3.2 Альтернативні способи розв’язання міжнародних торговельних спорів між державами

Розділ VI Статуту ООН передбачає мирні засоби розв'язання всіх спорів між державами. Це стосується і спорів на терені економіки та торгівлі.

Оскільки міжнародне торгове право – це підгалузь міжнародного економічного права, а воно, в свою чергу, є галуззю міжнародного публічного права, то розв'язання спорів у межах міжнародного торгового права має відбуватися на відомих загальних засадах урегулювання спорів.

Зазначимо, що Статут ООН окрім спорів згадує ще й про ситуації, продовження яких може загрожувати миру й безпеці. Існують спори юридичні і політичні. Зазначимо, що економічні та торговельні спори можна зарахувати і до тих, і до інших.

У Хартії економічних прав і обов'язків держав (прийнятої в 1974 р. на 29-й сесії Генеральної Асамблеї ООН) зазначається, що жодна держава не може здійснити щодо іншої держави або загрожувати їй вжиттям економічних, політичних або будь-яких інших заходів примусового характеру, спрямованих на утиснення її суверенних прав або отримання будь-якої вигоди.

Іноді конфліктуючі сторони не хочуть сидіти за одним столом в одній кімнаті зі своїм опонентом і третій стороні — доброзичливиці — доводиться виконувати «човникову дипломатію» між двома приміщеннями, передаючи усні чи письмові точки зору сторін переговорів.

Стороною-доброзичливицею, або стороною-посередником, може бути держава, міждержавна організація, міжнародна посадова особа, керівні діячі держав, а то й просто приватні особи, які мають необхідні для такої місії авторитет і досвід. Такими приватними особами часто стають державні діячі, які вийшли у відставку.

Слідчі комісії створюють, як правило, на паритетних засадах сторін, що сперечаються. Завдання комісій— виявити фактичні обставини конфліктів. Уперше утворення таких комісій передбачили Гаазькі конвенції 1889 та 1907 р. (укладені на так званих Першій та Другій Гаазьких конференціях миру), які стосувалися мирного розв'язання міжнародних зіткнень. Процедура їх утворення була передбачена Загальним актом про мирне розв'язання спорів, який Ліга Націй прийняла в 1928 р. Згодом Загальний акт переглянула ООН (1949 р.). Якщо сторони не домовилися про інше, то кожна з них призначає до комісії двох представників, причому лише один з них має бути громадянином цієї країни. П'ятою особою в комісії є голова, якого обирають зазначені чотири представники.

Узгоджувальні комісії утворюються за процедурою, яка практично аналогічна процедурі слідчих комісій. Завдання узгоджувальних комісій полягає у досягненні згоди щодо предмета конфлікту [3].

Найпоширеніший спосіб вирішення спорів з позиції інтересів – це переговори.

Переговори – це процес, за допомогою якого сторони, залучені в проблему, обговорюють її один з одним, намагаючись досягти взаємоприйнятної угоди.

Безпосередні переговори - це найбільш простий, зручний і поширений спосіб мирного вирішення спорів між державами. Зміст безпосередніх переговорів полягає в пошуку рішення розбіжностей самими сторонами, що сперечаються, шляхом установлення безпосереднього контакту і досягнення угоди між ними. Таким чином, у них беруть участь заінтересовані (держави, що сперечаються), які вирішують питання про метод, зміст рішень спірної проблеми у певному місці переговорів, частіше усього на території третьої держави або в міжнародній організації, тому що повинен бути дотриманий принцип суверенної рівності сторін.

Багато держав світу при вирішенні міжнародних конфліктів стоять на позиції першочерговості безпосередніх (прямих) дипломатичних переговорів, як найбільш ефективному способі вирішення міжнародних конфліктів.

Переговори можуть вестися через звичайні дипломатичні канали або на нарадах, що спеціально скликаються. Звичайно переговори ведуться в усній формі. Можливі також письмова форма, обмін документами, телеграмами й іншими засобами зв'язку.

Переговори повинні вестися на основі поваги законних прав і інтересів всіх учасників. Вступивши в переговори, учасники зобов'язані утримуватися від дій, здатних зашкодити розв'язанню спору.

Одним з різновидів переговорів є консультації. Відповідно до раніше досягнутої домовленості держави зобов'язуються періодично або у випадку виникнення певного роду обставин консультуватися одна з одною для усунення можливих розбіжностей. Метою консультацій є попередження виникнення міжнародних спорів.

Посередництво припускає активну участь посередника в переговорах, включаючи внесення пропозицій з окремих аспектів питання або у відношенні спору в цілому. При посередництві держави, що сперечаються, обирають третю особу (державу, представника міжнародної організації), що бере участь у переговорах у якості самостійного учасника. Остаточне рішення у спорі приймається учасниками спору і посередником шляхом взаємної угоди, що підписується всіма сторонами.

Процедура добрих послуг закріплена в Американському договорі про мирне вирішення спорів від 30 квітня 1948 р. (Боготинському пакті) і Міжамериканському договорі про добрі послуги і посередництво від 23 грудня 1936.

Добрі послуги зазвичай застосовуються у випадку небажання однієї або обох сторін спору починати переговори щодо спору, який виник між ними, при безрезультатності безпосередніх переговорів між конфліктуючими державами та коли звернення держав, що сперечаються, до інших мирних засобів також не принесло позитивного результату.

Добрі послуги і посередництво можуть надаватися державою, що не бере участі в спорі, міжнародною посадовою особою або приватними особами. Для виконання ними своїх функцій необхідна згода сторін, що сперечаються.

Добрі послуги і посередництво можуть бути зроблені з ініціативи як тих, що сперечаються, так і тих, що їх пропонують. Проте між наданням добрих послуг і посередництвом є і відмінності. Так, для здійснення посередництва необхідна попередня згода всіх учасників спору, у той час як добрі послуги можуть пропонуватися самостійно третьою особою або використовуватися лише за згодою одного учасника спору. Крім того, посередник є активною стороною в переговорах, його мета полягає не тільки в полегшенні контактів і доведенні сторін до переговорів (на чому закінчуються добрі послуги), але й в узгодженні позицій сторін: посередник може виробляти свої проекти врегулювання спору і пропонувати їх сторонам [7, C.234].

Ще одним з альтернативних способів вирішення комерційних спорів між державами є міжнародний арбітраж.

Склад арбітражу (один суддя-арбітр або декілька), порядок його діяльності, а також норми права, що підлягають застосуванню, визначаються угодою сторін у спорі, що іменується компромісом.

Арбітраж завжди формується з непарного числа членів, один із яких є суперарбітром або головою. Іноді арбітраж складається з одного арбітра.

Загальний акт про мирне вирішення міжнародних спорів 1949 року встановив, що якщо сторони не погодяться про інше, то арбітраж буде складатися з п'яти членів. Сторони можуть призначити по одному члену зі своїх громадян, два інші третейських судді і супер-арбітр обираються ними за згодою з числа громадян третіх держав.

Якщо в компромісі не сказане інше, арбітри повинні застосовувати норми, зазначені в статті 38 Статуту Міжнародного Суду ООН. У резолюції 1958 року Генеральна Асамблея ООН рекомендувала державам брати до уваги зразкові правила арбітражного розгляду, підготовлені Комісією міжнародного права.

У Гаазі знаходиться і діє Постійна палата третейського суду, її адміністративна рада, що складається з міністра закордонних справ Нідерландів і дипломатичних представників країн-учасниць. У Палаті є список міжнародних арбітрів, з котрого держави вибирають собі арбітра для розгляду і вирішення справ. Національна група арбітрів складається з 4 чоловік. Ці арбітри вправі висувати кандидатів для обрання в члени Міжнародного Суду [6, C. 124].

Підвищується роль і значення в мирному врегулюванні спорів міжнародних регіональних організацій, їхня роль у вирішенні питань підтримки миру, «які є підхожими для регіональних дій», зафіксована в статті 52 Статуту ООН. Необхідна умова правомірного існування регіональних організацій полягає в тому, що зміст їхніх установчих актів і діяльності повинен бути сумісним з цілями і принципами ООН. При міжнародних регіональних організаціях створюються органи, які сприяють вирішенню міжнародних спорів (в тому числі і торгових) між державами-членами.

Організація африканської єдності (ОАЄ) створила Комісію з посередництва, примирення й арбітражу, що складається з 21 члена, обраного Конференцією глав держав і урядів ОАЄ. З числа членів комісії обираються особи, які здійснюють функції посередників і арбітрів. Спір передається в Комісію державами, що беруть участь у ньому, або вищими органами ОАЄ.

Організацією американських держав у 1948 році на Конференції в Боготі був прийнятий Американський договір про мирне вирішення спорів. Відповідно до договору, головна роль у мирному врегулюванні спорів відведена Постійній раді Організації. У договорі також докладно описані такі форми мирного вирішення спорів, як добрі послуги і посередництво, розслідування і примирення [13, C.137].

У Статуті держав СНД вказується, що для розв’язання спорів між державами-учасницями можуть застосовуватися переговори або держави прийдуть до рішення про досягнення домовленості про належну альтернативну процедуру вирішення спору [30, Cт. 17].

18