3. Класифікація податків

Кожна група податків має свої особливості, властиві лише їй тому класифікація слугує для визначення притаманних даному виду податків рис та особливостей. У фінансовій літературі існує велика кількість підходів до класифікації податків. Найпоширенішою є класифікація за 4 ознаками: за формою оподаткування, за економічним змістом об'єкта оподаткування, залежно від рівня державних структур, які їх установлюють, за способом стягнення.

За економічним змістом об'єкта оподаткування податки поділяються на три групи: податки на доходи, споживання і майно.

Податки на доходи стягуються з доходів фізичних та юридичних осіб. Безпосередніми об'єктами оподаткування є заробітна плата та інші доходи громадян, прибуток або валовий дохід підприємств.

Податки на споживання сплачуються не при отриманні доходів, а при їх використанні. Вони справляються у формі непрямих податків.

Податки на майно встановлюються щодо рухомого чи нерухомого майна. На відміну від податків на споживання, які сплачуються тільки один раз — при купівлі, податки на майно стягуються постійно. доки майно перебуває у власності.

Залежно від рівня державних структур, які встановлюють податки, вони поділяються на загальнодержавні та місцеві.

Загальнодержавні податки встановлюють вищі органи влади, їх стягнення є обов'язковим на всій території країни, незалежно від того, до якого бюджету (державного чи місцевого) вони зараховуються. Згідно з їх розподілом між ланками бюджетної системи загальнодержавні податки поділяються на три групи:

доходи Державного (центрального) бюджету,

доходи місцевих бюджетів

доходи, що розподіляються між Державним та місцевими бюджетами.

Місцеві податки встановлюються місцевими органами влади та управління. Можливі різні варіанти встановлення місцевих податків.

По-перше, у вигляді надбавок до загальнодержавних податків. Рівень надбавки визначають місцеві органи відповідно до встановлених обмежень.

По-друге, введення місцевих податків за переліком, що встановлюється вищими органами влади. Вибір податків здійснюється місцевими органами.

По-третє, можливе впровадження місцевих податків на розсуд місцевих органів без будь-яких обмежень з боку центральної влади.

За формою оподаткування податки поділяються на прямі і непрямі.

Прямі податки встановлюються безпосередньо щодо платників, їх розмір залежить від масштабів об'єкта оподаткування. Прямі податки сприяють такому розподілу податкового тягаря, при якому більше платять ті члени суспільства, які мають вищі доходи. Такий принцип оподаткування більшістю економістів світу визначається найсправедливішим. Разом з тим форма прямого оподаткування потребує і складного механізму стягнення податків, бо виникають проблеми обліку об'єкта оподаткування й ухилення від сплати. Тому, незважаючи на «справедливість» (у лапках не тому, що це сумнівно, а тому, що не існує абсолютної справедливості) прямих податків, податкова система не може обмежуватися тільки ними. Це був би однобокий підхід, який згубний для будь-якої системи.

Основною формою прямого оподаткування виступає прибутковий податок. Залежно від платників він поділяється на два види: з юридичних і фізичних осіб.

Непрямі податки встановлюються в цінах товарів і послуг, їх розмір для окремого платника прямо не залежить від його доходів. Підкреслюємо, тільки прямо, бо оскільки непрямі податки включаються в ціни, то їх платить в абсолютному розмірі більше той, хто більше споживає, а більше споживає той, хто має вищі доходи. Об’єктом оподаткування непрямими податками виступають витрати, оскільки податки сплачуються під час купівлі товарів та послуг.

Висока питома вага непрямих податків свідчить про те, що держава орієнтує податкову систему на фіскальну функцію, коли сума податків не залежить від результатів діяльності фізичних і юридичних осіб. Тому більшістю економістів світу непрямі податки вважаються найнесправедливішими, оскільки більшим тягарем лягають на плечі найбідніших верств населення.

Основною формою непрямого оподаткування є податок на додану вартість, який встановлюється до всього обороту за єдиною ставкою.

За способом стягнення розрізняють розкладні та окладні податки.

окладні - податки, для яких спочатку встановлюють ставку, а величину податку для кожного платника визначають множенням ставки на об'єкт оподаткування;

розкладні - податки, які обчислюють спочатку в загальній сумі, а потім розподіляють (розкладають) між їх платниками пропорційно до певного показника чи рівними частинами. Це історична форма оподаткування і вона відповідала низькій податковій техніці.

Розрізняють три способи утримання податків:

Біля джерела отримання доходу - використовується в процесі стягнення податків і зборів із заробітної плати і доходів громадян від здійснення трудових обов’язків.

На підставі декларації – передбачає надання платниками даних про фактичні розміри об’єкта оподаткування і відповідно оподаткування лише на основі подання таких декларацій. При цьому способі існують значні можливості для ухилення від сплати податків.

На підставі платіжного доручення – здійснюється лише у випадках, коли платник має сплатити суму нарахованих йому відповідними органами податків.