5.1. Споживання та заощадження як функція доходу.

Оптимізація макроекономічних пропорцій досягається через механізм попиту та пропозиції. Розглянемо проблему узгодження попиту та пропозиції відповідно до власників капіталу та робочої сили. Фірми, адміністрація яких виступає як представники капіталу, виробляють продукцію, виручають за це кошти і пред’являють попит на робочу силу. Працівники пропонують свою робочу силу, отримують за це винагороду і пред’являють попит на виготовлену продукцію. На основі взаємодії фірм та домашніх господарств на ринку товарів та послуг складається пропорція ділення ВНП на споживання та заощадження.

Споживання являє собою індивідуальне та спільне використання споживчих благ, спрямованих на задоволення матеріальних і духовних потреб людини. У вартісній формі – це та сума грошей, яка витрачається населенням на прридбання матеріальних благ та послуг.

Таким чином, все, що не відноситься до заощаджень, не входить у вигляді податку, не знаходиться на закордонних рахунках – це споживання.

Люди схильні відкладати споживання сьогодні з надією, що споживання в майбутньому принесе їм більше корисності, ніж сьогодні. Первинним осередком споживання є родина. В ній формується обсяг, структура споживання. Сімейне господарство характеризується загальним споживчим бюджетом, житловим і накопиченим майном.

Споживання населення – один з головних компонентів, що визначае розвиток економіки. Споживчий попит домогосподарств – це платоспроможний попит на товари довгострокового використання (холодильники, відео- та радіотехніку, пральні машини, мотоцикли, мебли тощо); товари повсякденного попиту (продукти харчування, одяг, засоби гігієни тощо) Та послуги (охорона здоров’я, освіти, комунальні, страхові тощо).

Іншими словами, споживання – це повний обсяг товарів та послуг, куплених та спожитих домогосподарствами протягом певного періоду.

Вплив об’єктивних чинників на споживчий попит ми розглянули у попередній темі. Але безумовно, найважливішим з чинників є рівень доходу після сплати податків. Це означає що із зростанням доходу – зростає споживання.

На споживчі витрати припадає від 2/3 до ¾ ВВП. Вони формують споживчу поведінку, яка є своєрідним індикатором циклічного розвитку економіки. Тобто, об’єктивним чинником є психологічна схильність до споживання. Для оцінки споживчої поведінки використовується показник – індекс споживчих настроїв (ІСН). Він входить до чиисла основних макроекономічних показників, на основі яких складають прогнози економічного циклу. ІСН був розроблений у 1946 р. у США. Однак інтенсивне його використання для аналізу укр.економіки почалось з 1994 року.

Заощадження – це відстрочене споживання або та частина доходу, яка сьогодні не споживається.

Заощадження = Доходи - Поточні споживання

Заощадження – це процес, пов’язаний із забезпеченням в майбутньому виробничих та споживчих потреб. Заощадження – це економічний процес, пов’язаний їз інвестуванням; частина доходу, що залишається невикористаною при витратах на поточні виробничі та споживчі потреби, накопичу-ється. Заощадження роблять як фірми, так і домашні господарства. Фірми заощаджують для інвестування – на розширення виробництва і збільшення прибутку. Домашні господарства заощаджують з ряду причин, серед яких: мотиви забезпечення старості та передачі спадку дітям, накопичення коштів для купівлі землі, нерухомості, інших дорогих предметів тривалого користування. Заощадження та інвестування здійснюються незалежно один від одного, різними економічними суб’єктами і внаслідок різних причин.

Тобто, схильність до заощадження – це психологічний чинник.

Графічне зображення функції споживання та доходу на Рис. 5.1.

Заощадження

С

В

Борг

45°

Рис.5.1. Графічне зображення функції споживання та доходу

На графіку бісектриса прямого кута означає, що весь дохід споживається і зовсім не заощаджується.

Крива, що відображає функцію споживання (С) перетинає бісектрису в т. В. Точка В фіксує той розмір використовуваного доходу, за якого домогосподарства покривають свої витрати за рахунок власного доходу, не позичаючи і не використовуючи своїх попередніх заощаджень.

Праворуч віт т. В зображена ситуація, коли дохід перевищує споживання. Це означає, що частина доходу заощаджується, утворюючи чисті додатні заощадження.

Отже, ми бачимо, що дохід або витрачається, або заощаджується.

Гранична схильність до заощаджень – це віднощення зміни обсягу заощаджень до зміни обсягу доходу, тобто

МРS заощаджень = Зміна обсягу заощаджень / Зміна обсягу доходу

Яким чином прибуток розподіляється на споживання та заощадження?

Для цього необхідно надати характеристику загальних властивостей функції споживання. Вона показує відношення споживчих витрат до доходу в їх русі.

Особисте споживання домашніх господарств (С) утворює найважливішу складову ефективного попиту. Але якщо згадати, що заощадження (S) являє собою перевищення доходу над споживчими витратами, то стане зрозумілим, що аналізуючи фактори, які визначають споживання, ми одночасно розглядаємо і фактори, від яких залежить заощадження.

Y = С + S ; де Y - дохід; С - споживання; S – заощадження.

Це рівняння показує, що частина доходів іде на особисте споживання (С), а надлишок приймає форму заощаджень ( S ). Разом з тим витрати суспільства можуть бути представлені, з одного боку, як попит на споживчі потреби (С), а з іншого – на інвестиції (І):

Y = С + І;

У формалізованому вигляді споживання можна виразити :

С = С (Y);

Дослідники встановили, що споживання рухається в тому ж напрямку, щой доход. Ознак споживання залежить не тільки від доходу, але й від так званої граничної схильності до споживання (МРС).

Гранична схильність до споживання виражає відношення будь-якої зміни в споживанні до тієї зміни в доході, яка його викликала,тобто:

МРС = Зміна у споживанні / зміна в доході = ∆С / ∆Y

Тобто, незважаючи на те, що із зростанням доходу буде зростати й споживання, не весь приріст доходу буде споживатись. (тобто гранична схильність до споживання буде меншою за одиницю).

Ця модель показує, що частина додаткового доходу іде на прирощування споживання.

Гру- па	Річний дохід на членів сім’і до сплати податків Y)	Витрати на спо-живання	МРС	Заощад-ження	МРС =∆S/ ∆Y
А	600	-650		-50
Б	900	900		0
В	1200	1140	240/300 = 0,8	60	60/300 =0,2
Г	1800	1670		130
Д	2400	2205		195
Е	3000	2607		393

Як визначити МРС? Розглянемо дані таблиці:

В першій колонці розміщені групи сімей в залежності від рівня середньо-душового річного доходу. При переході від групи Б до групи В дохід зріс на 300 гр.од., тобто від 900 до 1200 гр.од.. Споживання при цьому зросло всього на 240 гр.од. (з 900 до 1140 гр.од.). Таким чином, питому вагу споживання в прирощуванні доходу можна розрахувати наступним чином :

240:300 = 0,8. Тобто при переході від групи Б до групи В з кожної додаткової одиниці доходу 80% йде на споживання та 20% - на заощадження.

Аналогічно розраховується МРС при переході від будь-якого рівня доходів до наступного.

Абсолютно зростають і споживання, і заощадження, але відносна частка споживання все більше скорочується, а частка заощаджень зростає. Отже, згідно з «основним психологічним законом», величина граничної схильності до споживання знаходиться між нулем і одиницею:

0 < ∆С < 1

∆ Y

Звідси маємо висновки:

• якщо МРС =0, то весь приріст доходу буде заощаджуватись, бо заощадження – та частина доходу, яке споживається;

• якщо МРС =1/2, то це означає, що збільшення доходу буде поділене між споживанням і заощадженням порівну;

• якщо МРС = 1, то весь приріст доходу буде витрачений на споживання.

Споживання та заощадження подібні двом дзеркалам, тобто аналогічно ми можемо розглянути граничну схильність до заощадження (МРS).

Гранична схильність до заощадження – це відношення будь-якої зміни в заощадженнях до тієї зміни в доході, яка його викликала:

МРS = Зміна в заощадженнях = ∆S

Зміна в доході ∆ Y

При переході від групи Б до групи В дохід зріс на 300 гр.од., а величина заощаджень зросла на 80 гр.од.

Гранична схильність до заощадження буде розраховуватись як приріст заощаджень до приросту доходу : 60 : 300 = 0,2.

При переході від групи Б до групи В гранична схильність до заощадження складатиме 0,2.

Легко помітити, що якщо С + S = Y (тобто сукупний дохід розпадається на споживання та заощадження). Тоді сума граничної схильності до споживання та граничної схильності до заощадження дорівнює 1:

МРС + МРS =1

МРС + МРS = ∆С + ∆S = ∆ (С + S) = 1

∆ Y ∆ Y ∆ Y

Звідси, МРС = 1 - МРS ; а МРS = 1 – МРС;

Визначивши функцію споживання та заощадження, можемо тепер аргументовано довести, що центральним фактором, який впливає на їх рівні, є дохід. Як правило, в міру зростання доходу ростуть як споживання, так і заощадження населення. При цьому в умовах стабільного економічного зростання МРС має тенденцію до зниження, а МРS 0 до зменшення. В умовах же інфляції спостерігається інший процес, а саме: МРС набуває тенденції до збільшення, а МРS – до зменшення. При нестабільній економічній ситуації, відсутності захищеності вкладів від інфляції населення починає збільшувати споживання, особливо товарів тривалого користування. Своєрідним видом заощадження в таких умовах є придбання населенням таких товарів, як ювелірні вироби, хутро, машини тощо.

Існують різні моделі поведінки споживача стосовно прийняття рішення щодо пропорцій розподілу доходу на споживання та заощадження (теорія Мейнарда Кейнса, Ірвінга Фішера, Франко Модільяні, Мілтона Фрідмена тощо).

Так М.Кейнс вперше сформулював основний психологічний закон, зміст якого полягає у тому, що люди із зростанням доходу, збільшують своє споживання, але не тією мірою, якою зростає доход. Також він довів, що середня схильність до споживання зменшується в міру зростання доходу. Тому багаті сім’ї заощаджують більшу частку свого доходу, ніж бідні.

І.Фішер обґрунтував, що споживання залежить не тільки від поточного доходу а й від очікуваного доходу впродовж свого життя. Але для тих, хто хотів би, але не може отримати позики, обсяг споживання залежить від обсягу доходів. Тобто, він зазначав, що споживання залежить від доходу впродовж всього життя людини.

Ф.Модильяні дослідив, яким чином коливання рівня доходу протягом життя змушує людей перерозподіляти доход із сприятливих до несприятливих періодів.(Наприклад до виходу до пенсії людина прагне підготуватись, тобто заощаджує певні кошти, щоб не допустити певного зменшення споживання). Модель Ф.Модильяні отримала назву «модель життєвого циклу». Тобто, щоб споживання було стабільним, треба його розподілити рівномірно впродовж життя, оскільки людині важко відмовитись від уже звичного для них рівня споживання.

М.Фрідман запропонував гіпотезу постійного доходу. Він поділив поточний доход на постійний, та тимчасовий (наприклад отримання спадщини). Він визначив, що більшу частку тимчасового доходу людина заощаджує.

Крім цих факторів, на споживання та заощадження можуть впливати:

• збільшення податків, що скорочує споживання та заощадження, підвищення цін (викликає різну реакцію у споживанні та заощадженні у груп населення з різноманітними доходами);

• зростання відрахувань на соц.страхування може викликати скорочення заощаджень);

• ажіотажний попит (може сприяти різкому зростанню споживання);

• зростання пропозиції на ринку (сприяє скороченню заощаджень);

• зростання доходів (впливає на зростання споживання та заощадження).

Макроекономічний дохід передбачає побудову функції споживання та заощадження на рівні суспільства.

Використовуючи вихідні дані таблиці, звернемося до графічного аналізу схильності до споживання.