2.2 Змішана економіка та її еволюція

Економічні системи сучасних країн не тільки співіснують, а й взаємодіють, зближуються. І це характерно як для продуктивних сил, так і для виробничих відносин. Врешті-решт це призводить до конвергенції, тобто посилення схожості й навіть спільності економічних систем. Так утворюються змішані системи — новий тип суспільного устрою.

Змішані системи почали складатися на рубежі 60—70-х років XX ст. у розвинених країнах (США, Канаді, західноєвропейських країнах, Японії) під впливом об'єктивних причин і передусім у зв'язку з переходом їх до постіндустріальної цивілізації[12;351].

У повоєнні роки в Австрії сформувався найпотужніший у Західній Європі державний сектор, який став основою австрійської промислової структури, визначав структурну політику, протистояв проникненню іноземного капіталу в державну економіку і захищав та підтримував приватний сектор. Він був планово-регульованим, керованим державою.

Державний сектор розглядався як важіль, з допомогою якого встановлюється економічна рівновага в суспільстві, забезпечується стабільне зростання добробуту, перерозподіляються ресурси на користь приватного сектора. З ним зв'язана ідея планового індикативного управління приватним сектором та непрямого його регулювання.

Комуністична партія Австрії неодноразово висувала вимогу демократизації управління націоналізованим виробництвом через залучення профспілок та представників трудящих. Але соціалісти розглядали участь трудящих в управлінні як альтернативу націоналізації, тому вважали цю демократизацію непотрібною за умов вилучення націоналізованого сектора із зони капіталістичного підприємництва.

Ідею демократизації управління в приватному секторі було законодавчо зафіксовано. Суспільство стало на шлях формування сильних профспілок, які мали регулювати відносини у приватному виробництві на підставі колективних угод. Крім того, при уряді було створено дорадчі й консультативні комітети, які виконували ті самі функції. У Австрії було сформовано систему «соціального партнерства», яка передбачала узгодження інтересів праці й капіталу на загальнонаціональному рівні.

У 1966—1970 pp. соціалістична партія Австрії перебувала в опозиції, оскільки економічну політику уряду визначала коаліція партій. У цей період провадився курс на послаблення державного управління та протекціонізму, реприватизацію націоналізованої власності, створення підприємств з участю іноземного капіталу. Наслідком економічних трансформацій неоліберальної спрямованості стала економічна криза, в результаті чого коаліційний уряд приймає рішення про повернення до соціал-демократичної програми розвитку. Більше того, узаконюється концентрація і централізація (фактично монополізація) капіталів державних підприємств.

На сучасному етапі австрійська модель «змішаної економіки» оновлюється, орієнтуючись на скандинавський варіант, модель «шведського соціалізму»[13;432].

На сьогоднішній день в більшості країн світу діє змішана економічна система. При такій системі земля і капітал можуть перебувати не тільки в приватній, але і в державній власності. У багатьох країнах існує значний державний сектор. До нього входять підприємства, капітал яких частково або повністю належить державі, але які:

- не отримують від держави планів;

- працюють за ринковими законами;

- змушені на рівних правах конкурувати з приватними фірмами.

Розподіл факторів виробництва здійснюється як ринками, так і при великій участі держави. Таким чином держава і ринкова система ділять між собою відповідальність за вирішення основних економічних проблем суспільства.

Втручання держави в економічне життя необхідно з-за ряду причин. Ось основні з них:

- Потреби суспільства, задоволення яких не приносить грошового доходу (такі, як утримання армії, боротьба з епідеміями і т.д.), держава може задовольнити краще, ніж ринок.

- Держава може пом'якшити негативні наслідки дії ринкових механізмів - дуже великі відмінності в доходах громадян, забруднення навколишнього середовища та ін.

До основних функцій держави в змішаній економіці можна віднести:

1. Вироблення правової бази і деяких специфічних послуг, наприклад діяльності правоохоронних органів або державних стандартів якості продукції.

2. Підтримання конкуренції. Розробка антимонопольного законодавства і жорсткий контроль за цінами і якістю в природних монополіях.

3. Перерозподіл доходів. Програми соціального забезпечення та соціальний трансферт.

4. Перерозподіл ресурсів. Держава з бюджету оплачує ресурси, що йдуть на виробництва «суспільних благ», таких як будівництво автомагістралей, зміст національної оборони і т.д.

У кожній країні такий спосіб господарювання як змішана економіка придбав свою форму - в залежності від ступеня втручання держави в економічне життя суспільства.

Суспільства з різною історичною і культурною спадщиною, різними звичаями і традиціями використовують неоднакові підходи і методи ефективного використання власних ресурсів. Існують такі сучасні моделі змішаної економіки: американська (ліберальна), німецька (неоліберальна), англійська (європейсько-кейнсіанська), шведська, японська, французька, південнокорейська, китайська[2;54-55].