Практична робота № 2 Тема: Класифікація газонних трав. Визначення особливостей корене- та пагоноутворення основних видів газонних трав

Мета: Ознайомитися з класифікацією газонних трав, особливостями корене та пагоноутворення газонних трав для створення стійкого газонного покриву різного призначення.

Завдання: вивчити класифікацію газонних трав за різними ознаками, замалювати основні типи газоноутворюючих трав згідно класифікацій за різними ознаками.

Основний зміст

По висоті стояння втеч або по висоті зростання газонні трави зазвичай підрозділяються на верхові, низові і напівверхові.

Верхові трави відрізняються великою висотою втеч (вище за 1 м), крупними і грубими стеблами і листям, малою кущистістю. Із злакових рослин до цієї групи можна віднести кострець безостий, пирій повзучий, житняк; з бобів — люцерну синю і жовтогібридну і эспарцет. Ці рослини можуть використовуватися для створення газонів лучного типу, деякі з них — для звичайних садових газонів, але всі вони абсолютно непридатні для створення високодекоративних партерних газонів.

Низові трави відрізняються невеликою висотою втеч (нижче за 1 м), вузьким красивим з тонкою будовою листям. У травосуміші вони займають нижній ярус, після скошування сильно кущаться, утворюють велику масу приземистих вегетативних втеч. До низових трав можна віднести такі Тонконогові рослини: тонконіг луговий і однорічний, вівсяницу червону, польовицю білу і звичайну, гребінник; деякі бобові низькорослі трави: конюшину білу і ін.

Напівверхові рослини займають проміжне положення між першими і другими. Разом з досить високими генеративними втечами (інколи вище 1м) вони утворюють багато укорочених вегетативних паростків, які додають кущу щільності. Після скошування, як правило, більшість з них швидко відростає і добре кущиться. До цієї групи відносяться такі Тонконогові: райграс пасовищний, вівсяниця лучна, тимофіївка лучна, лисохвіст луговий, пирій ніжний та інші; бобові — конюшина червона і гібридна, люцерна хмелевидна. Тонконогові цієї групи є дуже цінними газонними травами.

Газонні трави поділяються на однорічні, дворічні і багаторічні (рис.1). У однорічних трав (райграс однорічний, тонконіг однорічний, конюшина персидська, люцерна хмелевидна) за один вегетаційний період проходять всі етапи онтогенезу. Після дозрівання насіння всі надземні і підземні органи цих трав відмирають.

У дворічних трав в перший рік життя, окрім коріння, утворюються лише вегетативні органи — стебла і листя, а плодоносні втечі, на яких визрівають плід — насіння, з’являються лише на другий рік. Після дозрівання насіння дворічні трав'янисті рослини повністю відмирають. До представників двохрічних рослин відноситься райграс багатоквітковий.

Багаторічні газонні трави, на відміну від однорічних і дворічних, не відмирають після дозрівання насіння, а продовжують рости і плодоносити протягом декількох років. Втечі багаторічних трав, що плодоносять, в той же рік відмирають, але біля основи втеч утворюються бруньки, з яких в той же рік або на наступний розвиваються нові втечі. Більшість газонних трав є багаторічними рослинами.

1 2 3

Тонконіг однорічний Райграс багатоквітковий Тонконіг лучний

Рис. 1. Одно-, двох-, та багаторічні трави

Газонні трави, залежно від типу вегетативного відновлення втеч (кущіння) і розвитку корневої системи, поділяються на:

1) кореневищні,

2) нещільнокущові,

3) щільнокущові

4) стрижнекореневі.

Д о групи кореневищних (рис. 2.) трав входять: Тонконогові — польовиця біла, вівсяниця червона, тонконіг (лучний, сплюснутий, альпійський), пирій повзучий, лисохвіст луговий тощо;

Рис. 2. Схема кущіння кореневищних трав

У цих трав вузол кущення залягає під землею. Нові втечі спочатку розвиваються горизонтально під поверхнею грунту і іноді утворюють декілька підземних вузлів. На деякій відстані від вузла кущення підземне стебло круто загинається вгору, пробивається на поверхню грунту і утворює в частині, що піднімається, новий вузол кущення. З цього вузла розвивається коренева система і стебло, яке спочатку йде, під поверхнею грунту і лише потім створюється втеча з вузлом кущення, що розвивається над поверхнею грунту. Стебла таких злакових трав називаються кореневищами. Цим пояснюється назва «Кореневищні трави». З вузлів кущення, окрім підземних стебел (кореневищ), ростуть догори інші втечі, утворюючи на поверхні грунту зелені стебла і листки. Ці нові рослини квітнуть і дають насіння. З тих же вузлів донизу відходить коріння. Завдяки постійному вегетативному розмноженню за рахунок наростання нових частин кореневищ і утворенню нових самостійних рослин, кореневищні злаки за сприятливих для них умов можуть зберігати свій травостій десятки років.

Для створення якісного газонного покриву кращими є ті трави у яких кореневища коротше і густіше і, отже, утворює велику кількість нових втеч, що створюють густий травостій. за типом нещільнокущових злаків. Вони, як правило, утворюють рівний, пружний і міцний дерн (рис. 3.).

До нещільно кущових злаків відносяться: вівсяниця лучна, житняк, пирій ніжний, райграс пасовищний і ін.

У цих злаків вузол кущення залягає неглибоко в ґрунті. Стебло виходить на поверхню ґрунту на невеликій відстані від вузла, причому в

а б

Рис. 3. Схема кущіння рихлокущових (нещільнокущових) злаків

а) схема кущіння; б) розміщення кореневої системи в ґрунті

ґрунті це стебло утворює новий вузол кущення, на якому знову утворюється брунька. З цих бруньок розвиваються нові втечі, які також виходять на поверхню ґрунту на невеликій відстані від старих. Під землею у втечі нещільнокущових злаків утворюється лише один вузол, який і називається вузлом кущення. З кожного вузла розвивається своє самостійне коріння. Втеч у багаторічної злакової рослини буває багато, і кожна з них має свою кореневу систему. В цілому така багаторічна злакова рослина являє собою рихлий кущ.

Нещільнокущові злаки не створюють щільної дернини, але травостій у них достатньо зімкнутий. Розмножуються ці злаки насінням, в травостої зростають в середньому 4–8 років. Багато з них. є цінними газонними травами.

До групи щільнокущових злаків відносятьмя: вівсяниця овеча, деякі різновиди вівсяниці червоної та інші. Для створення газонів щільнокущові Тонконогові трави застосовуються мало. На відміну від попередньої групи у щільнокущових трав вузол кущіння розташований над поверхнею ґрунту. Нова втеча з бруньки розвивається дуже близько біля пагону. Одночасно розвиваються і нові корені. В результаті рослина має вид щільного куща, усередині якого розташовані найбільш старі, відмираючі частини, а по краях — молоді пагони.

Щ ільнокущові трави при кущенні утворюють купину, що утруднює зростання суміжних з ними трав з іншими типами кущення. Якщо ці трави висівають без домішок, то вони створюють нерівномірний травостій (рис.4).

Рис. 4. Схема кущіння щільнокущових злаків

С тержнекорневими травами є лише бобові: конюшина червона і гібридна, люцерна, эспарцет, лядвенець рогатий і ін. При проростанні їх насіння в підземній частині утворюється центральний корінь, а в надземній — втечу. Головна втеча у бобових часто укорочена і має вигляд кореневої шийки на поверхні грунту. Нові ж втечі розвиваються з бруньок на кореневій шийці, утворюючи на поверхні кущ, дуже схожий формою на пухкокущові злаки. Від пухкокущових, стержнекорневі трави відрізняються тим, що кожна втеча їх не утворює нової кореневої системи; всі вони розвиваються на одному багаторічному центральному (стрижневому) корені, що галузиться, з віком товщає і глибше проникає в грунт (рис. 5.).

Рис. 5. Розвиток стержневої кореневої системи у люцерни

Кожна окрема втеча багаторічних бобових трав існує тільки один-вегетационний період, рослина ж вцілому живе декілька років. Виключення відносно будови надземних і підземних частин складають біла люцерна чина лучна, деякі разновиди жовтої люцерни, мишачий горошок та інші, у яких развивається стебло, що стелеться по землі.

Для отримання міцного і стійкого травостою в звичайних садових газонах дуже важливо поєднувати в травосуміші Тонконогові (кореневищні і нещільнокущові) і бобові (стержнекореневищні) трави, які створюют спільно систему коріння і кореневищ, густо пронизуючи верхній шар грунту і що пов'язують його з нижніми шарами. Таке поєднання трав в травосуміші найкращим чином сприяє збереженню дерну від горизонтальних зрушень, вертикальних і горизонтальних розривів, оскільки кореневищні трави пронизують грунт в горизонтальному напрямі, стержнекорневі — у вертикальному, а рихлокущові скріпляють своєю густою мичкуватою кореневою системою окремі елементи ґрунту (рис. 6.).

Рис. 6. Схема кореневої системи травосуміші

а) кореневище (підземний пагін) кореневищного злака;

б) коренева система рихлокущового та щільно кущового злака;

в) головний корінь стержнекореневої рослини (бобові);

г) поверхня ґрунту.

Схема кущіння трьох основних видів злаків, що використовуються для створення газонного покриття по В. Р. Вільямсу включає: кореневищні, рихлокущові (нещільнокущові) та щільнокущові злаки. Послідовність порядку пагоноутворення у різних екологічних груп злаків також різниться між собою.

Рис. 7. Схема кущіння та послідовні порядки пагоноутворення злаків

(за В.Р. Вільямсом)

І – кореневищний злак; ІІ – рихлокущовий; ІІІ – щільно кущовий.

1,2,3,4,5 – послідовні порядки пагоноутворення.

Чим краще розвинені трави, тим вище декоративний ефект, тобто декоративність газону знаходиться в прямій залежності від врожайності з одиниці площі.

Як правило, для створення декоративних газонів партерного типу бобові трави не застосовуються. Доцільніше всього застосовувати їх для створення звичайних і лугових газонів у поєднанні з кореневищними і рихлокущовими злаковими травами.