23. Регулювання міжбюджетних відносин

Міжбюджетні відносини – це відносини між державою, Автономною Республікою Крим та місцевим самоврядуванням щодо забезпечення відповідних бюджетів фінансовими ресурсами, необхідними для виконання функцій, передбачених Конституцією України та іншими нормативно-правовими актами. Метою регулювання міжбюджетних відносин є забезпечення відповідності між повноваженнями, покладеними на державну владу на органи місцевого самоврядування та бюджетними ресурсами, які можуть акумулюватися у відповідні бюджети.

З метою регулювання міжбюджетних відносин використовуються міжбюджетні трансферти - це кошти, які безоплатно і безповоротно передаються з одного бюджету до іншого з метою вирівнювання доходної спроможності різних бюджетів та реалізації державних програм (пов’язаних із соціальних захистом та виконанням інвестиційних проектів). Сума міжбюджетних трансфертів визначається на основі розрахунків видаткових потреб бюджету та його потенційних доходів.

Міжбюджетні трансферти можуть бути як позитивними, тобто такими, які передбачають одержання коштів відповідним бюджетом в процесі бюджетного регулювання та негативними, які передбачають вилучення доходів з місцевого бюджету до Державного бюджету.

Міжбюджетні трансферти поділяють на такі види:

Дотації вирівнювання – це кошти, що виділяються у твердій сумі бюджетам нижчих рівнів при затвердженні Державного бюджету, якщо закріплені та регулюючі доходи не покривають видатки місцевих бюджетів.

Субвенція – цільовий міжбюджетний трансферт, який призначений на певну мету в порядку, визначеному тим органом, який її надав.

Політика удосконалення міжбюджетних відносин в Україні повинна відбуватися у контексті зміцнення доходної частини місцевих бюджетів, які є фундатором усієї бюджетної системи і фінансовою основою органів місцевого самоврядування.

23. Історія розвитку податків

Основним джерелом фінансових ресурсів держави є кошти, які вона збирає з фізичних і юридичних осіб у вигляді податків.

Тема податків завжди була актуальною і згадується ще у філософських трактатах античних мислителів.

У Древньому Римі у мирний час податків взагалі не існувало. Витрати на управління містом були мінімальні, оскільки обрані магістри виконували свої обов'язки безоплатно, це вважалось дуже почесним. Але у час війни всі громадяни Рима оподатковувались відповідно до своїх доходів.

Більшість податків і зборів в Росії започатковано під час царювання Петра І, коли він намагався перетворити Росію в могутню державу Розвиток господарського життя супроводжувався формуванням і розвитком податкових теорій (класичної, кейнсіанської, неокласичної, неокейнсіанської). Тривалий час провідне положення займали класичні уявлення про роль податків в економіці. Зокрема праці А. Сміта і Д. Рікардо набагато випередили практику не тільки тих років, але й майбутнього.

Кейнсіанська теорія відображала елементи аналізу загального функціонування економіки. Дж. М. Кейнс (1883-1946) був прихильником прогресивності в оподаткуванні, він вважав, що прогресивна податкова система стимулює прийняття ризику виробниками щодо своїх капітальних вкладень. Відповідно до теорії Дж. М. Кейнса податки діють в економічній системі як "вбудовані стабілізатори": під час економічного піднесення податкові доходи держави зростають швидше, ніж доходи економіки, і таким чином не допускається "перегрів" економіки, а при кризовій ситуації податки зменшуються швидше, ніж падають доходи, і економіка підтримується.

Неокласична теорія в нових економічних умовах розглянула можливості усунення перешкод, зокрема через зменшення податків, які заважають дії законів вільної конкуренції. А. Лаффер обгрунтував залежність між рівнем оподаткування та доходами бюджету і відобразив цю залежність у так званій кривій Лаффера. Крива Лаффера показує, що існує певне раціональне податкове навантаження, коли надходження до бюджету будуть максимальними: в цьому разі податкове навантаження є прийнятним для економіки, оподаткування не підриває стимулів до економічної діяльності та інвестиційної активності.