8. Правові форми та проблеми реалізації права громадян на екологічну інформацію.

Екологічна інформація — це будь-яка інформація про стан навколиш­нього природного середовища в письмовій, аудіовізуальній, електронній чи іншій матеріальній формі про події, явища, матеріали, факти, процеси і окремих осіб у сфері використання,відтворення та охорони природних р'есурсів, природних компонентів та ландшафтів, охорони довкілля та забезпечення екологічної безпеки.

Основними джерелами інформації є: дані моніторингу довкілля, кадастрів природних рссурсів, реєстри, автоматизованібанки даних, архіви, а також довідки, що видаються уповноваженими на те органа­ми державної влади, органамимісцевого самоврядування, громадськими організаціями, окремими посадовими особами.

Засобом забезпечення цього права виступає обов'язок Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, його органів на місцях, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, діяльність яких може негативно вплинути або впливає на стан навколишнього природного середовища, життя і здоров'я людей, забезпечувати вільний доступ населения до інформації про стан навколишнього природного середовища у формах, визначених Законом «Про охорону навколишнього природного середовища».

Закон України «Про екологічну експертизу» (ст. 35) зобов'язує замовників екологічної експертизи опубліковувати Заяву про екологічні наслідки запланованої діяльності, яка має містити відомості про: заплановану діяльність, мету і шляхи її здійснення; суттєві фактори, що впливають чи можуть впливати на стан навколишнього природ­ного середовища з урахуванням можливості виникнення надзвичайних екологічних ситуацій; кількісні та якісні показники оцінки рівнів екологічного ризику запланованої діяльності, а також заходи, що гарантують впровадження діяльності відповідно доекологічних стандартів і нормативів; інформування громадськості щодо запланованої діяльності, її мету і шляхи здійснення.

На визначення джерел екологічної інформації може впливати ста­тус уповноваженої особи та стадія реалізації суб'єктивного права на екологічну інформацію. Так, на стадії вільного доступу така інформація набувається будь-якою особою, — як фізичною, так і юридичною, як право- та дієздатною, так і обмежено та повністю недіездатною тошо, — шляхом одержання її із повідомлень засобів масової інформації, офіційних повідомлень органів держави, опублікованих у спеціальних бюлетенях, збірниках, що можуть міститися в інформаційних (комп'ютерних) мережах, у бібліотечних фондах. При цьому інформація про екстремальне забруднення довкілля, про надзвичайні екологічні ситуації природного та техногенного характеру має повідомлятися через засоби масової інформації, державну систему оповіщення негайно.

На стадії одержання екологічної інформації в установленому по­рядку шляхом офіційного звернення з інформаційнимзапитом право на екологічну інформацію реалізується право- та дієздатними особами, законними представникаминедієздатних та обмежено дієздатних осіб. При цьому джерелами екологічної інформації можуть виступати офіційнідокументи, автоматизовані системи офіційних даних типу списки, реєстри, кадастри тощо. На цій стадії важливого значения набувають терміни задоволення запитів, форма запиту та форма розгляду запиту, відмови та відстрочкизадоволення запиту. 3 урахуван­ням міжнародних та національних правових положень про таке запит та відповіді на нього мають бути переважно у письмовій формі (на випадок оскарження справи в суді), запит має бути розглянутий у мак­симально стислі строки, але не більше тридцяти днів. У тих випадках, коли державний орган не має у своємурозпорядженні екологічної інформації, що міститься у запиті, цей орган у максимально стислий строк (10 днів) інформуєподавця запиту про державний орган, до якого, як він вважає, можна звернутися із запитом про надання відповідної інформації, або передає цей запит безпосередньо такому органу та належним чином повідомляє про це подавця заяви.

Екологічна інформація надається безкоштовно, крім випадків, коли подавець запиту просить надати йому копії офіційних документів.

На стадії поширення набутої законним шляхом екологічної інформації доцільно враховувати, що така інформація може висту­пати об'єктом права власності і тому втручання інших осіб у процес реалізації права власності на екологічну інформацію забороняеться.

Право на екологічну інформацію може бути обмежене в умовах воєнного або надзвичайного стану із зазначенням строкудії цих обмежень (ст. 64 Конституції). Згідно з Орхуською ковенцією у запиті про надання екологічної інформації можебути відмовлено у виняткових випадках.

Право на екологічну інформацію реалізується передусім з метою забезпечення права на екологічну безпеку, а тому у випадках його порушення законодавство передбачає не лише його поновлення, а й відшкодування матеріальної та моральної шкоди, якщо така заподіяна. Розмір відшкодування визначається судом (ст. 49 Закону «Про інформацію»).

Кодекс України про адміністративні правопорушення (ст. 82³) встановлює адміністративну відповідальність для посадових осіб за приховування, перекручення або відмову від надання повної та достовірної інформації за зверненнями громадян та їх об'єднань щодо безпеки утворення відходів та поводження з ними (ст. 91⁴), за відмову від надання чи несвоєчасне надання екологічної інформації. Кримінальний кодекс України встановлює кримінальну відповідальність за приховування або перекручення відомостей про екологічний стан або захворюваність населения (ст. 238).