3.5 Загробне життя і карма

Загробне життя в індуїзмі має два етапи. Перший етап називається сансарой. Другий - виходом із сансари. Сансара (мандрування).

Поряд з санскритським терміном "сансара" для позначення першого етапу загробного життя в літературі використовуються також французьке слово "реінкарнація" і російське - "переродження". За своєю сутністю це переселення душі з одного тіла (після його смерті) до іншого.  Механізмом сансари є карма ("вчинок", "діяння"). Карма - це закон переродження, згідно з яким при переважанні хороших вчинків людина отримує хорошу переродження, при перевазі поганих - погане переродження. Індуїсти у зв'язку з цим говорять: яка карма - така й сансара. Якщо у вас гарна карма, то буде хороша сансара. Гарне переродження - це тіло здорового, багатої людини з щасливою долею. Погане переродження - це тіло чи рослини, або тварини, або людини хворого, бідного і нещасного. По поглядам індусів злочинець у одній з наступних життів стає жертвою того злочину, який він зробив. Злодій буде обкрадений, гвалтівник - згвалтований, вбивця - вбитий. Специфічними етапами сансари є перебування душ людей у ​​раю (для праведників) або в пеклі (для грішників). Після тимчасового блаженства або тимчасових мук душі повертаються в земне життя.

Пекло позначається терміном "нараки". Вважається, що пекло має кілька відділень (називають такі цифри: кілька тисяч, 50, 28, 21, 7 і 3) Найчастіше називається цифра 7, і в цьому зв'язку прихильники індуїзму говорять і пишуть про "сім колах пекла". У кожному наступному відділенні пекла муки стають сильнішими. Людей, які потрапили в пекло виснажують безсонням, скидають в річки з нечистотами, змушують обіймати розпечене залізо, дають на розтерзання звірам, птахам і зміям, розривають на частини, варять у киплячій олії, спалюють у палаючій ямі ... При цьому нещасні залишаються живими, для того щоб продовжувати мучитися далі, поки не закінчиться термін, визначений їх поганою кармою. У який саме відділення направити душу померлого, яким муках його піддати, вирішує володар царства мертвих, бог Яма. Другий етап загробного життя для грішників - це попадання в останнє (частіше всього: в сьоме) відділення пекла. Справа в тому, що перебування в останньому відділенні пекла виходить за межі сансари. Сюди направляють найбільш закоренілих грішників. З попередніх відділень пекла душі грішників рано чи пізно, але повертаються в земну оболонку. З останнього відділення вороття немає. Тут душі грішників знаходяться до кінця "дня Брахми" а з настанням "ночі Брахми" знищуються.  Другий етап загробного життя для особливо заслужених праведників позначається терміном "мокша" ("позбавлення", "звільнення"). Мокша по своїй суті - це злиття душ особливо заслужених праведників з душею Брахмана. Це злиття означає вихід із сансари і розуміється як вища і вічне блаженство. 

Рис.18 Сансара Рис.19 Нараки

Рис.20 Реінкарнація

4.Основні напрямки індуїзму

4.1Вішнуїзм

Вішнуїзм, одне з двох головних (поряд з шиваїзм) течій в індуїзмі, поширене головним чином у Північній Індії.

Вішнуїтів шанують Вішну як верховного всемогутнього Бога.  Вішнуїзм як самостійний напрям в індуїзмі оформився приблизно в V-VII ст. Його витоки зводять до Вед, а іноді й до більш архаїчного протоиндийскую періоду. У Ведах Вішну - незначне божество, один із соратників Індри в його демоноборческіх подвиги. Його головне діяння - три кроки, якими він охопив весь всесвіт. Це діяння зазвичай співвідноситься з солярного У послеведійскій період еволюція міфологічного образу Вішну йде за двома основними лініями: посилюється монотеистическое початок і відбувається циклізація різноманітних міфів, що складаються в єдиний мифоритуальній комплекс.  Починаючи з брахманической періоду роль Вішну зростає. Він ототожнюється з жертвопринесенням як з однією з космогонічних сил. У Упанішадах (завершальній частині Вед) намічається зв'язок Вішну з ідеалом кінцеве звільнення від тягот буття. Так відбувся перехід до іншої стадії у розвитку вишнуизма, найбільш детально відображена в епосі Махабхарата, де міфологічний образ Вішну стає складним і багатоплановим, набуваючи рис і якості популярних культів і стаючи божеством загальноіндійського масштабу. У сферу його культу втягуються різні локальні божества і вірування. У Бгагавата-пурані називаються 24 аватари, з них найбільш популярні 10: у вигляді риби, черепахи, вепра, людино-лева, карлика, Парашурами (легендарного брахмана-воїна), Рами, Крішни, Будди і Калки. До VI ст. подання про аватари оформлюються як цілісна концепція. Головний смисловий мотив всіх аватар - звільнення землі від вантажу грішників і підтримка праведників. Основи концепції аватар відображені в Бгагавад-гіті - ключовому тексті індуїзму.

На рубежі нової ери складається релігійна доктрина бхагаватізма, що втілилася найбільш виразно в Бхагавад-гіти. На зміну безособовому Абсолюту - початку і основі всесвіту прийшов особистісний Бог, до якого адепт відчуває всепоглинаючу емоційну прихильність. Важливою частиною бхагаватізма стало шанування аватар, особливо Рами і Крішни. Емоційна відданість (бхакті) адепта Вішну і його основним аватарам отримала культове оформлення і вилилася в самостійний напрям у вішнуїзм. Воно зародилося на дравидском півдні в VIII-IX ст. і відомо головним чином завдяки культової поезії 12 поетів-альварів. Створений ними грандіозний поетичний комплекс «Налайіра тіввіяп пірабандхам» («Божественні гімни з чотирьох тисяч віршів») став своєрідною «вішнуітскіе Ведою». У їх культової поезії міститься ряд теологічних і філософських ідей. Північне бгакті, що зародилося пізніше південного (приблизно в XIV-XV ст.), У своїй основі мала шанування двох аватар - Рами і Крішни. Особливо значущим в подальшій історії індуїзму був вплив вішнуітскіе проповідника - гуру Рамануджі (XII ст.). Його послідовниками були Рамананда і Кабір (XV ст.). Поет-містик Кабір, який вважає себе послідовником Рамананда, заснував секту Кабір-пантхе. Як і всі бгакті, він заперечував значення зовнішньої обрядовості: спілкування з божеством цілком залучалося до сферу емоційних переживань, містичних осяянь і т. п. За уявленнями вішнуїтів Бог дарує звільнення від уз сансари, відгукуючись не на ритуальний жест, а на поклик люблячого і відданого серця бгакта. Демонструючи любов і єднання перед обличчям божества, вішнуїтів влаштовували збори, урочисті ходи, колективні відвідування храмів. Найбільш адекватною і бажаною Богові формою прояву релігійного почуття вважалася пісня, гімн (Бгаджана абокіртана).  Вішнуітскіе громади були відкриті для всіх і скасовували кастові заборони, але скасування дотримувалася лише під час деяких ритуальних церемоній. У цілому ж роз'єднаність і замкнутість громад уподібнювала їх каст. З XVII ст. вішнуітскіе громади стали перетворюватися в освіти, де віра в особистого Бога наклалася на загальноприйнятий індуїстський стандарт, утворивши ще один варіант віровчення в рамках, що допускаються традицією.  У період кризи і розпаду Могольськой імперії різні напрямки бгакті лягли в основу антімогольскіх виступів. Пізніше, у релігійно-реформаторських течіях XIX ст. дістали подальший розвиток закладені в бгакті реформаторські ідеї.  Основна форма вшанування божества у вішнуїтів називається пуджа. Вона може мати як домашній, так і храмове характер. Пуджа відбувається зазвичай перед освяченим зображенням божества. Вона починається з гімнів і жестів, що запрошують Вішну або його аватару. Потім зображення божества підносять воду для символічного обмивання і ароматичні речовини, його прикрашають квітами, кадили пахощами, розгойдують світильники і т. п. Як жертвопринесення підносять їжу і квіти. Любими Вішну і всьому колу божеств, з ним пов'язаних, вважаються листя та гілки деревця туласі. З його деревини роблять і вішнуітскіе чіткі - туласі-мала. Деревцо туласі і саме по собі є об'єктом шанування вішнуїтів; йому жертви литі, читають молитви і мантри, співають гімни, танцюють навколо нього. Рівнозначним пуджу вважається виконання прославляють божество гімнів. Першорядне значення надається джапа - повторення імені божества або відповідноїмантри (магічного заклинання).

Священними для вішнуїтів є чорні камені - шалаграми (амоніти, річкова галька, скам'янілі черепашки); вони вважаються втіленнями самого Вішну.  З вішнуїтських храмів найбільш відомі два храми - «Вішну на змії Шеше» в Тамілнаді і Кералі. Велика частина вішнуїтських храмів присвячена Крішни. Загальна чисельність прихильників вішнуїзма близько 500 млн. осіб (приблизно 70% всього індуїстського населення Індії). Вішнуїтів переважають у більшості індійських штатів (Уттар-Прадеш, Мадхья-Прадеш, Гуджарат, Андхра-Прадеш і ін.)