Самостійна робота № 6

Тема: Загальна характеристика біосфери. Вчення В.І. Вернадського про біосферу. Роль живих організмів у біосфері. Біомаса. Вплив діяльності людини на стан біосфери. Збереження біорізноманіття. Охорона біосфери

Колообіг речовин у біосфері

Здійснення функцій живої речовини пов'язані з міграцією атомів і молекул у процесі колообігу речовин у біосфері, тобто біогеохімічних циклах. В ній постійно триває колообіг води і всіх хімічних елементів, які входять до складу живих організмів.

Біогеохімічний цикл води. Вода є найпоширенішою хімічною сполукою в біосфері. Сукупні запаси води нашої планети, яка може перебувати у різних фізичних станах (рідкому, газоподібному, твердому) оцінюються в 1,5 млрд. км³. Водяна пара надходить в атмосферу в результаті випаровування з поверхні водойм, транспірації рослин, дихання. З атмосфери вода випадає у вигляді дощу або снігу, що може відбуватись або поблизу місця випаровування, або за тисячі кілометрів від нього. Тривалість перебування молекул води в атмосфері становить від кількох годин до тижнів. У морях та океанах запас води поповнюється завдяки стокам річок, які в них впадають, та опадів. Морські течії переносять теплу або холодну воду на значні відстані, впливаючи на клімат певних ділянок земної поверхні; вода переміщується і завдяки течіям річок. З нею пов'язані такі геологічні явища, як вимивання речовин, їх перенесення та відкладання.

Воду поглинають живі організми, і вона включається в їхній обмін речовин: реакції обміну, біосинтезу, гідролізу, фотолізу (при фотосинтезі) тощо. Живі організми виділяють воду в навколишнє середовище з продуктами обміну речовин, у результаті дихання, випаровування.

Біогеохімічний цикл Оксигену. Поглинаючи молекулярний кисень (О₂) під час дихання , живі організми забезпечують свої енергетичні потреби. Атмосферний та розчинений у воді кисень можуть окиснювати органічні сполуки, а також неорганічні сполуки оболонок Землі. Частина молекулярного кисню під дією ультрафіолетових сонячних променів і електричних розрядів перетворюється на озон (О₃), з якого сформувався озоновий екран, що захищає поверхню Землі від шкідливих короткохвильових космічних випромінювань. Уміст кисню в нижніх шарах атмосфери становить близько 21% і знижується зі збільшенням висоти.

Біогеохімічний цикл Карбону. Карбон входить до складу всіх органічних сполук – основи складу та біогеохімічних процесів живих організмів. Автотрофи здатні фіксувати вуглекислий газ (СО₂) і синтезувати різноманітні органічні речовини, використовуючи для цього світлову енергію (фототрофи) або енергію хімічних реакцій (хемотрофи). Ці речовини в подальшому передаються по ланцюгах живлення гетеротрофам.

Карбон накопичується в живих організмах у вигляді синтезованих органічних сполук і карбонатів, а поза ними - в органічних речовинах ґрунту, вуглекислому газі та різноманітних осадових породах (мармурі, вапняку, крейді). На певний час Карбон, який міститься в цих сполуках, виводиться з біогенного колообігу, але згодом, унаслідок життєдіяльності живих організмів (дихання, виділення), біогенного розкладу мертвої органіки (наприклад, мінералізація, бродіння), хімічних перетворень осадових порід (вивітрювання, розчинення), він знову включається в біогеохімічні процеси.

На колообіг Карбону значно впливає господарська діяльність людини. Розвиток промисловості, спалювання значних запасів енергоносіїв зумовлює збільшення концентрації вуглекислого газу в атмосфері. У свою чергу масове вирубування лісів призводить до того, що рослинність Землі зв'язує меншу кількість атмосферного вуглекислого газу. Все це порушує рівновагу в обміні сполуками Карбону між живою речовиною біосфери та оболонками Землі.

Біогеохімічний цикл Нітрогену. Вміст вільного газоподібного азоту (N₂) в атмосфері становить близько 79%. З атмосфери його частина надходить у воду та ґрунт у вигляді Нітроген(ІV) оксиду (NO₂) та амоніаку (NH₃), які утворюються під впливом космічних променів, грозових розрядів та ін. Проте основна частина Нітрогену потрапляє у ґрунт і воду завдяки фіксації атмосферного азоту прокаріотами (азотфіксуючі бактерії, деякі ціанобактерії). Нітроген у складі хімічних речовин, які можуть бути засвоєні живими організмами, має назву фіксованого.

Фіксований азот можуть засвоювати з ґрунту зелені рослини безпосередньо або завдяки симбіозу з бульбочковими азотфіксуючими бактеріями чи ціанобактеріями. Зі сполук Нітрогену рослини синтезують амінокислоти, з яких, у свою чергу, складаються білки, нуклеїнові кислоти. Далі нітрогеновмісні органічні речовини передаються по ланцюгах живлення. Внаслідок процесів дисиміляції складні сполуки Нітрогену в організмах розкладаються до простих (амоніак, сечовина, сечова кислота, гуанін) та виділяються в навколишнє середовище з видихуваними газами, потом, сечею, екскрементами та ін. Складні органічні сполуки Нітрогену (білки, нуклеїнові кислоти) надходять у довкілля із залишками організмів та розкладаються редуцентами, які здійснюють денітрифікацію - процес відновлення нітритів (солі нітратної кислоти HNO₂) або нітратів (солі нітратної кислоти HNO₃) до газоподібних сполук — молекулярного азоту (N₂) або Нітроген(ІV) оксиду (NO₂). Інші мікроорганізми забезпечують процеси нітрифікації - реакції, завдяки яким йони амонію (NH₄⁺) окиснюються до нітритів (NО₂^-), а останні - до нітратів (NО₃^-).

Роль живих організмів у перетворенні оболонок Землі

Живі організми беруть участь у процесах відкладання осадових порід, ґрунтоутворення, формування атмосфери, змінюючи оболонки Землі.

Осадові породи виникають на дні водойм унаслідок нашарування різних нерозчинних речовин, значна частина яких має біогенне походження. Із решток цих організмів, які накопичують у своїх скелетах, черепашок, панцирах карбонати, фосфати, Силіцій(ІV) оксид, утворюючи різноманітні осадові породи (вапняк, крейда, кремнезем, радіолярити, діатоміти) значної товщини. У накопиченні кремнеземових осадових порід беруть участь одноклітинні еукаріоти - радіолярії та діатомові водорості. Так, радіолярити (осадові породи, утворені переважно за рахунок скелетів радіолярій) представлені кременястими глинами, родовищами напівкоштовних каменів (яшми, опала, халцедону). Поклади фосфоритів та апатитів (солі фосфатних кислот, які використовують як мінеральні добрива та сировину для промисловості) утворені рештками особливих вимерлих груп морських тварин, що мали черепашки із фосфату кальцію.

Кам’яне (викопні вищі спорові) та буре (викопні голонасінні) вугілля і торф (мохи) утворилися за особливих умов перетворень відмерлих решток рослин. Поклади залізної руди - це переважно наслідки діяльності впродовж усього існування біосфери хемотрофних залізобактерій. Є гіпотези про біогенне походження нафти, природного газу, горючих сланців.

Живі організми беруть участь і у вивітрюванні (руйнуванні) гірських порід. Наприклад, лишайники, оселяючись на скелях, виділяють органічні кислоти, які руйнують гірські породи. Лишайники та деякі рослини також механічно впливають на гірські породи, наприклад, гіфи грибного компонента лишайників, корені та ризоїди рослин проникають у тріщини скель, розширюючи їх. Це, у свою чергу, сприяє проникненню в тріщини води, що призводить до розчинення гірських порід, які стають крихкими й руйнуються.

Організми забезпечують основні ґрунтоутворювальні процеси органічної речовини до мінеральних сполук, утворення гумусу та його розпад, руйнування та новоутворення мінеральних сполук. Унаслідок цього мінеральні елементи літосфери включаються у біогенну частину колообігу речовин.

Завдяки життєдіяльності організмів підтримується газовий склад атмосфери. Так, атмосферний кисень має фотосинтетичне походження. Рослинність Землі щорічно поглинає близько 1,7 • 10⁸ тонн вуглекислого газу і виділяє майже 1,2 • 10⁸ тонн кисню, який використовують у процесі дихання всі аеробні організми. На співвідношення вуглекислого газу та кисню в атмосфері негативно впливає господарська діяльність людини: розвиток промисловості і спалювання енергоносіїв знижує вміст кисню та підвищує - вуглекислого газу. Останнє спричиняє так званий «тепличний ефект»: внаслідок високої теплоємності вуглекислий газ зменшує випромінювання тепла поверхнею Землі, що зумовлює потепління клімату. Вуглекислий газ виділяється в атмосферу також унаслідок діяльності редуцентів та аеробного дихання більшості живих істот.

Живі організми впливають і на концентрацію в атмосфері азоту. Він зв'язується деякими мікроорганізмами (азотфіксуючі бактерії, ціанобактерії) і таким чином вилучається зі складу повітря, а повертається в атмосферу в результаті процесів дисиміляції або денітрифікації переважно у вигляді амоніаку. Діяльність організмів сприяє надходженню в атмосферу й деяких інших газів - сірководню, метану.

Вплив діяльності людини на стан біосфери

Людина на певному етапі розвитку цивілізації та техніки почала активно перетворювати природу, а її вплив на довкілля збільшувався з кожним сторіччям, доки не став природним екологічним фактором – антропогенним. Перелік екологічних проблем, породжених діяльністю людини, досить великий – зростання народонаселення, нестача продовольства, енергії, прісної води, забруднення навколишнього середовища. Вони поставили людство на межу всеосяжної біосферної кризи.

Зростання населення Землі. За підрахунками вчених, у 7-му тисячолітті до нашої ери населення Землі нараховувало не більше 10 мільйонів осіб, на початку нашої ери - близько 300, всередині XVII сторіччя - майже 700 мільйонів, за ХХ сторіччя зросло майже вчетверо, а у 2030, за прогнозами вчених, досягне 9 мільярдів чоловік. Лише за останні 50 років народонаселення нашої планети збільшилося вдвічі, що змушує говорити про справжній демографічний вибух, наслідки якого можуть бути непередбачуваними. Зростання населення Землі та розвиток промисловості супроводжуються інтенсивним розвитком міських поселень (урбанізація), зокрема появою велетенських міст – мегаполісів. Нині у містах проживає понад 40% населення, хоча вони займають не більше 0,5% площі нашої планети. Міста та їхні околиці є прикладом антропогенно зміненого природного середовища: практично повне знищення природних екосистем, високий рівень забруднення промисловими та побутовими відходами, інтенсивний рух транспорту. В містах унаслідок скупчення населення постійно існує високий ступінь розвитку епідемій грипу, Сніду, холери, черевного тифу (сальмонельоз), туберкульозу, зараження паразитичними червами, кліщами, комахами.

Забезпечення населення Землі продуктами харчування потребує щорічного збільшення площі орних земель. Але вплив знарядь і способів обробітку, вирубування лісів, які захищають ґрунти від дії вітрів і підземних вод, та інші фактори спричиняють їхню ерозію. Ерозія ґрунтів - це зменшення товщі їхнього верхнього найродючішого шару внаслідок знесення вітром або водою. У результаті ерозії та інших явищ (засолювання) запаси родючих ґрунтів щорічно зменшуються на 24 млн. тонн, а площа пустель лише за останні 20 років збільшилася на 100 млн. гектарів.

Інша причина скорочення площі орних земель — засолювання ґрунтів унаслідок нераціонального поливу. Надмірне зрошування спричиняє підвищення рівня ґрунтових вод, у результаті чого на поверхні ґрунту відкладаються солі, що підіймаються разом із ними.

Шкідники культурних рослин і свійських тварин знищують принаймні 50% продукції сільського господарства. Надмірне використання пестицидів забруднює продукти харчування, питну воду, з якими вони можуть потрапляти до організмі людини та свійських тварин.

Знищення лісів. Протягом останніх 10 тис. років за підрахунками вчених, під впливом діяльності людини площа лісів на нашій планеті скоротилася не менше ніж на третину. Нині фітоценози деревних рослин щорічно скорочуються на 17 млн. гектарів насамперед за рахунок тропічних лісів, які відіграють провідну роль у підтриманні екологічної рівноваги на нашій планеті. Зменшення площі лісів є однією з причин накопичення в атмосфері вуглекислого газу.

Проблеми достатності енергоресурсів. Зростання народонаселення та інтенсивний розвиток промисловості загострюють проблему енергозабезпечення. Ця проблема тісно взаємопов'язана з екологічним станом нашої планети, оскільки ефективне використання енергоресурсів дає змогу не тільки знизити собівартість виробництва, а й рівень видобутку корисних копалин і тим самим зменшити рівень забрудненості довкілля. Зокрема, збільшення споживання електроенергії потребує будівництва нових електростанцій, у тому числі й атомних (АЕС). Експлуатація АЕС, які діють у понад 30 країнах світу, пов'язана з розв'язанням проблем уникнення аварійних ситуацій, забруднення радіонуклідами довкілля, захоронення відпрацьованого палива тощо. Щорічно АЕС виробляють понад 70 тонн радіоактивних відходів, але надійних способів їхнього зберігання досі немає. Термін експлуатації контейнерів, у яких зберігається відпрацьоване паливо, важко зіставити з періодом напіврозпаду радіоактивних речовин, які воно містить (у деяких ізотопів він досягає понад 24 000 років), тому через певний час можливе значне забруднення довкілля. Не виключена можливість аварій на АЕС, унаслідок яких великі території стають непридатними для проживання та господарського використання. Такі аварії були на АЕС у Три Майл Айленд (США), ядерному заводі на Уралі поблизу Єкатеринбурга (Росія), але найбільша з них відбулася у квітні 1986 р. на Чорнобильській АЕС поблизу столиці України – міста Києва. І нині, через багато років, важко спрогнозувати її наслідки, адже викиди радіонуклідів були не менші, ніж ті, що утворюються внаслідок вибуху великої атомної бомби.

11 березня 2011 року великий землетрус стався на морському дні поблизу східного узбережжя японського острова Хонсю. Внаслідок землетрусу та викликаного ним цунамі були пошкоджені реактори атомної електростанції «Фукусіма - 1»; розпочалась пожежа. Реактори охолоджували морською водою, тому в океан потрапила велика кількість радіонуклідів, зокрема цезій-137. Період напіврозкладу цього радіоактивного ізотопу становить близько 30 років; у воді він перебуває у вигляді йонів. Цезій-137 спочатку потрапляє всередину водоростей та інших планктонних організмів; проходячи ланцюгами живлення, він накопичується у небезпечних кількостях у мязах хижаків – лососевих та інших риб, кальмарів, восьминогів, ікрі. Радіоактивний цезій в організмі людини спричинює злоякісні пухлини та променеву хворобу. Тому бажано вилучити з раціону харчування будь-які морепродукти з басейну Тихого океану, зокрема далекосхідних морів Росії.

Рівень небезпеки на АЕС «Фукусіма - 1» міжнародними організаціями визначений як максимальний («катастрофічна аварія»). Досі його надавали тільки катастрофі на Чорнобильській АЕС.

Кліматичні зміни. Діяльність людини є однією з причин зміни клімату Землі. Зокрема, інтенсивний розвиток промисловості та енергетичного комплексу збільшують концентрацію вуглекислого газу в атмосфері, що, в свою чергу, спричиняє так званий тепличний ефект. Його суть полягає у підвищенні температури у поверхні Землі. За останні двісті років вміст вуглекислого газу в атмосфері збільшився на 25%, а температура зросла на 0,5°С. Якщо цей процес триватиме, то вже до середини наступного сторіччя температура довкілля може зрости ще на 5°С. Це спричинить танення льодовиків і полярних шапок, підйом рівня води Світового океану на 1-2 м, затоплення понижених місцевостей, а урагани й суховії перетворять на пустелі значні території, зайняті агроценозами.

Діяльність людини і стан атмосфери. Забруднюють атмосферу викиди шкідливих для здоров'я людини та інших організмів відходів промислових підприємств, вихлопні гази автомобільного транспорту (сполуки Сульфуру (SO₂, H₂S), Нітрогену (NO₂, NH₃), Карбону (СО, СО₂), важкі метали тощо). Підприємства будівельної і вугільної промисловості (цементні та гіпсові заводи, відкриті вугільні кар'єри тощо) є джерелом забруднення атмосфери пилом.

Особливу небезпеку для довкілля становлять кислотні дощі, спричинені забрудненням атмосфери Сульфур(ІV) оксидом (SO₂) та Нітроген(ІV) оксидом (NO₂), які, сполучаючись з молекулами води, утворюють сильні кислоти - сульфатну та нітратну. Кислотні дощі призводять до тяжких наслідків: прісні водойми стають мертвими, гинуть ліси, спостерігаються значні втрати врожаю.

Іншою небезпекою для здоров'я людини може стати послаблення озонового екрану. Це відбувається внаслідок надходження в атмосферу хлорфторкарбонових сполук, які використовують в охолоджувальних агрегатах, кондиціонерах, аерозольних балончиках - розпилювачах лаків, фарб, парфумів тощо. За підрахунками вчених уже зруйновано до 5% озонового шару, що може зумовити появу так званих озонових дірок (одну з них виявлено в 90-х роках XX сторіччя над Антарктидою), через які шкідливі ультрафіолетові промені досягатимуть поверхні Землі.

Вплив діяльності людини на гідросферу. Діяльність людини негативно впливає і на різноманітні водойми: забруднення промисловими та побутовими відходами, пестицидами та добривами, які змиваються з полів, зміна екологічних умов, осушення. Погіршення санітарного стану водойм, а також виснаження водних ресурсів (насамперед, прісних водойм і підгрунтових вод) загострює проблему питної води. Незважаючи на застосування високотехнологічних методів очищення промислових і побутових стічних вод, до 10% найстійкіших забруднювачів можуть все ж таки залишатись. Тому навіть очищені стічні води можливо лише обмежено використовувати для потреб промисловості, енергетики, зрошування орних земель.

Надходження неочищених або недостатньо очищених стічних вод у природні водойми унеможливлює використання їх для відпочинку людей, рибальства. Потрапляння у водойми сполук Фосфору та Нітрогену сприяє масовому розмноженню ціанобактерій (явище «цвітіння води»), яке спричиняє масову загибель інших водяних організмів (через нестачу кисню та вплив токсичних речовин, що виробляють ціанобактерії).

До вимирання цілих водних екосистем також призводять аварії танкерів, нафтовидобувних платформ, унаслідок яких плівка з нафти вкриває значні площі морів. До змін гідрологічних режимів водойм (глибини, швидкості течії, солоності) призводить створення водосховищ, що згубно впливають на водні біогеоценози та популяції окремих видів.

Зникнення видів. Інтенсивний вплив людини на природні біогеоценози спричинює вимирання певних видів тварин і рослин, унаслідок прямого винищення, руйнування місць їхнього існування, забруднення довкілля. За підрахунками вчених, за останнє тисячоліття з нашої планети зникло понад 130 видів та підвидів ссавців (дикий бик - тур; дикий кінь-тарпан; морська, абостеллерова корова; сумчастий вовк та інші), близько 260 видів і підвидів птахів (наприклад, нелітаючий голуб-дронт), а кількість зниклих видів безхребетних тварин, рослин і грибів взагалі важко підрахувати.

Зникнення будь-якого виду організмів означає збіднення генофонду Землі, бо кожний вид має унікальний набір генів. Всі види в природі поєднані різноманітними зв'язками, зникнення деяких з них неодмінно знизить стійкість біогеоценозів. Навіть знищення певного виду шкідників може мати негативні наслідки не тільки для природних угруповань, але й для самої людини: його місце обов'язково буде зайняте іншим, екологічно близьким видом. Це може мати тяжкі наслідки, бо людині доведеться вкладати значні кошти у вивчення цих видів, заново розробляти заходи боротьби з ними.

Сучасний стан природних ресурсів України. Унаслідок інтенсивної господарської діяльності людини, особливо з другої половини ХІХ ст., природні ландшафти України зазнали значних змін. Спотворені середовища життя диких видів тварин і рослин. Нині площа, охоплена природними угрупованнями, становить лише близько 29% території країни. Зокрема лісові масиви скоротилися до 14,3% порівняно із 28% у 1850 р. та 45% на межі І та ІІ тисячоліть. Практично повністю знищений цілинний степ, змінено гідрологічний режим багатьох територій через побудову гребель, водосховищ, осушення боліт Полісся та обводнення територій степової зони. Зокрема внаслідок створення каскаду «штучних морів» у Дніпрі практично зникли осетрові риби через перекриття їм доступу на нерест з Чорного моря (осетер, білуга). Сильне антропогенне забруднення значних територій природних екосистем хімічними сполуками, радіонуклідами створює загрозу генофонду багатого і різноманітного тваринного і рослинного світу України.

За останні 30-40 років значно зменшився вміст гумусу у ґрунтах України. Згідно з розрахунками вчених Української академії аграрних наук, щорічні втрати гумусу становлять до 1т/га. Це пояснюють недостатнім впровадженням сучасних технологій обробітку ґрунту. Нині до 20% ґрунтів України забруднені токсичними сполуками (радіонуклідами, важкими металами, пестицидами).

В Україні зменшується чисельність видів ссавців – об’єктів полювання (лося, дикого кабана, козулі). Знижується промисел риби у водоймах.

Застосування екологічних знань у практичній діяльності людини

Шляхи подолання екологічної кризи. Розвиток природничих наук зумовив розуміння того, що людина повинна підпорядковуватися законам природи як складова частина, а не намагатись її змінити (ойкуменічний світогляд). В.І. Вернадський ще в першій половині ХХ ст. передбачив, що біосфера переходить у новий стан – ноосферу під впливом наукової думки і людської праці.

Для ноосфери характерний тісний зв'язок законів природи і соціально-економічних чинників суспільства, що базується на науково-обґрунтованому раціональному використанні природних ресурсів, яке передбачає відновлюваність колообігу речовин та потоку енергії. До вирішення будь-яких проблем людина повинна підходити з позицій екологічного мислення, тобто підпорядкування повсякденної практичної діяльності людини законам природи та вимогам охорони природного середовища. Отже, - це якісно нова форма організації біосфери, яка формується внаслідок її взаємодії із людським суспільством і передбачає гармонійне співіснування природи і людини.

Раціональне, або екологічно обґрунтоване, природокористування – це використання природних ресурсів в обсягах та способами, які забезпечують сталий економічний розвиток, що не призводить до порушення відновлювальних властивостей природи і погіршення екологічних умов навколишнього природного середовища. Ці принципи реалізують за допомогою різних заходів на державному рівні:

• встановлення лімітів використання природних ресурсів, застосування маловідходних, енерго- та ресурсозберігаючих технологій;

• здійснення заходів щодо відтворення відновлювальних природних ресурсів;

• планування розміщення виробничих та інших господарських об’єктів з урахуванням екологічної ємності відповідної території;

• збереження популяційно-видового та ландшафтного розмаїття;

• запобігання забрудненню навколишнього природного середовища;

• застосування біологічних, хімічних та інших методів поліпшення якості природних ресурсів;

• економічне стимулювання заходів щодо забезпечення раціонального використання природних ресурсів.

Альтернативні джерела енергії – це поновлювальні джерела, до яких відносять енергію сонячного випромінювання, вітру, морів, річок, біомаси, теплоти Землі, та вторинні енергетичні ресурси, які існують постійно або виникають періодично у довкіллі.

Зменшенню споживання енергетичних ресурсів сприяє впровадження нових, менш енергоємних, технологій у промисловості, сільському господарстві, будівництві. Зокрема, впровадження нових систем освітлення – флуоресцентних ламп, які працюють у 10 разів довше, ніж звичайні, дасть можливість знизити споживання електроенергії у 4 рази. Економія енергетичних витрат на опалення приміщень стає можливою з розробкою нових теплоізоляційних матеріалів і технологій будівництва.

Економічно вигідне вторинне використання сировини – один із ефективних засобів захисту довкілля від промислового і побутового забруднення. Наприклад, для виплавки алюмінію з металобрухту енергії споживається у 20 разів менше, ніж для виплавки з бокситової руди, для сталі така економія становить до 60%, а для виготовлення паперу з макулатури порівняно з його виробництвом з целюлози – понад 25%.

Важливе використання нових джерел енергії, зокрема біопалива. На відміну від інших природних ресурсів (нафта, вугілля, ядерне паливо), біопаливо – поновлювальне джерело енергії; його повністю розкладають мікроорганізми і тому воно безпечне для навколишнього середовища.

Охорона природи - це прикладна галузь знань про збереження стану біосфери, для якої екологія слугує теоретичною базою. Лише з розвитком екології людство поступово почало розуміти значення дослідження взаємозв’язків між організмами та їхнім довкіллям, виявлення закономірностей, які керують функціонуванням біосфери. Адже навіть незначний вплив людини на довкілля може призвести до «ланцюгових реакцій», здатних спричинити непередбачені наслідки в глобальному масштабі. Тому, щоб уникнути всеосяжної екологічної кризи, потрібно об'єднати зусилля всіх країн у справі охорони природного середовища.

Важливе завдання всього людства – це побудова екологічно стабільного суспільства, яке базується на застосуванні екологічних знань у господарській діяльності та заради задоволення власних потреб не ставить під загрозу існування наступних поколінь, тобто несе відповідальність за те, в якому стані залишить після себе довкілля і природні ресурси.

Стратегічні принципи побудови такого суспільства розробили вчені Міжнародного союзу охорони природи та природних ресурсів (МСОП) і погодили з урядами більшості країн світу.

Для створення екологічно стабільного суспільства людство повинне:

• повинно взяти під контроль стрімкі темпи зростання народонаселення. Прикладом вдалого вирішення цієї проблеми може слугувати Китай, у якому цей показник зменшено вдвічі;

• вирішення проблеми використання енергетичних носіїв , яке полягає в обмеженні використання невідновних ресурсів (чорне вугілля, нафта) і ширше використання відновних (вітер, енергія Сонця, припливів та відпливів, гарячих джерел та ін.);

• впровадження екологічно обґрунтованих технологій обробітку ґрунту для захисту його від ерозії та засолення. Зокрема, такі технології передбачають: обробіток ґрунту без порушення його структури (безплужна оранка); раціональне використання добрив, поливу, сівозмін (періодичних змін видів культурних рослин, які вирощують на певній ділянці); створення полезахисних лісосмуг, які захищають ґрунт від вивітрювання та сприяють збереженню вологи на полях; зменшення рівня використання пестицидів і перехід на біологічні та інші безпечні для довкілля методи боротьби зі шкідниками;

• для збереження та примноження лісового фонду планети припинити знищення первинних лісів і перейти до промислового використання вторинних і штучних лісонасаджень з наступним їхнім відновленням. Крім того, слід зменшувати потреби людини у деревині завдяки використанню вторинних ресурсів (макулатури) та широкому застосуванню в будівництві та промисловості синтетичних матеріалів.

• зменшувати об’єми стічних вод, запроваджувати надійти способи очищення та постійний контроль за їхньою якістю, створювати замкнені системи водопостачання промислових і енергетичних об’єктів;

• здійснювати програму захисту і відновлення природних водойм.

Дані екологічних досліджень обов'язково мають бути враховані і в справі акліматизації та реакліматизації видів. Акліматизація – це пристосування певного виду до умов місцевості, де він раніше не мешкав, а реакліматизація – його повернення до місцевості, де він поширений у минулому. Під час штучного вселення певного виду необхідно прогнозувати його можливі взаємозв’язки з корінними мешканцями екосистеми (аборигенними видами). Наприклад, акліматизація медоносної бджоли в Австралії призвела до витіснення місцевого виду бджоли, позбавленого жала, а завезення туди кактуса-опунції – до заростання цією неїстівною для худоби рослиною пасовищ.

На зникнення видів місцевої фауни та флори можуть впливати також акліматизовані паразити і шкідники акліматизованих видів. Так, спроба акліматизації волзької севрюги в Аральському морі стала причиною масової загибелі місцевого виду – Аральського шипа, який почали вражати плоскі черви – паразити севрюги. Тому існують особливі карантинні служби, які обстежують організми, що їх ввозять у певну країну, з метою виявлення потенційно небезпечних видів.