1. Вивчити теоретичний матеріал.

2. Підготувати виступ на тему «я — оптиміст» або «я — песиміст».

17

Лекція № 4. Підготовка до публічного виступу. Добір

матеріалу і його систематизація.

План

1. Збирання матеріалу.

2. Робота над конспектом.

3. План виступу, стиль мовлення.

4. План-конспект виступу.

1. Збирання матеріалу

Наступний етап підготовки публічного виступу — підбір ма­теріалів для ораторської промови.

Існує чотири основних джерела накопичення матеріалу:

• особистий досвід;

• роздуми і спостереження;

• інтерв’ю і бесіди;

• читання.

Не обов’язково завжди використовувати перелічені джере­ла, але за всіх умов необхідно обмірковувати питання й заглядати в книжки.

У методичній літературі визначені основні джерела, з яких можна черпати нові ідеї, цікаві дані, факти, приклади, ілюстрації для своєї промови. До них належать:

1. офіційні документи;

2. наукова, науково-популярна література; довідникова література: енциклопедії, енциклопедичні до­відники, довідники з різних галузей знань, лінгвістичні довідники, бібліографічні покажчики. Ці джерела додільно використовувати для дискусій, тематично обмежених і базованих на загальновизна­них авторитетних даних;

3. художня література;

4. статті з газет і журналів. Для поточної інформації можна користуватися статтями зі звичайних журналів. За більш свіжою інформацією і матеріалом з питань, що мають місцеве значення, потрібно звертатися до газет, хоча зібрані в них дані менш надійні і солідні, ніж ті, що містяться в книгах або журналах;

5. результати соціологічних досліджень;

6. статистичні дані. Обсяг даних, які є в цих посібниках, не може не вражати.

Щоб виступ вийшов змістовним, краще використовувати не одне джерело, а декілька.

За етапом збирання настає етап обмірковування матеріалу, встановлення зв’язків, коментування. В цілому це можна назвати «інкубаційним періодом». У цей період перевіряються факти й уточ­нюються думки.

Передумовою плідної підготовки є виділення найкращого часу для роботи, що у кожного індивідуально.

Внутрішніми передумовами плідної підготовчої роботи є:

• самоопитування («В чому причина, яка дія факту?», «Яка суть, головна думка того, що я повинен повідомити?» тощо.). По­становка питань самому собі є засобом активізації думки. Якщо є запитання, то існує й відповідь;

• чергування станів — роздуми вголос і прослуховування «внутрішнього голосу». Обравши час, ми звертаємось «у себе», по­тім знову висловлюємо наші думки вже вголос. Ця зміна станів за­звичай веде до з’ясування думки;

• терпляча, систематична робота над текстом, поєднання частин, раціональна організація матеріалу й ефективна розробка визначень. Регулярна робота веде до більшого успіху.

18

2. Робота над конспектом

Єдина мета нарисів — не краса, не ефектність написаної про­мови, а її доступність при виступі. Робота над конспектом досягає цієї мети, якщо її робити, не лякаючись повторів і не забуваючи про призначення промови і про слухачів. Перший крок до найкращої систематизації — складання без всякої класифікації переліку фактів і міркувань, які були накопичені при підготовці. Робити це найкраще на картках. Конспекти в зошитах або на великих арку­шах дуже зв’язують. А компактний набір карток завжди можна розкласти перед собою на столі, «тасуючи» їх так, як вам потрібно. До того ж між двома вже знайденими цитатами завжди можна легко вставити нову картку — з новою цитатою або з власного думкою.

При роботі над конспектом необхідно дотримуватись наступ­них правил:

• Користуйтесь повними реченнями. Існує два найбільш ужива­ні засоби складання конспекту: короткий запис одних тільки найменувань пунктів і запис закінчених речень.

Перший полягає в більш чи менш систематизованому сполу­ченні слів та окремих висловів, що викликають в уявленні оратора закінчену думку. Такий прийом з успіхом можуть застосовувати до­свідчені оратори, котрі завдяки практиці й знанню предмета в змозі повністю утримувати в пам’яті всю промову.

• Використовуйте загальновизнаний спосіб визначень. Визначення повинні вказувати на головну або підлеглу роль

розділу. Кожне визначення має бути розміщено в конспекті у ви­гляді ясного абзацу.

• Розміщуйте розділи відповідно до їх взаємозалежності.

• Уникайте суджень складних і з різним змістом.

• Користуйтеся твердженнями, уникайте запитань. Головна слабкість запитальних формулювань в конспекті полягає в тому, що вони не вказують на своє відношення до голов­ної й підлеглої тези. З одного боку, запитання — не теза, яка підлягає доведенню, тому що в ній нічого не стверджується, з іншого — воно не може бути опорою для головної тези, тому що не містить певної констатації.

Після попередньої роботи необхідно скласти картки за логікою розвитку теми й переписати їх у вигляді звичайного тексту, щось додаючи, поширюючи, а від чогось, можливо, і відмовляючись. Під­леглі положення розмістити під головними. Потрібно уважно про­глянути текст — чи точно обрано слова. Далі йде робота над стилем: чи відповідають обрані слова меті промови, аудиторії, до якої вона буде звернена? Чи не будуть деякі слова «випадати» з тексту сти­лістично? Зверніть увагу на елементи художності в тексті — без них промова виглядає занадто сухою. Простежте, чи не втратилися логічність та доказовість думок, чи не перевантажений ваш текст цитатами та прикладами.

Після складання конспекту необхідно його відредагувати. Конспект не може і не повинен містити все багатство самої промови. Але виважене його словесне оформлення — передумова вражаючої сили виступу оратора.

Редагування конспекту необхідно проводити з точки зору:

а) ясності;

б) конкретності;

в) специфіки питання;

г) кратності.

Перш ніж розпочати роботу над композицією своєї промови, необхідно визначити порядок, за яким буде викладатися матеріал, тобто скласти план.

19