26.Поняття та види суб»єктів правовідносин

Суб'єкти правовідносин — це суб'єкти права, тобто особи, що мають правосуб'єктність. Вирази «суб'єкт права» і «особа, що має правосуб'єктність» збігаються. Правосуб'єктність — одна з обов'язкових передумов правовідносин.

Щоб стати учасником правовідносин, суб'єкти повинні пройти два етапи наділення їх юридичними властивостями:

• набути властивостей суб'єктів права як потенційних суб'єктів (учасників) правовідносин — через відповідність певним правовим вимогам щодо правосуб'єктності;

•  набути додаткових властивостей юридичного характеру в конкретній юридичне значущій ситуації — суб'єктивних юридичних прав і обов'язків, що надаються їм правовими нормами. Саме вони визначають власне правові зв'язки, відносини між суб'єктами.

Суб'єкти правовідносин — це індивідуальні чи колективні суб'єкти права, які використовують свою правосуб'єктність у конкретних правовідносинах, виступаючи реалізаторами суб'єктивних юридичних прав і обов'язків, повноважень і юридичної відповідальності.

Види суб'єктів правовідносин:

1)  індивідуальні суб'єкти (фізичні особи):

- громадяни, тобто індивіди, що мають громадянство даної країни;

-  іноземні громадяни;

- особи без громадянства (апатриди);

— особи з подвійним громадянством (біпатриди);

2) колективні суб'єкти (юридичні особи):

— державні органи, організації, установи, підприємства;

- органи місцевого самоврядування;

— комерційні організації (акціонерні товариства, приватні фірми тощо — вітчизняні, іноземні, міжнародні);

-  громадські об'єднання (партії, профспілкові організації тощо);

- релігійні організації;

3)  держава та її структурні одиниці:

- держава;

- державні утворення (суб'єкти федерації — штати, землі, автономії; в Україні — Автономна Республіка Крим);

—  адміністративно-територіальні одиниці (область, місто, селище та ін.);

4)  соціальні спільноти — народ, нація, етнічні групи, громадяни виборчого округу тощо.

27.Ознаки відноснохї самостійності держави

Відносну самостійність держави слід розглядати конкретно-історично, зважаючи на специфічні умови розвитку суспільства, його політичної системи та ін. У процесі науково-технічного і суспільного прогресу відносна самостійність держави зростає.

Знаходячись у певній залежності від зовнішніх чинників (економіки, класової боротьби, політики, ідеології), держава справляє на них зворотний вплив, що є однією з форм вияву її відносної самостійності. Іншою формою прояву відносної самостійності держави можна назвати підвищення держави над інтересами класів, що борються, виконання загальносоціальних завдань або її організаційну відокремленість від суспільства в цілому, наявність власної внутрішньої структури і функцій. Таких форм прояву відносної самостійності держави можна навести чимало, вони специфічні для різних країн кожної історичної епохи.

Крім того, у держави є своя логіка розвитку. Наявність особливих етапів розвитку держави є однією з форм прояву відносної самостійності. Держава додержується свого власного шляху розвитку, над яким має зверхність розвиток виробництва. Але держава, завдяки своїм власним законам і фазам розвитку, справляє зворотний вплив на розвиток виробництва, що є однією з загальних (властивих всім історичним етапам) форм відносної самостійності держави.

Чи слушним буде ствердження, що «держава не має власної історії», оскільки її поява і подальший розвиток були обумовлені розвитком суспільства — економічним, соціальним, політичним? Ні, певна річ. Держава розвивається разом із суспільством і в той же час має свою історію. Аргументом на користь останнього твердження є відносна самостійність держави у вигляді різних форм її прояву.