55. Звертання в різних стилях мовлення.

Звертання - це слово чи словосполучення в реченні, що називає осіб, а також персоніфіковані предмети, до яких адресовано мовлення. Наприклад: Іване Миколайовичу, підготуйте будь ласка, звіт про роботу вашого управління.

Звертання може стояти на початку, в середині і в кінці речення. Воно відокремлюється комою чи знаком оклику, якщо стоїть на початку речення; комами з обох боків, якщо стоїть у середині речення; комою від попередніх слів, якщо стоїть у кінці речення.

Якщо звертання стоїть у кінці окличного речення, то після нього ставиться знак оклику, якщо в кінці питального - знак питання.

Звертання найчастіше виражається кличним відмінком іменника: Зоре моя вечірняя, зійди над горою (Т. Шевченко).

У реченні може бути кілька звертань, наприклад: Весно красна! Любі мрії! Сни мої щасливі! Я люблю вас! (Леся Українка);

При звертанні можуть стояти пояснювальні слова. Таке звертання називається поширеним, наприклад: Цвіти, моя Вітчизно молода, безмежна, непоборна, яснокрая! (А. Малишко)

Особовим займенником у сучасній літературній мові звертання ніколи не виражається. Іноді в експресивному мовленні зустрічається звертання, виражене особовим займенником другої особи однини і множини. Воно має вульгарний відтінок. Наприклад: Слухай, ти. Ну, ми, нахабо (1. Рябокляч).

Звертання властиві різним стилям мовлення: офіційно-діловому, розмовно-побутовому, художньому, епістолярному.

В офіційно-діловому мовленні звертання найчастіше вживається в офіційному листуванні, в усному мовленні - в промовах, бесідах, на диспутах та ін. Вибір відповідної форми залежить від характеру і стилю документа. Так, у дипломатичній та офіційній сферах вживаються звертання добродію, пане, пані, іноді - колего.

Звертання до неживих предметів часто вживається в художній літературі. Наприклад: Хлюпни нам, море, свіжі лави! О земле, велетнів роди! (П. Тичина).

У фольклорній мові часто вживаються пестливі, зменшувальні звертання. Вони можуть бути ускладнені прикладками-епітетами. Наприклад: Іди, сонну, в колисоньку. Приспи мою дитиноньку. Сомку, дрімку, голубоньку! Приспи мою дитиноньку (пісня); Ой, устань, устань, пан-господар. Ой засвіти свічку ясненькую. Побуди чечядь красненькую (нар. тв.); Відкривай гарячі груди, Мати-земле (М. Рильський).

56. Зміни приголосних –зьк-, -ськ-, -цьк- при словотворенні.

  Процес утворення нових слів часто супроводжується зміною звуків, більшість яких позначається на письмі.

а) Група приголосних -цьк- змінюється на -чч- при творенні іменників із суфіксом -ин(а): вояцький — вояччина, козацький — Козаччина, німецький — Німеччина, турецький — Туреччина; але: галицький – Галичина. б) Групи приголосних -ськ-, -ск- змінюються на -щ- при творенні іменники із суфіксом -ин(а): віск — вощина, пісок (піску) — піщина, полтавський — Полтавщина; в) Групи приголосних -ск-, -шк- змінюються в -щ- при творенні прикметників та іменників із суфіксом -ан-(-ян-): віск — вощаний – вощанка, дошка — дощаний, пісок (піску) — піщаний. г) Групи приголосних -ск-, -ст- змінюються в щ, група -зк- у -жч- при творенні багатьох форм дієслів ІІ дієвідміни: вереск — верещати, верещу, верещиш і т. д.; простити — прощати, прощаю, прощаєш і т. д.; прощу, але простиш, простить і т. д.; брязк — бряжчати, бряжчу, бряжчиш і т. д. д) Групи приголосних -ськ-, -зьк- відповідно змінюються на -щ-, -жч- при творенні прізвищ на -енко, -ук: Васько — Ващенко — Ващук, Ісько — Іщенко — Іщук, Онисько — Онищенко — Онищук, Водолазький — Водолажченко, Кузько — Кужченко. Примітка. У присвійних прикметниках від власних імен із групами -ск-, -ськ- с на письмі зберігається, а к переходить у ч: Параска — Парасчин, Ониська — Онисьчин; -шк- дає щ: Мелашка — Мелащин.