1.Напрями реалізації промислової політики.

Напрями реалізації промислової політики, які відповідають стратегії сучасного етапу розвитку промисловості.

1. Вибір пріоритетних галузей та виробництв.

2. Розробка цільових комплексних програм. - застосовується в промисловій політиці, коли ринкові механізми не можуть вирішити конкретні завдання промислового розвитку. Комплексні цільові програми уможливлюють як взаємне пов'язування строків виконання етапів і робіт, виконавців, ресурси, котрі треба залучити до виконання цілей програми, так і розроблення комплексу економічних, техніко-виробничих, науково-дослідних, організаційно-господарських заходів. Для цього широко використовуються балансовий, нормативний, сітьовий методи планування.

3. Державне регулювання структурних зрушень. Зміни структури промисловості, які адекватні вимогам ринку, забезпечують позитивний структурний ефект і сприяють розвитку виробництва. Пасивна державна структурна політика, заснована на використанні тільки регулювальної функції закону попиту й пропозиції, може забезпечити структурні зрушення лише через відносно тривалий час і призводить до неефективного витрачання економічних ресурсів. У межах активної структурної політики здійснюються такі заходи: стимулювання переливання капіталу в пріоритетні галузі та його концентрації на капіталомістких напрямах структурної перебудови; стимулювання розвитку виробництв, які прискорюють запровадження досягнень НТП; захист і надання фінансової допомоги підприємствам, які потребують реконструкції, а також згортання виробництва в депресуючих галузях тощо.

4. Розвиток конкуренції та обмеження монополізму. Щоб протистояти негативним тенденціям монопольного виробництва, упроваджуються заходи, спрямовані не на ліквідацію монополій, а на обмеження монопольних позицій на ринку через усунення штучних бар'єрів для інших виробників, тобто на розвиток конкуренції.

5. Податкове регулювання розвитку промисловості грунтується на регулювальній функції податків і є засобом створення сприятливих умов для розвитку як промисловості в цілому, так і окремих галузей і виробництв зокрема.

6. Грошово-кредитне регулювання - створення умов неінфляційного розвитку економіки. У практичній реалізації грошово-кредитної політики основна проблема полягає в тому, щоб забезпечити низький рівень інфляції, не допустивши спаду в економіці. Основними методами такого регулювання є диференціація та зміни облікових ставок, регулювання обсягів рефінансування, зміна норм обов'язкових резервів, створення спеціалізованих банків, що кредитують промисловість.

Сутність політики цільового кредитування полягає в установленні кількісних параметрів щодо кредитів, які надаються пріоритетним галузям промисловості, у створенні спеціальних кредитних установ, що кредитують промисловість за нижчими процентними ставками, поширенні різного роду пільг на банківські установи, які надають кредити промисловим підприємствам, що їх визнано пріоритетними в програмах розвитку промисловості.

7. Амортизаційна політика. - застосування гнучкої системи нарахування амортизації, яка дає можливість підприємствам самостійно вибирати методи нарахування амортизації та вільно переходити з прискореного методу на рівномірний, і навпаки. Обов'язковим елементом гнучкої системи є декларування вибраного методу нарахування амортизації в податкових органах. До переваг гнучкої системи слід віднести можливість маневрування витратами на виробництво продукції залежно від кон'юнктури ринку, збільшення надходжень до бюджету податку на прибуток у разі переходу підприємства на рівномірний метод нарахування амортизації. Важливим елементом такої системи є також контроль за цільовим використанням амортизаційного фонду, нарахованого за прискореним методом.

8. Інвестиційна політика створення умов для активізації інвестиційної діяльності приватних інвесторів та стимулювання припливу капіталу в промислове виробництво. Державні інвестиційні витрати поширюються переважно на програми, які через їхній суспільний характер невигідні для приватного бізнесу: в галузі соціальної сфери (охорона здоров'я, освіта, житлове будівництво), у фундаментальну науку, в інфраструктуру (шляхове господарство, розподіл енергії, забезпечення країни паливними ресурсами, комунікаційні та інформаційні системи).

9. Науково-технічна політика. За посилення міжнародної економічної конкуренції виробництво наукомісткої продукції й упровадження прогресивних технологій стають стратегічним напрямом боротьби на світовому ринку. Розширення виробництва нових зразків продукції провідними промисловими компаніями світу сприяє скороченню циклу «наука—технологія— виробництво».

10. Політика реформування відносин власності. здійснюється через приватизацію, корпоратизацію та передавання в оренду державних підприємств. Необхідність роздержавлення промислових підприємств випливає з того, що приватна форма власності, зумовлюючи ефективне використання економічних ресурсів, є базисною для ринкової економіки. Принциповим у процесі реформування відносин власності є вибір ефективного власника, який здатний розпоряджатися своєю власністю з максимальною економічною вигодою.

11. Цінова політика Одним із завдань цінової політики в промисловості є регулювання цін на продукцію підприємств-монополістів. У цьому разі держава може мати на меті обмеження цін на товари, що виготовляються підприємствами-монополістами, або обмеження виробництва певних товарів.

12. Державне замовлення - забезпечує потреби в промисловій продукції, роботах і послугах у сфері оборони, охорони громадського порядку, охорони здоров'я, у галузях освіти, культури, соціального захисту населення, науково-технічних досліджень, створення й поповнення державного резерву в обсягах, передбачених державними цільовими програмами, а також міждержавними угодами. Потенційними державними замовниками є центральні органи державної виконавчої влади, уряд Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, які відповідають за виконання державних цільових програм.

13. Інтеграція промисловості в світове господарство Головною проблемою тут є необхідність раціонального поєднання лібералізації з протекціонізмом щодо пріоритетних галузей національної промисловості. Позитивний вплив лібералізації зовнішньої торгівлі полягає в тому, що вона забезпечує досягнення як макроекономічної стабілізації, так і наступної структурної перебудови промисловості, наближення рівня внутрішніх цін до світових, розвитку конкуренції, забезпечує використання переваг міжнародного поділу праці, спеціалізації й кооперації виробництва.

14. Забезпечення економічної безпеки. найнебезпечнішими для України є саме внутрішні загрози: значний зовнішній борг (на 1.07.2009 р – 100576млн.дол.США), перехід стратегічно важливих підприємств і промислової інфраструктури під контроль закордонних фірм, паливно-енергетична залежність, сировинна орієнтація експорту, зумовлена стагнацією промислового виробництва, слабкою конкурентоспроможністю обробних галузей.