8. Правові форми та проблеми реалізації права громадян на участь у прийнятті еколого-значимих рішень.

Право на участь громадськості у процесі прийняття рішень з питань, що стосуються довкілля, є одним із важливих екологічних прав, спрямованих не лише на раціональне використання природних ресурсів та охорони довкілля, але й розглядається як важливий механізм побудови демократичного суспільства. Це право має комплексний характер і реалізується шляхом участі громадськості в обговоренні та внесення пропозицій до проектів нормативно-правових актів, матеріалів щодо розміщення, будівництва і реконструкції об'єктів, які можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища, внесення пропозицій до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, юридичних осіб, що беруть участь у прийнятті рішень з цих питань; участі в розробці та здійсненні заходів щодо охорони навколишнього природного середовища, раціонального і комплексного використання природних ресурсів; участі у публічних слуханнях або відкритих засіданнях з питань впливу запланованої діяльності на навколишнє природне середовище на стадіях розміщення, проектування, будівництва і реконструкції об'єктів та у проведенні громадської екологічної експертизи тощо.

Правовими формами цього екологічного права є:

• участь в обговоренні та внесення пропозицій до проектів нормативно-правових актів;

• участь в обговоренні матеріалів щодо розміщення,  будівництва і реконструкції об'єктів, які можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища;

• внесення пропозицій до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, юридичних осіб, що беруть участь у прийнятті рішень з цих питань (п. «б» ст. 9 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»).

Механізм реалізації такого права визначений Законом України «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» від 3 липня 1991 р. (із змінами та доповненнями від 19 червня 1992 р.), згідно з яким обов'язок виносити питання екологічного характеру на референдум покладено на ради відповідних рівнів. Громадськість також може ініціювати обговорення екологічно важливих рішень. Правда, у нас це буває досить рідко.

Орхуська конвенція вимагає вдосконалити процедури участі громадян у прийнятті екологічних рішень. Зокрема, передбачається залучення громадськості до дозвільної діяльності компетентних органів у галузі охорони довкілля, до формування екологічних планів і програм, а також захист такого права у суді.

8. Система правових титулів використання природних ресурсів: проблеми вдосконалення.

 Використання природних ресурсів, відповідно до ст. 38 Закону України від 25 червня 1991 р. "Про охорону нав¬колишнього природного середовища", буває загальним і спеціаль¬ним. Загальне використання природних ресурсів, згідно з ч. 2 ст. 38 Закону, полягає в безперешкодному використанні природних ре¬сурсів громадянами для задоволення своїх життєвих потреб (есте¬тичних, оздоровчих, рекреаційних, матеріальних та ін.) і має певні правові ознаки. Воно здійснюється: а) безоплатно; б) без отриман¬ня будь-яких дозволів; в) без закріплення окремих природних об'єктів за певними суб'єктами (без права володіння). Щоправда інколи право загального використання природних ресурсів може бути обмежене власниками природних ресурсів. Спеціальне використання природних ресурсів, згідно з ч. З ст. 38 — це такий вид використання природних ресурсів, який відзначаєть¬ся тим, що: а) природні об'єкти цілком або частково закріплюють¬ся за певними суб'єктами на різних правових підставах (здійсню¬ється право володіння ними); б) на його здійснення треба отрима¬ти спеціальний дозвіл; в) воно є платним. Фактичне розмежування загального і спеціального використан¬ня природних ресурсів провадиться за ступенем екологічного ризи¬ку використання природних ресурсів. Критерії такого розмежуван¬ня містяться в окремих актах природноресурсового законодавства. Правова форма використання природних ресурсів — певний правовий режим або закріплений у нормативних актах порядок викорис¬тання природних ресурсів. Законодавство України розрізняє такі правові форми (титули) спеціального використання природних ре¬сурсів: а) право власності; б) право природокористування (безоплат¬не і орендне); в) сервітутне право; г) угода про розподіл продукції; г) право господарського відання; д) право оперативного управління. Разом з тим, оскільки відповідно до ч. І ст. 4 Закону України від 7 лютого 1991 р. "Про власність" і ст. 319 ЦК, власник природного об'єкта на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається на¬лежним йому майном; він може надати його іншій особі на інших правових підставах, не передбачених законодавством. Таке право власника передбачене ст., 6 ЦК і ст. 134 ГК від 16 січня 2003 р.Право природокористування як форму спеціального використан¬ня природних ресурсів слід відрізняти від права користування як елемента права власності, поза як право природокористування — це не повноваження, а окремий правовий режим, який може охоплю¬вати і володіння, і користування, і розпорядження природними ре¬сурсами в межах, визначених власником. Право природокористу¬вання відрізняється і від права власності. Хоча це право може включати в себе і володіння, і користування, і розпорядження; во¬но завжди є похідним від права власності — саме власник встанов¬лює межі природокористування, і право розпорядження природо-користувача не може припиняти права власності власника. Природокористування слід відрізняти і від використання природних ре¬сурсів, поза як воно є лише однією з правових форм спеціального використання природних ресурсів разом з правом власності, серві¬тутним правом, угодою про розподіл продукції, правом господар¬ського відання, оперативного управління та ін.