Глава 15. Правове регулювання загальнообов’язкового державного страхування.

Загальна характеристика страхування. Особливості державного страхування. Види страхування. Обов’язкове страхування.

Страхування є самостійною ланкою фінансової системи України. Виступає у формі соціального страхування, та страхування, з непередбачуваними надзвичайними подіями.

За своїм змістом страхування являє собою систему відносин із формування й використання централізованих і децентралізованих фондів, які необхідні для фінансування непередбачених потреб суспільства та його членів, відшкодування шкоди, яка виникла внаслідок стихійного лиха та інших подібних подій.

Ознаками страхування є:

- імовірний характер відносин;

- поворотність коштів;

- перерозподільний характер відносин;

- цільове використання створюваного фонду.

Призначення страхування проявляються в функціях:

• розподільчу, яка в страхуванні виявляється в формі попередження;

• відновлення;

• ощадну;

• контролюючу.

В Україні є три форми фондів соціального страхування:

- від нещасних випадків;

- на випадок безробіття;

- від непрацездатності.

Відносини в галузі страхування можна класифікувати на такі види:

• відносини між державою й органами виконавчої влади;

• відносини між органами виконавчої влади та органами-страховиками;

• відносини між державними органами й страховиками;

• відносини між державними контрольними органами й страховиками.

Державне страхування здійснюють у формі обов'язкового й добровільного страхування. Добровільне здійснюють на основі договору між страхувальниками й страховиками. Обов'язкове страхування може виступати в двох формах: у вигляді обов'язкового державного страхування, яке здійснюють за рахунок коштів бюджету, й обов'язкового страхування, яке здійснюють за рахунок коштів самих страховиків. Обов'язкове державне страхування становить систему прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту.

Обов'язковому державному соціальному страхуванню підлягають:

1) особи, які працюють на умовах трудового договору ;

2) особи, які забезпечують себе роботою самостійно.

Глава 16. Банківська система України.

Поняття банківської системи України та її елементи. Національний банк України: його роль у проведенні грошово-кредитної політики та банківського нагляду.

Банк - кредитна організація, яка має виключне право здійснювати в сукупності банківські операції. Банківська діяльність складається з трьох базових операцій:

1) прийняття грошових вкладів від клієнтів;

2) надання клієнтам позичок і створення нових платіжних засобів;

3) здійснення розрахунків між клієнтами.

ЗУ “Про банки і банківську діяльність”, ділить банки на:

а) універсальні;

б) спеціалізовані: ощадні, інвестиційні, іпотечні, розрахункові (клірингові).

Банківська система – це складова кредитної системи держави, що є сукупністю національних банківських установ.

Центральний банк держави має бути:

- єдиним емісійним центром;

• банком держави;

• банком банків, кредитором останньої інстанції;

• органом банківського нагляду і контролю.

Центробанк має подвійну правову природу:

• є органом державного управління у сфері банківської діяльності;

• займається господарською діяльністю.

Грошово-кредитна політика являє собою сукупність заходів, що спрямовані на забезпечення стабільності національної валюти, стримування інфляційних процесів.

Згідно ЗУ “Про Національний банк України” до системи НБУ входять:

- центральний апарат;

- філії (територіальні управління);

- розрахункові палати;

- банкнотно-монетний двір;

- фабрика банкнотного паперу;

- Державна скарбниця України;

- Центральне сховище;

- спеціалізовані підприємства, банківські навчальні заклади та інші структурні одиниці й підрозділи.

Однією з основних функцій центробанку є спрямування банківського нагляду на підтримку надійності й ефективності окремих банків, щоб забезпечити стабільність і нормальне функціонування всієї системи.