2. Види мовленнєвої діяльності

Мовленнєва діяльність — це вживання мовлення у процесах взає­модії між людьми. Як мовленнєву діяльність визначають і мислення по­няттями, бо поняття виражаються за допомоги слів та словосполучень.

Мовленнєва діяльність

активна (творення) пасивна (сприйняття)

говоріння, писання слухання, читання

Говоріння — це озвучення думки. Відтворення, переказ текстів, по­будова діалогічних та монологічних висловлювань (відповідь на уроці, бесіда, доповідь та ін.). Говоріння має здебільшого спонтанний характер, тому що думка формулюється під час спілкування і може бути недоско­нало оформленою. Усне мовлення обмежене в часі.

Поза часом і простором є писемне мовлення, яке здатне передавати думки і почуття, висловлені в будь-який історичний період. Проте пись­мо сприймається як готовий продукт, а отже, позбавлене інтонаційного, невербального (погляд, міміка, жест) оформлення.

Письмо — це формування графічних навичок, техніки пись­ма, навичок правопису, побудова тексту в писемній формі.

3

Слухання, або аудіювання — це сприймання на слух, розуміння текс­тів різних жанрів, стилів, типів (пояснення вчителя, аудіотексти, лекції, промови та ін.).

Читання — озвучення графічно зафіксованої інформації (читання вголос) або розуміння, запам'ятовування фактичного змісту тексту різного роду, форми (читання мовчки).

У спілкуванні мовленнєва діяльність спрямована на комуніканта(ів). Виокремлюють такі види спілкування, як: вербальне — невербальне, контактне — дистантне, безпосереднє — опосередковане, усне — пись­мове, міжособистісне — масове, монологічне — діалогічне (полілогічне), приватне — офіційне, нормативне — ненормативне, етикетне — неетикетне тощо.

3. Адресат і адресант мовлення

Одиницею мовленнєвого спілкування є висловлювання — речення чітко окресленої структури, актуалізоване в мовленні.

Спілкування відбувається за конкретних обставин, параметри яких визначаються такими складовими:

Отже, учасниками спілкування є:

хто	учасники комунікатив­ного акту; спілкуваль- ники	□ той, хто говорить (пише) — адре­сант
кому		□ той, до кого говорять (пишуть) — адресат
що	□ виголошений чи написаний текст (повідомлення)
про що	□ зміст тексту
для чого	□ цільова зумовленість мовлення (мета: поінформу­вати, переконати, створити настрій, згаяти час), від якої залежить стратегія і тактика комунікативної поведінки
де	чинники, що залежать від мети та учасників спілкування
коли

Адресант адресат 3-тя особа

(я, ми) (ти, ви) (він, вона, вони)

Комунікант, який співрозмовник присутня

починає спілкування, на якого спрямоване (факультативно)

спрямовуючи мовлення мовлення під час розмови особа,

на слухача що не бере в ній

словесної участі

Комунікативна поведінка мовців залежить від:

• статі;

• віку;

• соціального становища;

• рівня і характеру освіти;

4

• національності;

• віровизнання;

• місця роботи;

• конкретної ситуації.

Оскільки не завжди маємо змогу обирати комунікативних партнерів, то й тему спілкування обирають за нас. Проте за будь-яких обставин і умов пам'ятайте, що основою етикетного спілкування є: ввічливість, чемність, ґречність, обхідливість, люб'язність, привітність, уваж­ність.

НАМОТАЙ НА ВУС!