1, Семіологія мистецтва художній образ, символ, знак

Художній образ називають живою «клітиною» мистецтва, безпо-середністю естетичного споглядання істини, оскільки й саме мисте-цтво визначається як мислення в образах. За допомогою осягнення образу ми пізнаємо природу мистецтва. не випадковим є й те, що по-няття художній образ перетинається з поняттями відображення, зміст, форма, твір мистецтва. Художній образ має відношення до творчого процесу, починаючи від образно-смислового задуму й завершуючи втіленням його в упредметнених знакових структурах, а також ре-продукуванням під час сприйняття мистецтва. Художній образ спів-відносять зі специфікою пізнавальної функції мистецтва, порівняно з науково-понятійним аналізом, особливим емоційно-споглядальним станом людини, талантом митця в образно-метафоричному творенні. у своєму повсякденні людська особистість живе у світі образів, тро-пів (від грец. tropos— слово), порівнянь, метафор, гіпербол, алегорій, постійно спілкуючись із природним і суспільним середовищем.

У процесі зміни цивілізацій упродовж тисячоліть творилося не лише мистецтво як чуттєво-образне відображення, а й сам суб’єкт з особливою нервово-психічною організацією поведінки, здатніс-тю відтворення в уяві і збереження в пам’яті безпосередніх картин життя, явищ, переживань. Образно-метафоричне одухотворення, що стало можливим унаслідок еволюційних, адаптивних змін і форму-вання своєрідної синкретичної самосвідомості, несло в собі величез-ний потенціал збагачення мовних, знакових засобів, досягнення їх пластичної гнучкості, тонких емоційних нюансів. Генетичним є збіг у первинних образах прагнень людини до утвердження себе в наслі-дуванні природних сил, картин того, що варте було уваги і повторю-ване «увічненням» з усією візуальною, ритмо-звуковою конретністю та безпосередністю наближення до реально пережитого

Якщо й справді образ для мистецтва — його серцевина і сутніс-на основа, якщо він може розглядатися в контексті різних підходів і проблем, то в такому разі перед нами постає завдання конкретні-ше осягнути цю всезагальність і знайти те визначальне, що має стати предметом спеціального розгляду

Художній образ тлумачиться у науці як специфічна форма відоб-раження, що узагальнено виражено в процесі художньої творчос-ті митця і характеризується безпосередністю чуттєво-емоційного впливу на суб'єкт сприймання твору. Художній образ — це своєрідна сполучна ланка між реальним світом і його репрезентацією, яка від-бувається за законами естетичних перетворень у сприйнятті й пере-живанні духовних цінностей.

2Мистецтво в структурі людської життєдіяльності

Важко назвати ту сферу суспільного чи індивідуального життя людини, до якої прямо або опосередковано не причетним було б мистецтво Універсалізм зумовлює і спосіб буття його, починаючи з того, що воно залишається в самій же людині, існує в ній не лише як риса талант, а й як живе сприйняття буття його В австрійського письменника Роберта Музіля є з цього приводу вислів. «Що залишається від мистецтва? Ми залишаємося».

Що ж до глобального, найширшого розуміння мистецтва, то необхідно констатувати, що воно з незаперечною очевидністю включене у загальний історичний процес людської діяльності – працю, виробництво, соціальні

відносини, духовну сферу, від яких значною мірою залежить і на які водночас впливає. Характерною рисою взаємозв'язку мистецтва і всієї діяльної сфери є невідступна змінюваність загальної картини художнього життя в залежності від тих чи інших історичних фаз розвитку суспільства. Зміна світогляду, стилю мислення, а відтак і зміна діяльності у пізнанні, змінює тип художнього мислення й естетичного світовідношення. Хоч мистецтво і володіє власним способом реагування на всі зміни, що відбуваються в суспільних і природних структурах, а також у психології світосприймання, проте воно не може бути настільки відокремленим від загальних змін, революційних перетворень в реальному житті, щоб повністю претендувати на власне самовизначення і рухомість. Мистецтво історичне як у своєму виникненні, становленні, так і відповідності до певних цивілізаційних ситуацій.

Твори мистецтва, передбачена в них змістовна і зовнішньо-чуттєва структура починають жити своїм справжнім, повнокровним життям, коли вступають у діяльну взаємодію з часом, історією, суспільними і особистими інтересами людини. Потенційна духовна цінність мистецтва набуває чинності разом з включенням його в культурно-історичний контекст і простір.

Мистецтво – процес повного розгортання його функцій в різнобічних зв'язках і взаємозумовленості, єдності з життєдіяльними суспільними структурами. Будучи породженим відповідними типами людської життєдіяльності, мистецтво водночас стає її продовженням і чинником. А як інструмент і спосіб вираження людського духу воно за самим своїм покликанням не може лишатися осторонь від усіх радостей і турбот життя, драматизму його суперечностей. Впливаючи на дійсність своїм втручанням у повсякдення, мистецтво не ізолюється, а саме стає залежним від незворотних змін, соціальних пристрастей і рухів.

У діяльному способі буття, складній своїй консистенції вираження людського духу мистецтво підвладне постійним змінам і водночас зберігає свою константність

Життя минає у своїй змінюваності і тим воно залишається неперервною реальністю буття. Як символ мрії і віри, мистецтво й справді має цю дивовижну властивість утримувати в собі незнищенну цінність, її неминущість. Звичайно, у тому лише разі, якщо його конкретний твір вартий того. Але тут є ще інша принципова обставина – непорушність моральних і духовних підвалин, на яких піднімалось людство, зростало його уявлення про істинність естетичних і художніх критеріїв, за якими могло б оцінюватися мистецтво в цілому і кожен мистецький твір зокрема. Безсмертні фольклорні витвори, що втамовують духовну спрагу, класичні зразки давнього мистецтва уживались в органічній цілісності культури з новими художніми здобутками часу. Однак ця ідилічна картина міняється, як тільки ми ширше глянемо на повноту того, шо відбувається в середині досить складної і суперечливої

системи, якою є історичне життя і діяльне буття мистецтва

.