20. Пенсійне забезпечення

Реалізація ефективної системи пенсійного забезпечення повинна ґрунтуватися на таких принципах:

• соціальної справедливості нарахування та виплати пенсій;

• свободи вибору програм недержавного пенсійного забезпечення індивідуальними суб’єктами;

• зацікавленості осіб у системі власних пенсійних заощаджень;

• незалежності програм пенсійного забезпечення від політичних ризиків;

• фінансової спроможності і стійкості пенсійної системи;

• економічної обґрунтованості пенсійних нарахувань і виплат.

На сучасному етапі суб’єктами пенсійної системи в Україні є:

• застраховані особи;

• страхувальники;

• Пенсійний фонд;

• уповноважений банк;

• підприємства, установи,  організації, що здійснюють виплату і доставку пенсій.

Для вдосконалення пенсійного забезпечення членів домогосподарств, в розвинених країнах світу функціонують багаторівневі пенсійні системи. Найчастіше вони складаються з трьох рівнів: солідарного, накопичувального та добровільного. Кожна з цих ланок утворює механізм пенсійного забезпечення.

В Україні на сьогодні функціонує лише солідарна система, а впровадження двох інших передбачається в результаті проведення пенсійної реформи.

Таким чином, основними цілями впровадження трирівневої пенсійної системи є:

а) пенсійне забезпечення всіх працюючих членів домогосподарств на мінімальному рівні (солідарна система);

б) гарантування права власності індивідів на рахунки обов’язкового пенсійного накопичення (загальнообов’язкова накопичувальна система);

в) додаткові пенсійні заощадження громадян в міру підвищення їх заробітної плати (добровільна недержавна система пенсійного заощадження).

г) встановлення залежності між обсягами сплачених внесків та пенсіями.

Згідно Стратегії розвитку пенсійної системи в Україні, прийнятої у 2005 році, члени домогосподарств можуть брати участь у таких системах пенсійного забезпечення.

1. Солідарна система передбачає сплату пенсійних внесків всіма працюючими особами. Пенсійні виплати в солідарній системі здійснюються виключно на основі персоніфікованих відомостей про заробітну плату та стаж платників внесків. Функціонування системи пенсійного забезпечення виключно на солідарній основі має ряд недоліків, основними з яких є: низький рівень виплат, значна диференціація пенсій для різних категорій громадян, залежність від демографічних ризиків, високий рівень пенсійного навантаження тощо.

2. Загальнообов’язкова накопичувальна система реалізує пенсійні програми через створення єдиного Накопичувального фонду, що об’єднує індивідуальні накопичувальні рахунки громадян. Управління та інвестування нагромаджених у фонді коштів проводять обрані на конкурсній основі та уповноважені державою компанії з управління активами. Зберігання накопичених пенсійних внесків здійснюється на спеціальних рахунках у банківських установах – зберігачах. Банки несуть юридичну відповідальність за зберігання накопичених пенсійних ресурсів. Грошові вклади по цим рахункам індивіди можуть отримати лише при досягненні ними пенсійного віку додатково до виплат за солідарною системою. Даний вид пенсійного забезпечення надає особам ряд переваг, основними з яких є: збільшення виплат фондом за рахунок отримання додаткових інвестиційних доходів; підвищення зацікавленості учасників системи до пенсійних програм, наявність можливостей успадкування нагромаджених коштів, а також ефективніше управління пенсійними ресурсами.

3. Добровільна недержавна система пенсійних заощаджень функціонує за рахунок добровільних накопичувальних внесків фізичних та юридичних осіб з метою отримання учасниками додаткових пенсійних виплат. Формує таку систему мережа недержавних пенсійних фондів: відкритих, корпоративних та професійних.

Відкриті пенсійні фонди утворюються юридичними особами для реалізації інтересів громадян у додатковому пенсійному забезпеченні. Фінансовою основою такого фонду є добровільні внески населення.

Корпоративні пенсійні фонди утворюються на підприємствах для працівників з ініціативи власників (керівників). При цьому сплата додаткових пенсійних внесків на користь працівників є безумовним обов’язком роботодавця.

Професійні пенсійні фонди утворюються громадянами або юридичними особами, об’єднаними за професійною спорідненістю. На відміну від попереднього типу фондів, зобов’язання по сплаті пенсійних внесків лежать на індивідах.

Альтернативою участі у недержавних пенсійних фондах є відкриття громадянами пенсійних депозитних рахунків у банківських установах або страхових компаніях. Основною метою функціонування такої системи є додаткове залучення внесків індивідів (за умови отримання ними високого рівня заробітку) та юридичних осіб для підвищення достатку громадян при досягненні ними пенсійного віку.

21. Фінансування програм підтримання здоров’я

22. Вирішення житлової проблеми

23. Фінансування програм здобуття вищої освіти

24. Державні фінанси та їх структура.

Державні фінанси - це регульовані у визначеному правовому полі потоки коштів, які циркулюють у національній економіці через створювану на макрорівні систему централізованих грошових фондів, забезпечують вплив держави на економічний та соціальний розвиток країни через взаємозв’язок державних фінансових ресурсів з формуванням, розподілом, перерозподілом ВВП, національного доходу і національного багатства. СТРУКТУРА НАПИСАТИ!!

25. Економічна сутність та методи мобілізації державних доходів. Характеристика державних цільових фондів.

Державні доходи – це сукупність грошових коштів, що використовуються державою для виконання нею функцій та завдань, передбачених конституцією.

26. Державні видатки, їх сутність та класифікація.

Державні видатки – це обсяг коштів, що витрачається державою в процесі виконання її функцій. Відповідно до рівня розміщення державних видатків їх поділяють на централізовані та децентралізовані. З урахуванням впливу державних видатків на процеси розширеного відтворення їх поділяють на поточні видатки та видатки розвитку.

Державні видатки з позиції використання державних фінансів умовно можна поділити на дві категорії: державне фінансування та державне споживання. Державне фінансування передбачає процес перерозподілу акумульованих у зведеному бюджеті коштів. Державне споживання – це використання коштів бюджету держави на утримання владних структур (апарату Кабінету Міністрів, Президента, Верховної ради України, правоохоронних органів, збройних сил тощо), які необхідні для управління країною, оборони та забезпечення в ній правопорядку.