складних і багатоступеневих хімічних реакцій, кожну з яких каталізує свій специфічний фермент, утворюється кінцевий продукт фотосинтезу — глюкоза, а також відновлюється акцептор СО2 - рибульозобіфосфат. З глюкози в клітинах рослин можуть синтезуватися полісахариди - крохмаль, целюлоза тощо.

Підсумкове рівняння процесу фотосинтезу у зелених рослин має такий вигляд:

6CО2 + 6H2О → C6H12О6 + 6О2

У фотосинтезуючих прокаріот є певні відмінності у перебігу світлової та темнової фаз фотосинтезу. У прокаріот відсутні пластиди, тому фотосинтезуючі пігменти розташовані на внутрішніх виростах цитоплазматичної мембрани, де і відбуваються реакції світлової фази. У зелених і пурпурових бактерій, на відміну від ціанобактерій, немає фотосистеми II, постачальником електронів є не вода, а сірководень, молекулярний водень та деякі інші сполуки. Внаслідок цього у цих груп бактерій під час фотосинтезу кисень не виділяється.

Значення фотосинтезу для біосфери важко переоцінити. Саме завдяки цьому процесові вловлюється світлова енергія Сонця. Фотосинтезуючі організми перетворюють її на енергію хімічних зв'язків синтезованих вуглеводів, а потім по ланцюгах живлення вона передається гетеротрофним організмам. Отже, не буде перебільшенням вважати, що саме завдяки фотосинтезу можливе існування біосфери. Зелені рослини та ціанобактерії, поглинаючи вуглекислий газ і виділяючи кисень, впливають на газовий склад атмосфери. Увесь атмосферний кисень має фотосинтетичне походження. Щорічно завдяки фотосинтезу на Землі синтезується близько 150млрд тонн органічної речовини і виділяється понад 200млрд тонн вільного кисню, який не тільки забезпечує дихання організмів, але й захищає все живе на Землі від згубного впливу короткохвильових ультрафіолетових космічних променів (озоновий екран атмосфери).

Але загалом процес фотосинтезу малоефективний. У синтезовану органічну речовину переводиться лише 1-2% сонячної енергії. Це пояснюється неповним поглинанням світла рослинами, а також тим, що частина сонячного світла відбивається від поверхні Землі назад у космос, поглинається атмосферою тощо. Продуктивність процесу фотосинтезу зростає за умов кращого водопостачання рослин, їхнього оптимального освітлення, забезпечення вуглекислим газом, завдяки селекції сортів, спрямованій на підвищення ефективності фотосинтезу тощо. Однією з найпродуктивніших культурних рослин вважають кукурудзу, в якої досить високий коефіцієнт корисної дії фотосинтезу.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]